«Це ж як ми їм напаскудничали!»: офіцер із Paskuda Battalion про «Вівальді», дрони Hornet і логістичне пекло для росіян
«Вівальді» — це історична подія та операція. На мою думку, її будуть вивчати в школах та аналізувати в підручниках з воєнної історії», — каже друг «Око».
Він — начальник пункту управління 1-го батальйону «Paskuda Battalion» 21-го полку «Kraken» Третього армійського корпусу.
На його переконання, головна сила «Вівальді» — у злагодженій взаємодії піхоти, механізованих підрозділів, розвідки та безпілотних систем.
В інтерв’ю АрміяInform «Око» розповів, як українські дрони створюють росіянам «логістичне пекло», чому окупанти змінюють маршрути й способи пересування, що найбільше вражає в роботі пілотів Hornet та чому сучасне поле бою змінюється значно швидше, ніж військові документи й доктрини.
— Друже «Око», який зараз у вас післясмак операції «Вівальді»? Як це — бути долученим до події, без перебільшення, історичного масштабу?
— «Вівальді» — це історична подія, і живемо ми в історичні часи. Операція є хорошим прикладом комунікації і симбіозу використання технічних засобів (починаючи від розвідки й закінчуючи придушенням РЕБу), піхотної складової, ролі механізованих підрозділів.
На мою думку, це історична операція, яку будуть вивчати в школах та аналізувати в підручниках з воєнної історії.
— Чи можете згадати мідлстрайк із «Вівальді», який запам’ятався вам найбільше, — не обов’язково за масштабом, а через обставини?
— Найбільше запам’ятовуються моменти, коли пілоти влучно скеровують борт у якусь складну ціль.
Для розуміння: пілот під час польоту має контролювати обстановку на картинці, тобто на полі бою. І коли він у процесі помічає маленькі деталі, яких сторонній спостерігач в моменті може не бачити — от такий професіоналізм пілотів і найбільше запам’ятовується.
Мені дуже подобається робота по мобільних вогневих групах ворога, бо вони націлені конкретно на збиття власне бортів. І коли ми їх фіксуємо, то вони, зрозуміло, стають ціллю номер один. І важливо, щоб військовослужбовець рф чітко розумів, що він є нашою ціллю. Він, конкретний хробак, який прийшов на нашу землю. І цей великий за розмірами (у порівнянні з FPV) борт залітає просто в нього. Як казав командир Третього армійського корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький: «Пора зробити боляче», і це «боляче» вони відчувають на своїх власних шкурах.
Я чітко розумію, що такі удари добре працюють на моральний стан ворога — коли на такій глибині (150 кілометрів до лінії фронту) солдат вже може стати «200» або «300».
— Чи вигідно це — коли один великий борт атакує одного військовослужбовця армії рф? Чи співвідноситься ціна борту і ціна одного окупанта?
— Так, наше основне завдання — логістика, перекривання шляхів. Але ворог має розуміти, що саме конкретно він є основною ціллю. Якщо пілот бачить, що ціль — особа зі зброєю (комбатант), то це буде законною ціллю, обов’язково.
— Коли говоримо про мідлстрайки під час операції «Вівальді», чи змінилися якось підходи за ці тижні бойової роботи, порівняно з попереднім підходом до ураження цілей?
— Важко відповісти, щоб не розкривати якихось карт (усміхається). Ми змінюємося і постійно проводимо роботу над помилками, аналізуємо кожний виліт і, власне, все, що піддається аналізу.
Так, ми застосовуємо нові тактики, пробуємо, ховаємося, відпрацьовуємо по-іншому.
У ворога є тактика «стоп-колес», коли вони помічають активність FPV на якісь ділянці маршруту. Коли ми летимо — вони зупиняють рух своїх автомобілів, і логістика на якийсь час перекривається, незалежно від того, чи є ураження. Така сама історія тепер у них продовжувалася вже на глибині, де можуть працювати «Хорнети». Це до 160 кілометрів.
Тому ми намагаємося зайти тишком-нишком, щоб про нас ніхто не знав і не чув. Ефектом несподіванки не нехтуємо (усміхається).
Тому доводиться вигадувати і застосовувати нові тактики. Під час операції «Вівальді» тактика застосування мідлстрайків змінювалася і змінюється постійно.
