Єдина система замість десятків тренажерів: експерт розповіла про те, як змінюється логіка бойової підготовки

Сучасний бій — це не лише влучність окремого солдата, а динамічний, багаторівневий процес, де кожна секунда та кожне рішення впливають на результат усієї операції.

Стара модель підготовки, яка роками базувалася на використанні вузькоспеціалізованих тренажерів для кожного виду зброї окремо, стрімко втрачає свою ефективність. В умовах широкомасштабної війни, де інтеграція дій підрозділу стає критично важливою, концепція навчання потребує радикальної трансформації.

Чому ізольовані симулятори створюють «цифровий вакуум» і чому майбутнє бойової підготовки — за комплексними екосистемами, де взаємодія бійців відпрацьовується в режимі реального часу?

Про кризу застарілих методик та перехід до єдиного навчального простору ми поспілкувалися з Оленою Душиною, очільницею miltech-групи, до складу якої входять провідні розробники інноваційних симуляторів ведення бою.

Про кризу старої моделі:

— Пані Олено, чому підхід «окремий тренажер для кожного виду зброї» більше не відповідає реаліям цієї війни? У чому головна небезпека навчання бійців у «цифровому вакуумі»?

— Окремі симулятори вчать лише вогневої підготовки: тобто, грубо кажучи, як технічно стріляти і діяти самому. Але насправді всі завдання на фронті виконуються в групі, під постійним впливом інших учасників бойових дій і в умовах, які змінюються щосекунди.

Тут і виникає головна проблема: підготовка на ізольованих тренажерах просто руйнує цілісність навчання. Навички бійця існують ніби окремо: він відпрацював стрільбу, окремо — рух, окремо — взаємодію. Але в реальності не буває черги на дії, усе відбувається одночасно, в межах єдиного сценарію.

Тому, як тільки опановано базу, треба одразу переходити до тактики: до роботи підрозділу у складному середовищі. Це реалізується через групові тренажери, де ми створюємо комплексні ситуації: у них дії кожного учасника прямо впливають на те, що відбувається з іншими.

Якщо цього не робити, навичка бійця залишається відірваною від реальності. І головний ризик тут не в технічній помилці, а в тому, що в критичний момент підрозділ не спрацює синхронно.

Про сутність екосистеми:

— Що саме перетворює набір симуляторів на єдину екосистему (на прикладі UNITS)?

— Екосистема — це насамперед можливість створити оцифровану систему ведення бою. Ми фактично віртуалізуємо реальний бойовий сценарій: його можна програти наперед, відтворити з минулого досвіду або змоделювати за будь-якою заданою логікою.

У такому форматі всі учасники опиняються в єдиному цифровому полі. Це дозволяє їм тренуватися синхронно. З одного боку, ми отримуємо максимальну реалістичність і відповідність справжнім умовам, а з іншого — відпрацьовуємо ті навички, які, по суті, неможливо прокачати під час індивідуального тренування.

При цьому варто розуміти: екосистема — це взагалі не про кількість пристроїв чи «заліза». Вона починається там, де з’являється спільний сценарний простір, єдина логіка навчання і зрозуміла система аналізу результатів. У такій моделі і боєць, і підрозділ, і інструктор нарешті працюють в одному контексті.

Система не просто моделює ситуацію, а й збирає дані, аналізує їх і дозволяє керувати всією підготовкою як цілісним процесом. Тобто ми нарешті переходимо від набору окремих вправ до системного управління підготовкою.

— Чи можна сказати, що MilTech нині переживає перехід від «заліза» (hardware) до «середовища» (environment)? Які переваги отримує армія, коли тренажер перестає бути просто симулятором стрільби й стає частиною спільного цифрового простору?

— Однозначно так, і це, в принципі, фундаментальна зміна для всієї індустрії. Раніше основна цінність полягала в самому тренажері як окремому продукті: наскільки він точний, яка там фізична модель, наскільки все має реалістичний вигляд. Тепер фокус взагалі в іншому.

