Володимир Єрмоленко: «Це війна між світами життя і смерті»

Філософ, письменник, журналіст і президент українського ПЕН-клубу Володимир Єрмоленко про природу російської танатократії – правління царя через смерть – і кардинально протилежне бачення світу українцями:

«Український світ як частина європейського тримається за життя. Вважає, що життя має втілення в особистості. Вважає, услід за Сковородою, що природа персональна. Що кожна людина має право на свою природу і на своє природне /сродне буття, і тому неможливо добре прожити чуже життя. Життя неможливо купити і продати, його не можна замінити, воно незамінне.

Російський світ, принаймні сьогодні, не вважає життя цінністю. Його можна купити і продати, воно замінне, масово замінне. Життя як власність можна експропріювати. Практика масової заміни одних життів іншими – це війни, вбивства, депортації, зміна ідентичності і т.д. Тобто смерть. Смерть у російському світі не є чимось сакральним, це просто інструмент, і до того ж головний інструмент управління. Тому Росія сьогодні – це танатократія – правління через смерть. І вона була нею більшу частину своєї історії.

Успішність танатократії досягається через баналізацію смерті, насильства і страждання. У танатократії банальним стає не лише субʼєкт зла, а й його обʼєкт. Стражданнями та смертями нікого не здивуєш, тому відбувається їхня нормалізація.

Сила кожного світу містить, як дзеркало, його слабкість і навпаки. Українська любов до життя історично призводила і призводить сьогодні до героїчних дій, але також і до пристосуванства, адаптації, відмови від себе заради виживання тощо. Російська любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати і вбивати саму себе.

Нам вкрай важливо підсилювати сильні сторони нашої біофілії і нівелювати її слабкі сторони. Шукати слабкі сторони російської танатократії.

Російський міф великого царя ґрунтується на тому, шо цар – єдиний, хто опанував смерть. Він здатен на екстремальне насильство саме тому, що приручив смерть, став для неї недосяжний. І щойно російська людина зустрічається з реальністю, що цар старий, немічний, слабкий, смертний, її світ поступово руйнується. Щойно цар перестає бути переможцем, він перестає бути справжнім. А коли нема царя, нема і Росії.

В Україні базовою настановою є недовіра до лідера. Тому лідер тут постійно змагається за підтримку народу. Лідер замінний, народ – ні.

В Росії базовою настановою є презирство царя до народу. Тому народ понад усе боїться втратити царя. І що більше цар убиває, то більше він доводить свою незамінність. Народ замінний, лідер – ні. Тому Росія рідко переживає поразки у війнах на своїх кордонах. Після цих поразок (а їх було багато) починаються процеси послаблення авторитарної влади, щоправда, потім здебільшого цар повертається.

Але колись він не повернеться».

Фото: theukrainians