«За одну роботу ми уразили три танки»: на Лиманському напрямку розрахунок Віталія спалив російські панцерники

Три російські танки, які стояли біля посадки на Лиманському напрямку, згоріли після вогню 155-мм гармати, з якої стріляв військовослужбовець Віталій.
У грудні 2021 року він звільнився зі строкової служби в прикордонників, але сам повернувся до війська вже за три місяці, щойно почалося широкомасштабне вторгнення. Відтоді Віталію випало воювати на Харківщині та Донеччині, бити ворога з американської гаубиці М777 та української «Богдани».
Він боронив Харків навесні 2022-го і визволяв Харківщину під час Слобожанської наступальної операції восени того ж року, палив російські танки на Лиманському напрямку та стримував штурми російської піхоти на Куп’янщині.
Про свій бойовий шлях командир гармати 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта Віталій розповів АрміяInform.

«Мене не призвали, я повернувся сам»
25-річний Віталій родом з Кіровоградщини. До 40-ї артилерійської бригади він прийшов одразу після початку широкомасштабного вторгнення й усього за кілька місяців після завершення строкової служби.
— Я тільки навчався, закінчив навчання й одразу пішов в армію. На літо якраз мене й забрали на строкову службу. Півтора року у прикордонній службі служив, в Ужгороді, на кордоні зі Словаччиною і Польщею.
Звільнився у грудні 2021 року. Два місяці, майже три — і повномасштабна війна. І я сам повернувся у військо. Мене не призвали, я повернувся сам.
25-го ми виїхали, 26-го приїхали вже в цю бригаду. І з 26 лютого 2022 року я в цій бригаді, — розповів військовий.
Після прибуття до частини Віталій ще приблизно два місяці залишався у пункті постійної дислокації. За його словами, охочих стати на захист України тоді було багато, й усіх просто не встигали належно оформити та перерозподілити за рівнем знань і навичок.
Перший бойовий досвід артилерист здобув на Харківщині, у районі Великої та Малої Комишувахи. Розрахунок прибув туди на початку травня 2022 року.
— Перші бойові виходи — це було взагалі щось незрозуміле. Взагалі перші дні війни були незрозумілі максимально. Бо строкова служба в армії — це одна служба, а війна — це зовсім по-іншому. Максимально було незрозуміло: що, де, куди, як себе вести, що робити. Далі взагалі приходять такі емоції, яких не передати словами.
Які емоції? Не знаю. Що запам’яталося? Страх. Тоді ще не зналося, як воно, що воно. Нас тоді і ствольна артилерія накривала, 152-й калібр, й «Урагани» прилітали, касетні боєприпаси. І «магнієм» крили, і фосфор був. Це перший, найперший мій бойовий вихід.
Тепер уже звикли до цього всього, призвичаїлися. Все більш зрозуміло стало, тому немає того страху, який був на початку, — пригадує артилерист перші бойові виходи.

«Гармата майже не вистигала»
Влітку 2022 року бойова робота артилеристів була надзвичайно інтенсивною. Гармаші саме отримали іноземні артилерійські системи 155-го калібру й оцінили їхні суттєві переваги. Окремо військовий зазначає безперебійне постачання снарядів, яке разом із влучністю далекобійних західних гармат дозволило щоденно «давити ворога вогнем».
— У нас ніколи не було проблем зі снарядами взагалі. Ми працювали по 100 снарядів на день кожен день. Це такий спокійний день причому був. Витрати — 80, 100, 120 снарядів кожного дня. Й у нас ніколи не було проблем зі 155-м калібром, бо завжди були снаряди, порохи — усе було, щоб ми працювали. Тому гармата майже не вистигала.
Тоді, у 2022 році, ми працювали тільки вдень, а вночі гармата не стріляла. От із четвертої ранку до десятої вечора влітку гармата працює — це витрата 80 снарядів. Це легесенько вилітало у нас, — пригадує Віталій.
Були, втім, і деякі проблеми через те, що артилеристи отримували 155-мм снаряди від різних виробників, були відсутні таблиці стрільби. Щоб з’ясувати, як саме «поводитимуть себе» снаряди з тієї чи іншої отриманої партії доводилося проводити власні розрахунки, визначати поправки. Тоді до пристрілювання й визначення поправок долучалися командири батарей та пункт управління.
— Пристосовувалися, працювали, дивилися, де розриви. Самі враховували, вводили свої поправки на гармату. На кожну партію снарядів кожна поправка окрема. Якщо таблиці стрільби не було, то розраховували самі.
Для «Трьох топорів» (так артилеристи називають американську гаубицю М777 — ред.) вистачало трьох-чотирьох снарядів — і вже ти бачиш, куди вона стріляє. Уже ти знаєші коригуєш по факту той снаряд, який летить. Третій снаряд, четвертий — уже пристріляли. І надалі снаряди вже будуть летіти туди, куди треба.
Тільки приїхали ці гармати — уже коригували все з дронів. Ми не працювали так, як працювала раніше артилерія по картах, по координатах. Ми працювали відразу з «картинкою», бо вже були «мавіки», уже розвідувальні крила були, і нас вони коригували, — розповів артилерист.