«Хорнети» і фаховість пілотів дозволяють робити нам багато на своїй ділянці фронту. Пілоти добре відгукуються про ці борти, «Хорнети» мають хороший якісний зв’язок, і це дозволяє нам працювати ефективно.
Але відзначу: поле бою і тактики застосування різних засобів змінюються дуже швидко — але за ними катастрофічно не встигають різні керівні документи та доктрини. Бюрократична історія не піддається таким динамічним змінам, як нинішній фронт. Ситуація на землі змінюється набагато швидше, ніж змінюється в документах. А важливо, щоби документи спиралися на досвід, який іде знизу.
— Чи бували випадки, коли результат оператора або екіпажу вас особисто здивував? Чим саме?
— Коли летить борт, то на його шляху є низка природних перешкод. Наприклад, проводи лінії електропередачі. Їх важко помітити. Але я щоразу неймовірно дивуюся, коли пілот таки бачить ці перешкоди — і проходить «на тоненькому» під чи над проводами. Це 10 із 10. Нещодавно був такий випадок під час відпрацювань по автомобільному транспорту ворога.
І наші пілоти просто автоматично тримають у голові приблизну висоту, на якій мають проходити ці проводи. І це неймовірна втіха: як він під проводами «пірнає» і потім заходить вже на удар по транспорту… Такі моменти захоплюють найбільше.
Також запам’яталося ураження «ванька», який їхав у кузові, і йому наш борт «пірнув» у місце, на якому він сидів. Уявляю собі, що від нього залишилося — я впевнений, що він просто розчинився на атоми… От такі ювелірні відпрацювання і запам’ятовуються найбільше.
— Що сьогодні складніше: знайти ціль, правильно її ідентифікувати чи довести ураження до результату?
— Не скажу, що знайти ціль на п’ятому році війни легко, але не є критичним.
Якщо ми говоримо про ідентифікацію цілі, то треба відмітити, що ворог добре маскується. Нині найбільша проблема в тому, що ворог починає переодягатися в цивільних. І росіяни розуміють, що ми не б’ємо по цивільних, тому й ця «тактика переодягання» так поширена тепер.
Загалом ідентифікувати ціль не складно: ми чітко розуміємо, по яких цілях працюємо, по яких — ні. Ну а коли є цілі — то і результат не забариться, відпрацьовуємо.
Важливо пам’ятати, що чим глибше від лінії фронту ворог буде розуміти, що він є ціллю — тим краще. Тому й мета операції «Вівальді» — це і повернення наших територій, і показати нашим людям на окупованих територіях, що ми не забули їх і ми повернемо те, що належить нам.
— Що найчастіше залишається «за кадром» у таких ураженнях? Глядач бачить кілька секунд відео, але що відбувається до цього?
— Знаєте, зараз у війську є багато футбольних фанів: вболівальники прийшли у військо у 2014-му, ще більше їх приєдналося до лав Сил оборони у 2022-му.
І раніше ми фанатіли на трибунах від кожного забитого голу чи особливо вдалого на полі моменту. Історії з «Хорнетами» — щось схоже: вони теж збирають біля моніторів достатню кількість глядачів, і коли ти дивишся це в прямому ефірі, то так само емоційно вболіваєш. І так само можеш відчувати і піднесення, і розчарування. Це залишається за кадром — але це купа емоцій. На якусь хвилину-дві ми з побратимами потрапляємо назад, у те безтурботне життя, коли ходили на фанатський сектор і вболівали за забитий гол (усміхається). Знищена техніка чи особовий склад — це завжди невеличка доза дофаміну в нашій роботі. Просто емоції з сектору проживаємо… трішки в іншому амплуа (усміхається).
Загалом же за кадром відбувається велика робота з підготовки та навчання.
— Чим дрони Hornet виявилися особливими саме в контексті «Вівальді»?
— Наш 21-й окремий полк безпілотних систем має назву «Кракен». І от у «Кракена» є щупальця (усміхається). І «Хорнет» став тими самими присосками на наших щупальцях, які роблять ворогу боляче, впускаючи отруту у свою здобич. Ми тягнемо ворога у своє лігво, знищуємо, стираємо.
