Стріляли, доки не стихли крики дітей і жінок! Свідчення людей, що вижили під час обстрілу колони під Куп’янськом

25 вересня неподалік Куп’янська розстріляли колону цивільних автомобілів. 1 жовтня в СБУ Харківської області повідомили – загинули 24 мирні жителі, серед них 13 дітей і одна вагітна. Нині відомо, що сімом людям вдалося врятуватися. Троє з них розповіли Фактам ICTV, що сталося того жахливого дня.

– 25 числа вирішили виїхати через Росію на Дніпро до брата. Вийшло так, що нашу колону на виїзді за Курилівку обстріляли. Все якось несподівано, якщо чесно, навіть і не зрозуміли… вибух, обстріли. Почали вискакувати з машини люди, пищати, кричати, а вони знищували колону, просто на знищення, – розповідає жителька Куп’янська-Вузлового Людмила Потапова.

Людмила намагалася евакуюватися разом з літніми мамою і татом. 69-річного Бориса Володимировича вбили.

Фото: Факти ICTV

– Тоді дороги ще як такої не було. Розповідали, що стріляють і проїзду немає. Нам сказали, що можна виїхати через Сватове, Старобільськ на Дніпро за два дні. Ми так і поїхали. Було п’ять легкових автомобілів і одна Газель. Були літні люди, діти, вагітна одна була – мирні люди, які хотіли залишити межі Куп’янська, щоб залишитися в живих.

Був постріл, перша машина вибухнула, а потім почався обстріл. Свист куль різко, я, якщо чесно, спочатку подумала, що стукає щебінь, а коли зрозуміла, що йде вибух, і крики, люди ззаду кричать, то вискакуєш з машини, просто не піднімаючи голови, лежиш! На Газелі було написано “Діти!”. Ті, хто стріляв, мені здається, бачили, що їхала колона мирних людей, бо через шибки  видно, що сидять жінки та літні люди!

Водій кричав: “Вискакуйте!” Падали на землю, лежали! Водій: “Не підіймай голову!” Кулі свистіли над головою!

Мама почала кричати: “Людо, Людо, ти де?” Я кажу: “Я тут!” А водій каже: “Не кричи, бо вони чують, що перекрикуємось і далі обстрілюють!” А татові влучило в голову…Тато був на передньому сидінні. Я намагалася подати йому руку, щоб витягти з машини, але не встигла, коли тягла руку, автоматна черга пройшлася машиною, і татові влучило в голову. Ми коли перелізли через рейки, в кюветі лізли рачки через посадку, я мамі кажу: “Там у Газелі неначе немовля плаче, було чути, що дитина плакала!” – розповіла жінка.

Їхали через тимчасово окуповане Сватове Луганської області, бо волонтер на ім’я Дмитро рекомендував цей шлях як єдиний безпечний, пояснює жінка. З кожного чоловік взяв по 6 тис. грн. Сам того дня з колоною не поїхав. Щодо того, хто саме обстріляв колону, жінка не бачила, але стверджує, що в ті дні територію контролювали російські війська:

– Україна зайшла на межі Куп’янська-Вузлового 27 числа, ми виїжджали 25-го. Ми спершу виїжджали 24-го, нас перед Курилівкою розвернули назад, а потім чоловік, Дмитро його, здається, звати, що збирав гроші з людей, сказав: “Все буде гаразд, приходьте завтра вранці, ви поїдете”. Він сказав, що дорога чиста, можна їхати без проблем.

Мама Людмили – Тамара Галішникова – в чорній хустині. Одразу плаче, як згадує про смерть чоловіка.

– Він мені тоді кричав: “Вилазь з машини, а то зараз вибухне!” Я відповідаю: “Без тебе не піду!” А він: “Я поранений!” Я кажу: “Куди?” – “В ногу!” Я кажу: “Давай, відкривай двері, я тебе витягну!” А в нього двері заклинило. Він не міг вилізти. А потім донька сказала, що його поранило ще й у голову, – згадує пенсіонерка той страшний день.

Фото: Факти ICTV

Коли доповзли до посадки, порахувалися: вижило восьмеро людей, двоє поранених. До Ківшарівки йшли пішки, один із поранених помер дорогою.

– Ми його почали підіймати, він вже не міг ногами йти, впав, рука його одна, пальці побиті, одна зовсім неробоча була, ми його перев’язували, передавлювали, щоб кров’ю не стік, але… вибачте! – розповіла Галішникова, як намагалися врятуватися ті, хто вижив.

На людей буквально влаштували полювання, додає донька Людмила. Впевнена, мета вбивць була – знищити всіх.

– Добити, щоб взагалі нікого в живих не було! Коли ми деякий час пройшли, пів поля точно, ми чули як ззаду їде техніка, і ми залазили в посадку, сиділи зігнутими, лежали на землі, щоб вона проїхала, і тільки тоді вилазили. Ми розуміли, що вони нас шукали! – згадує Людмила Потапова.

Микола Бондаренко був за кермом автівки, в якій їхала Людмила з мамою і татом. Він також поранений, а син його загинув.

– Я поїхав товариша вивезти з родиною, тому що син зібрався їхати: “Я пообіцяв людині, я відвезу і все!” Я його не відпускав, але він поїхав. І я забрав товариша і поїхав слідом за сином. Коли колона вийшла на насип, по ній почався шквальний обстріл. Стріляли через машини з гранатометів, щоб у посадку не бігли, а з цього боку добивали з автоматів. Спереду машина сина згоріла на моїх очах з дитиною 6-річною, бабусею та татом цієї дитини. Стріляли, доки чули крики! – каже Микола.

Фото: Факти ICTV

Чому поїхали саме у бік тимчасово окупованого Сватового, пояснює:

– У нас селище розташоване так, що з одного боку річка і немає жодного моста. Звідси – болото, і тільки один виїзд, так сказати, куди можна було вискочити. (журн.) – “А перевізник Дмитро в колоні з вами був?” – Ні, наступного дня чи того ж мені сказали, що його знайшли мертвим в центрі селища з простреленою головою. Я думаю, що родичі тих людей, яких він відправив на смерть, знайшли його…Він був жителем Куп’янська-Вузлового.

Я думаю, він міг бути пов’язаний з тією стороною. Тому що він цим керував, і за ним, я думаю, обов’язково хтось стояв. Зрозумійте, якщо вас поселити в закритій кімнаті, і ви нічого не знаєте, ви будете сприйнятливі до всіх чуток, будь-якої інформації. А він людей, з чуток, вмовляв, що треба туди бігти, я думаю, не дарма його вбили.

1 жовтня пізно ввечері тіла доправили до Харківського обласного бюро судово-медичних експертиз, 2 жовтня розпочався розтин тіл. Розслідування триває за статтею порушення законів та звичаїв війни, поєднаних з умисним вбивством. Зібрані докази правоохоронці передадуть до Міжнародного кримінального суду.