Сьогодні цінність створюється через інтеграцію різних рішень, через складні сценарії, роботу з масивами даних і те, як ми управляємо цим усім як єдиною системою. Фактично сам тренажер — це тепер просто один з елементів великої архітектури.

Для армії це, насправді, означає перехід від простого тренування окремих навичок до формування поведінки всього підрозділу в реальних умовах. І це вже зовсім інший рівень бойової ефективності.

Про зміну фокусу:

— Тривалий час критерієм успіху навчання було влучання в мішень. Як екосистемний підхід дозволяє змінити цей фокус на колективну тактику та злагодження?

— Влучність — це «базовий мінімум», без якого взагалі неможливо рухатися далі. Але сучасна війна виграється не точністю окремого бійця, а тим, як підрозділ працює як єдина система. Екосистемний підхід дозволяє нам вийти за межі суто індивідуальних показників.

Ми зміщуємо акцент на швидкість і якість ухвалення рішень усередині групи. Починаємо оцінювати живі процеси: як передається інформація між бійцями, як вони взаємодіють під тиском і наскільки швидко підрозділ адаптується до змін. Зрештою, саме ці чинники, а не просто кількість вибитих балів у тирі, визначають реальний результат у бою.

Про цифрові метрики:

— Які дані про дії бійця чи підрозділу збирає система і як цей «цифровий слід» допомагає інструктору проводити об’єктивний аналіз помилок (After Action Review)?

— Наша система фіксує набагато глибші речі, ніж просто «влучив — не влучив». Ми збираємо метрики, які реально потрібні інструкторам для оцінки: від кучності та швидкості реакції до того, як боєць працює з механікою зброї чи навіть із якою силою він тисне на гачок.

Для аналізу помилок (After Action Review) це працює як цифровий бортовий самописець. Інструктор може покроково відтворити дії бійця і побачити кожну секунду: де він забарився, як тримав зброю, в який саме момент припустився помилки.

Але головна цінність не в самому перегляді, а в об’єктивності. Інструктор отримує фундамент для висновків: що саме треба скоригувати і на чому зробити акцент у подальших тренуваннях.

Оскільки система зберігає історію кожного бійця, ми бачимо прогрес у динаміці. Це дозволяє вчасно виявляти системні помилки і будувати підготовку максимально індивідуально.

Про динаміку сценаріїв:

— Наскільки гнучким є навчання в UNITS? Чи може інструктор у реальному часі змінювати умови — вводити ворожі дрони, змінювати погоду чи імітувати відмову техніки?

— Гнучкість — це база UNITS. Ми реалізували її через вбудований редактор вправ, який дозволяє інструктору не просто обирати готові завдання, а конструювати практично будь-яку бойову ситуацію. Можна налаштовувати все: від погодних умов і маршрутів до складних івент-систем, які роблять сценарій максимально наближеним до реальності.

Оскільки ми працюємо в межах єдиної екосистеми, цей досвід легко масштабується. Інструктори можуть ділитися створеними сценаріями між собою або комбінувати різні типи тренажерів в одному просторі. Тобто це вже не окремі вправи, а спільне середовище підготовки.

Важливо, що інструктор тут не просто спостерігач. Він може втручатися в процес прямо під час виконання: додавати нові загрози, змінювати позиції противника або створювати непередбачувані ситуації, як-от відмова обладнання.

У цьому і є головна мета — ми тренуємо не зазубрювання правильної відповіді, а здатність бійця швидко приймати рішення в умовах повної невизначеності.

Про економіку та ресурс:

— Чи є у вас розрахунки, скільки боєприпасів та часу заощаджує підрозділ, пройшовши курс у віртуальній екосистемі перед виходом на реальний полігон?

— Ми говоримо не просто про економію, а про масштаб ефекту, який прямо впливає на здатність армії готувати людей. Вартість навчання на реальних боєприпасах сьогодні настільки висока, що це стає головним бар’єром для масштабування підготовки.

