Оксана Забужко: «Колективний Захід, Схід й потроху Південь починають розуміти, що “міць Росії” – це блеф»

Українська письменниця, публіцистка й інтелектуалка Оксана Забужко про значення руйнування Кримського моста для руйнування міфу про могутню Росію:
Є купа причин, чому День Упалого Мосту ввійде в історію цієї війни як переломовий – на рівні з виграною битвою за Київ і Днем визволення Херсона. Більшість із цих причин уже перелічили міжнародні коментатори й військові експерти – атож, Крим стає “островом”, російське військо, розташоване на ньому, без довозу лишиться безпорадним, як наші заблоковані частини весною 2014-го (чомусь мені особливо приємно про це думати й наперед смакувати таке “відновлення справедливости”, тодішнього показового приниження України я нікому ні забувати, ні прощати не збираюся), ну а Азовське море стає “озером”, і навантажені краденим українським зерном російські танкери більше не вийдуть з його портів, – виявилося, як поглузував із Трампа Сікорський, що “в України є карти”, і головна символічна перемога Росії, не захитана в очах її населення з 2014 року, обнуляється на очах у спантеличених підданців, більшість яких чи не вперше починає здогадуватись, що їхня країна програє у війні, і “как же так-то” (розумніші – бачила в стрічці – ламають голови, “как же так”, що Кримський міст упав, а київські стоять, і потішають себе, страшенно комічно, тим, що наші “СССР строил”, тому, мовляв, вони й ліпші), – а міжнародні медіахолдинги затирають лапи від нетерплячки побачити, як Пу тепер вдаватиме бодрячка перед Сі й придурком Красновим (в США не люблять лузерів ще більше, ніж у Росії!), і як це вплине на конфіґурацію “Ялти 2.0”, тощо тощо тощо. Словом, стратегічні наслідки цього Дня будуть оприявнюватися ще довго, так з ходу всього й не побачиш…
Але є один, на який, здається, досі ніхто не звернув увагу: тільки тепер, по п’яти роках чи не найогиднішої в історії державно-терористичної війни, задуманої як “бліцкріґ”, “колективний Захід” (і Схід, і навіть потроху Південь) починає здавати собі справу з того, що всі ці роки боявся, – порожнечі. Що вся гадана “міць Росії” (в тому числі й ядерна? до цього вони ще не додумались, але це справа часу), за холодновоєнною інерцією містифікована на різні лади й під різними кутами, – це просто блеф (“полуда”, як писала Забужко в “Найдовшій подорожі”).
(Дуже раджу почитати і неодмінно до кінця витяги мовою оригіналу зі статті в “Комсомольской правде” за травень 2018 року “Как Россия защитит Крімский мост” – це буквально вища школа, аспірантура, ба ні – докторантура блефу, а від 17.11.2026 року – блискуча ілюстрація до прислів’я: «Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся». От саме так Московія й “пройшла світ” – надувала кульку, вимащену кров’ю, і їй вірили).
2022 рік захитав цю віру, але не до кінця (одна з місій американського діда – залатати захитане, хай навіть історіями про те, як під Києвом танки “застрягли в болоті”: така блазенада – насправді досить дієвий пропагандистський прийом, коли треба “замазати” істину). І ось тепер очевидно, що король таки голий. Боятись нема кого. А чого ж він казав, щоб ми НАТО відсунули до кордонів 1997 року? Теж блефував? А чого ми йому вірили? І нащо ми це обговорювали? І що тепер?..
І так далі і тому подібне. Це найсерйозніші зміни – ті, що відбуваються в головах. Бо воюють – і перемагають – завжди й всюди саме голови, а не залізо. Впевнена, що в багатьох головах, які відповідають за прийняття історично значущих рішень, 17 листопада прояснилося.
Дякую ЗСУ. Слава Україні!»
Джерело: Інформаційна агенція «ЛЬВІВСЬКИЙ ПОРТАЛ»
2026-11-18 13:39:00





