«Хорнет» дозволив нам дотягуватися на відповідну відстань до ворога; він закрив прошарок «мідлстрайків», дуже добре зайнявши цю нішу. Це хороший маневрений борт, який чітко реагує на команди; його відчуває пілот.
— Чи вистачало вам «Хорнетів» під час «Вівальді», власне бортів?
— Я не відчував потреб із забезпеченням. Станом на зараз я на своїй посаді не можу усвідомити масштабу та обсягу операції. Бо для мене як для людини, котра бере безпосередню участь, зараз поки що немає можливості подивитися на це все збоку і сказати: «Ого, що ми наробили!».
Ми були чітко підготовлені до виконання завдань, за наказом Андрія Євгенійовича Білецького. Тому якогось відчуття того, що чогось не вистачало, у мене ніколи не було.
— Чи змінилося ваше ставлення до Hornet після цієї операції? Якщо так — у чому?
— Дуже хороший і якісний засіб, без «підводних каменів». Я знаю, що він полетить, долетить і виконає завдання. Це найголовніше — щоб засіб працював без складних вигаданих механізмів, як годинник.
— Що противник за останній час (і, зокрема, під час «Вівальді») змінив у своїй поведінці, і що це змусило змінити українські підрозділи? Які уроки в контексті мідлстрайків під час «Вівальді» ви для себе винесли, які висновки зробили?
— Під час перших двох сезонів операції, як звертало увагу наше командування, росіяни відтягнули свої паливозаправники за кордон. Прекрасно. Так само відтягнули склади, інші логістичні об’єкти. Окей, ця наша задача виконана — переходимо до наступної. Її підсвічувати не буду — хай це буде сюрпризом для ворога (усміхається).
Нашим основним завданням як полку безпілотних систем в операції «Вівальді» стало перерізання ворожої логістики. На першому ешелоні — працювали за допомого FPV, другий і третій на себе взяли «Хорнети», і прекрасно справилися із цим завданням. FPV виключили можливість доставки на передній край. Ворог почав щось придумувати — і тут у гру вступили «Хорнети», сказавши «no-no-no, не можна». Тому ми взяли під вогневий контроль їхні альтернативні маршрути, адже ворог постійно шукає лазівки, куди може пролізти. А ми постійно їх «січемо». Ворог на передньому краї спочатку рухався на «буханках» і квадроциклах — ми йому це заборонили. Потім вони почали пересуватися на мотоциклах — ми знайшли методи, як вибити і мотоцикли, й тепер вони ходять по 25 км пішки. А що піхотинець зможе пронести на 25 км? От каністру, наприклад, на 20 літрів хай спробує пронести 25 км… (хитро усміхається).
Ми помітили, що ворог до людей ставиться гірше, ніж до автомобільного транспорту — навантажують їх страшенно. Піхотинці можуть кілометри нести паливо до передових позицій… Тому вони приходять до ЛБЗ вже втомленими — і це прекрасно, я вважаю. Додатково його ще наш дрон заганяє, — і його потенціал наступу буде знижений.
«Вівальді» продумана до дрібниць задля того, щоб знизити наступальний потенціал ворога. Її будуть розбирати в підручниках з історії. Завдання нам доводили максимально просто і зрозуміло, запитували завжди, що нам треба для виконання конкретної задачі.
Матрицю синхронізації склало командування, як на мене, на 10 із 10. Прекрасний симбіоз усіх підрозділів. Операція «Вівальді» — як мед на душу, коли все працює чітко і якісно, коли один одного підтримує, всі комунікують між собою. «Вівальді» — це підтримка і братерство. Це і дозволило нам виконати завдання, яке поставили перед батальйоном «Паскуд»: ми закрили ворожу логістику і відкрили подальші можливості для Сил оборони.
Під час «Вівальді» складова БПЛА стала тим ключиком, який відімкнув перші двері для подальших дій. А далі понеслося дуже якісно.
Для розуміння: ми створили настільки логістичне пекло росіянам, що одного разу під час перехоплення почули: «собаку с бєлим ухом не трогать, ето моя». Вони почали їсти собак, розумієте? Це ж як ми їм «напаскудничали», уявляєте? Це, отже, хороша робота і хороший результат.
Фото з особистого архіву співрозмовника та 3 АК
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