«Кожного дня „давали їм під хвоста“»
Восени 2022 року під час Слобожанської наступальної операції розрахунок рухався слідом за українським наступом. Згадуючи свій маршрут, Віталій називає Лиманський напрямок, хоча послідовність усіх переміщень відновити вже не береться — за багато років на війні події трохи плутаються в пам’яті.
Одну з останніх позицій перед своєю зміною він пам’ятає біля Сіверського Дінця. Тоді перед гарматою була річка, поряд — дачі. А після його ротації інший розрахунок продовжив рух далі.
— Багато чого вже не пам’ятаю точно, бо поміняли дуже багато населених пунктів. Як відходили окупанти, то ми за ними і швидко пересувалися. Бо населених пунктів було дуже багато.
Ми кожного дня переміщали гармати й кожного дня «давали їм під хвоста», скажімо так. Тоді в нас було дві гармати на той момент, у нас був розрахунок. Тоді ми їздили постійно і дуже багато населених пунктів поміняли, і напрямки різні міняли.
Сьогодні ми тут — а завтра на Донецьк поїхали. Так мінялося часто, то не скажу точно, де ми прямо були, — розповідає Віталій про бойову роботу артилеристів восени 2022 року.
Свої «Три топори» військовий характеризує як безвідмовну гармату, здатну працювати взимку, влітку й у дощ. Для легкої в переміщенні та обслуговуванні М777 він не шкодує компліментів.
— «Три топори» — вони маленькі, акуратненькі. «Три топори» можна крутити на 360°, як хочеш, якби тільки дозволяло місце. «Богдана» більша. Вона важча, не така маневрена, ствол довший. Вона габаритніша, ніж «Три топори».
Ми раніше, як починали воювати, як тільки починалося все, то не копали — ні капонірів не було, нічого. Воно все було так просто: заїхали в ліс, поставили й працюємо.
Потім почали закопувати снаряди й порохи, заряди. А потім уже почали закопувати самі гармати, бо ворог почав їх вираховувати. Спочатку закопували від контрбатарейки, бо тоді ще FPV-дронів не було. А пізніше вже почали закопуватися і маскуватися від дронів, — пояснює командир гармати.

«За одну роботу ми уразили три танки»
Один із найяскравіших епізодів бойової роботи артилерійського розрахунку Віталія — ураження трьох російських танків на Лиманському напрямку наприкінці 2023 року. Тоді артилеристам 40-ї бригади вдалося спалити аж три російські танки, які вишукувалися немов на параді вздовж лісосмуги.
— За одну роботу ми уразили три танки. Три одиниці танків, саме три танки. Це якраз були «Три топори», ми працювали на «Трьох топорах».
Танки — «міцні горішки», їх важко розбити, навіть 155-м калібром усе одно важко. Але як влучаєш у нього, то ти ж не влучиш, наприклад, у башту або в гусінь. Ти влучаєш там десь під танк або поряд з ним.
А тоді вони якось так стояли біля посадки, три штучки один коло одного. Там так усі три і згоріли, — з гордістю пригадує Віталій.
Згодом на Куп’янщині артилеристам довелося більше працювати по ворожій піхоті, відбиваючи спроби росіян прорватися в напрямку до міста.
— А на Куп’янському напрямку ми вже штурми відбивали. Це зима 2025 року вже, напевно, була. Одного разу ми за одну роботу 25 російських бійців уразили. Вони штурмували, а ми їх «накрили». І БМП разом з ними згоріла.
Це було феєрично, як ми тоді відпрацювали. Але, правда, і снарядів витрали багато — мабуть, 20 снарядів, тоді «кинули». Всі штурми тоді відбили, вони навіть не дійшли до передньої лінії. Вони тільки згруповувалися йти, а ми там усіх їх зустріли, — пригадує артилерист.

«Артилерія стріляє завжди»
Бойовий маршрут Віталія пролягав також через район Слов’янська та Зелену Долину. Згодом його підрозділ працював на Куп’янщині, зокрема за Куп’янськом-Вузловим і поблизу Курилівки.
Саме на тих позиціях, розповідає артилерист, його розрахунок уперше зіткнувся з проблемою FPV. Серед повітряних загроз, із якими доводилося стикатися розрахунку, Віталій називає FPV-коптери, «Молнії» та «Ланцети». Відтоді захист від них став частиною роботи артилеристів на позиціях.
— Коли почалася епоха FPV, то вони стали головною загрозою для гармат. До FPV були «Ланцети»: ZALA летить, веде за собою «Ланцет». Побачила ZALA ціль — вона веде «Ланцет». І ми «Ланцети» збивали.
На той момент ще не було дробовиків, була стрілецька зброя, і збивали з автоматів, був кулемет. Хлопці тоді на позиції стояли постійно біля гармати і спостерігали. Тобто нам передають, що в нашому районі «Ланцет». Якщо хлопці його візуально бачать і розуміють, що можуть дістати, то діставали — збивали ті «Ланцети».
А тепер ось маскуємось від FPV — і від коптерів, і від крил. І також збиваємо FPV так само, як раніше збивали «Ланцети», але тепер також із дробовиків збиваємо. „Ефпівішки“, якщо знайшли вже гармату, то летітимуть цілодобово. Можна відбитися на якийсь час, але все одно позицію, яку «випасли», треба швидко міняти.
Тільки наша артилерія все одно працює, вона ніколи не мовчить. Артилерія стріляє завжди і навряд чи колись її можна буде замінити, — підсумовує командир гармати 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта Віталій.





























