Ампутували руку на Азовсталі: історія захисника, який вивозив десант з Маріуполя

Прикордоннику Олександру Морському ампутували руку на Азовсталі, де захисник провів два місяці. Потім стільки ж він пробув у полоні в Оленівці. Чоловік, який пройшов пекло на землі, каже – вижив завдяки янголу-охоронцю. А коли почув українську мову під час обміну – заплакав. Більше того, Олександр відкинув пропозиції протезування за кордоном. Обрав Львів – Національний реабілітаційний центр Незламні і каже: ні на мить не пошкодував.

– Отак зараз можу взяти її за лодошку … я зверху ніби її беру. ось зараз згинаю вверх, розпрямляю вниз. пальці так відчуваються, ніби перемотані еластичним бинтом,-розповів він.

Олександр – морський прикордонник. Служив у Маріуполі. Після виходу на пенсію лишився там жити. А у лютому пішов захищати свій дім.

– Ми повинні були з Азовсталі вивозити десант на іншу сторону, в місто, перекинути. У нас в екіпажі було 2 чоловіка і 8 чоловік з боєзапасом повинні були переїхати туди,-розповів він.

У березні, під час чергового бойового завдання, у катер Олександра влучила ракета.

– Спалах. І все. Не було ні звука, нічого, все навкруги палало, при тому що температура досить висока, горить та сама одежа плавиться, вилітають рожки з бронежилета. Ти розумієш, що все – ти згориш. Потім – ні, треба йти до кінця. І я пішов до кінця,-розповів він.

Вибрався з палаючого судна і попри опіки по всьому тілу зміг дістатися до Азовсталі. Там в шпиталі під назвою “Залізяка” Олександрові ампутували руку.

– 20 хв розпачу, а потім уже як кажуть.. думки про те, як жити дальше. Старався так – ні, це не останній день, спереду ще багато всього хорошого. Це треба перетерпіти, пережити, перебороти.

Два місяці під пекельними обстрілами в укритті Азовсталі. А потім – Оленівка.

– В нас в тюрмі живуть краще. Всюди знаходилися люди. на підлозі, на спальних мішках. потім деякі матраци вони там привезли. Просто будівля з розбитими вікнами. Все, шо там було справне і хороше це колючка по периметру,-розповів він.

В полоні прикордонник пробув майже два місяці. Йому пощастило потрапити в перший список на обмін.

– Коли ми були в автобусі, зайшла військовослужбовець-жінка медик і на українській мові спитала, як наші почуття. Отоді ми зрозуміли, що все – ми вдома. Коли відчули українську мову. Коли побачили прапор

Усміхатися Олександрові допомагає і психологічна реабілітація. Тут у Центрі, аби відновився після пережитого, з ним кілька місяців працювали психотерапевти. Нині, готуючись до виписки, каже: радий, що обрав протезування в Україні.

2023-02-11