Давайте поглянемо на цифри: один набій до стрілецької зброї коштує 20–80 грн, постріл із гранатомета — до 45 тисяч, а пуск ПТРК може затягнути на мільйон гривень. Ракета ПЗРК взагалі коштує від 7,5 до 15 млн грн.

Для підготовки одного оператора потрібні сотні набоїв та десятки пусків. За даними Генштабу, базовий курс одного бійця протягом півтора місяця обходиться державі орієнтовно у 300 тисяч гривень. А якщо ми говоримо про високотехнологічне озброєння, то вартість навчання одного фахівця обчислюється вже сотнями тисяч доларів.

У цьому контексті симуляційні системи стають жорсткою необхідністю. За нашими розрахунками, використання тренажерів для підготовки тисячі військовослужбовців на рік заощаджує понад 27 мільярдів гривень лише на боєкомплектах.

Але ключовий момент навіть не в грошах. Симуляція дозволяє проводити необмежену кількість повторень, безпечно готувати операторів складної зброї та масштабувати навчання без критичного навантаження на ресурси країни.

Тому ми не розглядаємо симуляційні системи як альтернативу полігону. Це єдиний спосіб зробити підготовку масовою та економічно доцільною. Ми не замінюємо реальні навчання, ми робимо кожен реальний постріл на полігоні в рази ефективнішим.

Про бойовий досвід:

— Як швидко реальні тактичні прийоми або виклики, з якими стикаються військові на «нулі», з’являються у ваших симуляторах як нові навчальні сценарії?

— У сучасній війні знання застарівають миттєво, тому швидкість реакції — це критичний фактор. Якщо система не встигає за змінами на полі бою, вона просто перестає виконувати свою функцію.

Ми працюємо за дуже коротким циклом: отримуємо зворотний зв’язок від підрозділів з фронту, аналізуємо нові ввідні й одразу інтегруємо їх у навчальні сценарії. Це дозволяє нам постійно актуалізувати систему. Бійці мають готуватися до того, що чекає на них завтра, а не до того, що було актуальним пів року тому.

Про майбутнє стандарту:

— Чому створення єдиного цифрового простору для підготовки має стати загальновійськовим стандартом, а не залишатися ініціативою окремих груп розробників?

— Тому що ефективність армії — це завжди системна історія. Окремі рішення можуть бути дуже сильними, але вони не дають цілісного ефекту. Без єдиного середовища ми не маємо спільних стандартів підготовки, не можемо порівнювати результати різних центрів і не маємо масштабування на рівні всієї країни.

Єдиний цифровий простір дозволяє уніфікувати підходи та зробити підготовку керованою. Ми будемо чітко розуміти та прогнозувати результат кожного навчання. Тож це не просто питання інновацій, це питання переходу всієї армії на інший рівень системної ефективності.

— Якщо дивитися на 5 років уперед: як зміниться обличчя навчального центру ЗСУ завдяки впровадженню таких екосистем?

— Навчальний центр перестане бути просто територією з полігоном. Це буде інтегроване середовище, де симуляція, фізичні тренування та глибока аналітика працюють як одне ціле.

Але головна зміна навіть не в технологіях, а в логіці. Ми переходимо від статичного навчання до адаптивної системи. Раніше все йшло за заздалегідь прописаною послідовністю: програма, вправа, оцінка. Тепер система сама збиратиме дані, аналізуватиме їх і підлаштовуватиме процес під конкретного бійця чи підрозділ у режимі реального часу.

Це глобальний тренд: використання великих даних та елементів штучного інтелекту для моделювання найскладніших сценаріїв. Система не просто вчить, вона оптимізує підготовку. З’являється можливість бачити слабкі місця ще до реального бою і системно їх виправляти. Навчання стає живим організмом, який розвивається разом із війною.

Ми остаточно перейдемо від накачування окремих навичок до управління поведінкою підрозділу в бою. І саме це визначатиме нашу перевагу в найближчі роки.