«Я про себе не думав — лише про те, щоб вийшов молодший брат»: історія командира підрозділу БПЛА 122-ї бригади

Олександр із позивним «Бариста» разом із молодшим братом і побратимом опинився у палаючому підвалі під час ворожого обстрілу.
Історію бійця бригада оприлюднила у соцмережах.
Олександр із позивним «Бариста» разом із молодшим братом і побратимом опинився у палаючому підвалі під час ворожого обстрілу. Укриття швидко заповнилося густим чорним димом, вогонь перекрив вихід. Олександр отримав опіки рук, шиї та обличчя, але всі троє змогли вибратися. У той момент він думав лише про те, як урятувати молодшого брата.
Сьогодні «Бариста» — військовослужбовець 1-го батальйону 122-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, командир взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів. Його шлях у війську пролягав від новачка за симулятором FPV до головного сержанта та командира підрозділу.
До Збройних сил України Олександр долучився у 2024 році разом із молодшим братом. Прикладом для них став найстарший брат, який пішов захищати країну з перших днів повномасштабного вторгнення. Обох молодших братів у батальйоні спрямували до підрозділу безпілотних систем.
Олександр не приховує, що спочатку обрав цей напрям через страх перед піхотною службою. Водночас саме це відчуття стало для нього мотивацією опанувати нову спеціальність.
«Я насправді дуже хотів бути пілотом, тому що боявся йти в піхоту. Тут немає нічого сором’язливого: мені було страшно, і я розумів, що зможу робити роботу дистанційно та приносити користь. Саме цей страх і стимулював мене вчитися», — розповідає «Бариста».
Після базової загальновійськової підготовки він пройшов двотижневі курси FPV-пілотів. Спочатку керування дроном давалося непросто. Щоб швидше опанувати навички, Олександр придбав власний пульт і ноутбук та проводив ночі за тренуваннями на симуляторі.
Однак невдовзі зрозумів: саме обладнання не зробить людину професійним пілотом.
«Придбати обладнання — не вирішує проблему. Проблема в руках і в розумінні того, як усе має працювати», — пояснює військовий.
Уже через три тижні після навчання екіпажі вирушили на Донецький напрямок. Там Олександр почав виконувати бойові завдання. Під час четвертого вильоту він уразив ворожий трицикл «Муравей», завантажений боєкомплектом і майном.
«На екрані розвідки я побачив, як залітаю прямо в причіп, як усе вибухає й горить. Руки тряслися, але в ту мить я зрозумів: я на своєму місці. Усе, що здавалося неможливим, зняло як рукою», — згадує «Бариста».
Перший виїзд на позиції став випробуванням не лише для молодого пілота, а й для нього як старшого брата. Коли потрібно було визначити, хто вирушить першим, Олександр узяв це завдання на себе. Хотів сам оцінити обстановку, умови перебування та підготувати молодшого брата, який на чотири роки молодший за нього.
Згодом вони опинилися на одній позиції. Під час інтенсивного обстрілу загорівся сусідній будинок, а полум’я перекинулося на вхід до підвалу, де перебували військові. Укриття було утеплене пінопластом, який почав плавитися, наповнюючи приміщення густим токсичним димом.
Один із побратимів у критичний момент розгубився перед стіною вогню. Тоді брат Олександра допоміг йому вийти зі ступору, і всі троє змогли прорватися назовні.
«Я тоді про себе не думав — думав лише про те, щоб вийшов молодший брат. Дихати було нічим, ми стояли на колінах. Мій брат буквально стусаном вивів побратима зі ступору, і ми прорвалися крізь вогонь», — розповідає військовий.
Олександр дістав опіки рук, шиї та обличчя, однак усі троє вижили. Цей випадок навчив його, що страх на війні — природна реакція, яка може допомогти зберегти життя, якщо не дозволяти їй паралізувати дії.
Після додаткового навчання та роботи на інших напрямках «Бариста» знову вирушив на Донеччину. Цього разу екіпаж працював майже на першій лінії. Завдяки короткому підлітному часу та набутому досвіду за п’ять діб Олександр уразив більше ворожої живої сили й техніки, ніж за попередній рік. Екіпаж допомагав зривати російські штурми на підступах до українських позицій.
Нині Олександр уже не лише сам виконує бойові завдання, а й відповідає за підготовку та роботу інших екіпажів. Як командир взводу він навчає молодих операторів, передає їм досвід і пояснює не тільки технічні особливості пілотування, а й принципи роботи на передовій.
Особисто контролює підготовку дронів та обладнання перед виходом на позиції. А коли екіпажі працюють безпосередньо на передовій, постійно залишається з ними на зв’язку. Якщо виникають технічні проблеми, допомагає знайти рішення дистанційно — через відео- або аудіозв’язок.
«Ми працюємо з електронікою, а вона примхлива: тут працює, там — ні, впливає погода, РЕБ. У будь-який час доби хлопці можуть зателефонувати чи написати: “Є проблема”. І ми в онлайн-режимі — по відео чи аудіо — розбираємося й знаходимо рішення, щоб екіпаж міг продовжувати бойову роботу», — пояснює «Бариста».
Для Олександра результат роботи командира вимірюється не лише успішними ураженнями, а й злагодженістю підрозділу та безпекою людей. Він прагне, щоб кожен оператор був готовий до реальних бойових умов, знав свою техніку й міг розраховувати на підтримку побратимів.
Тепер у кожному успішному вильоті його підлеглих є частина досвіду, який «Бариста» здобув сам — від перших тренувань на симуляторі до бойових виходів і небезпечних ситуацій на позиціях. А найбільшою відповідальністю для себе він вважає підготувати людей так, щоб вони могли ефективно виконувати завдання й повертатися живими.






























