«Поки чоловік із дитиною ходив до школи, я зібралася і поїхала»: дружина пораненого воїна долучилася до ЗСУ
Світлана родом з Дніпра. Їй 37 років. Три роки тому її чоловік добровільно став на захист України. Згодом дістав важке поранення, внаслідок якого втратив ногу.
Історію військовослужбовиці оприлюднила 152-га окрема єгерська бригада імені Симона Петлюри.
Увесь цей час Світлана була поруч: лікарні, операції, перев’язки, протезування. Все це вона проходила разом із чоловіком.
«Я ще минулого року хотіла піти служити, але чоловік мене відмовляв. Цього разу вирішила сама. Поки чоловік із дитиною ходив до школи, я зібралася і поїхала. Спочатку була в Одесі, а потім через інтернет знайшла 152-у бригаду. Прочитала про неї й вирішила долучитися. Він пішов служити, не попередивши мене, бо знав, що я його відмовлятиму. Так само і я. Встала, вирішила й пішла. Як і він колись», — розповідає Світлана.
Водночас в її рішенні є й особистий біль.
«Більше за все мене мотивують чоловік та діти. За чоловіка теж хочеться помститися тим, хто це зробив. Чому мої діти повинні жити в таких умовах? Не можуть нормально піти до школи, вийти погуляти на вулицю, пограти у футбол, покататися на велосипеді. У Дніпрі й зараз постійно чути вибухи», — каже Світлана.
Батьки підтримали вибір, а чоловік спочатку намагався відмовити. Вона добре розуміє його переживання, адже колись сама так само хвилювалася, коли він вирішив піти до війська.
«Він казав мені: скажи, що ти нічого не вмієш, що в тебе є чоловік, який усе вміє і готовий знову піти воювати. Але я вже вирішила. Розуміла, що він усе одно переживатиме, але це було моє бажання», — зазначає військова.
Син спочатку важко сприйняв рішення мами: плакав, коли вона вперше заговорила про службу. Тепер вони постійно «на звʼязку», а хлопчик надсилає мамі теплі повідомлення.
«Він може ввечері написати: „Мама, я тебе кохаю. Тримайся. Ми за тебе. Все добре“. Це дуже підтримує», — додає військова.
У війську Світлана лише третій тиждень. Вона проходитиме службу діловодом. Зізнається, що деякі моменти даються непросто, особливо фізичні навантаження та пересування в бронежилеті. Але поруч побратими, які завжди готові допомогти.
Водночас і сама Світлана не звикла стояти осторонь.
«Буває, хлопці кажуть: „Не треба, ми самі, ти ж дівчина“. А я відповідаю: „Ну і що, що я дівчина? Хіба я нічого не можу?“ Для мене це якась дискримінація. Ми всі тут допомагаємо одне одному. Немає такого, щоб хтось казав: відійди, ти дівчина, ти нічого не вмієш», — зазначила вона.
На запитання, що допомагає не опускати руки у складні моменти, відповідає без вагань.
«Я згадую сім’ю. Це найбільше. Бувають різні думки, сумніви, але потім згадуєш, для чого ти тут і заради кого».
Світлана не приховує: служба їй подобається. І навіть попри те, що лише починає військовий шлях, уже замислюється про майбутнє у війську після завершення війни.
Раніше АрміяInform розповідала історію 21-річної «Гайки», яка керує FPV-дронами та знищує ворога. Три роки тому війна забрала її брата, і ця втрата стала однією з причин, чому дівчина долучилась до війська.
Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
