Як це — бути військовим речником: капітан Лиховій про мобілізацію, цивільні медіа та мемного турецького стрільця-олімпійця

А також про мобілізацію, безпеку операцій, висвітлення спорудження фортифікацій та особливості сприйняття дописів офіційного речника на приватному акаунті у Facebook спеціально для АрміяInform розповів речник Генерального штабу Збройних Сил України капітан Дмитро Лиховій.

— Скажіть кілька слів про свою роботу речника ОУВ «Таврія» — коли ви обійняли та здали посаду на Півдні України?

— Речником ОУВ «Таврія» я був улітку й восени цього року. Перед тим, узимку, я був начальником відділу зв’язків із громадськістю та водночас речником попереднього ОСУВ «Таврія», яке охоплювало, зокрема, частину Донецької області — Авдіївський напрямок. Тобто за цей рік це в мене була вже друга ротація на «Таврії». Ідеться про дещо різні операційні зони.

Паралельно з цим я є речником Генерального штабу Збройних Сил України. Слід зауважити, що і в ОУВ/ОСУВ, й у Генштабі ЗСУ речник — не посада, а функція. Багато журналістів цього не враховують.

Насправді в мене є посада в Головному управлінні комунікацій Збройних Сил України, у відділі взаємодії з медіа. Також маю обов’язки, які полягають в комунікації від імені Збройних Сил України. Це те, що називається «речник Генштабу».

У Києві ми чергуємося з капітаном Андрієм Ковальовим. Крім того, військовослужбовців Головного управління комунікацій ЗСУ можуть відправляти на посилення комунікаційних напрямків в ОСУВ чи ОУВ, які є тимчасовими органами військового управління.

Тож цьогоріч я мав два відрядження для виконання певних функціональних обов’язків в ОСУВ/ОУВ «Таврія», а не перехід на нову посаду. Під час такого відрядження речник підпорядковується командиру ОСУВ чи ОУВ, однак він підтримує зв’язок і координує свої дії також із Головним управління комунікацій Збройних Сил України.

— Тож речник ОСУВ чи ОУВ — це певна роль, виконання певних обов’язків, чи, як ви сформулювали, функція. Якими є обов’язки речника?

— Це обов’язки, пов’язані з комунікацією з представниками медіа, з наданням інтерв’ю, коментарів, роз’яснень в усній і письмовій формі, включенням у теле- та радіоефіри, підготовкою текстів, зведень для поширення у соціальних мережах тощо.

У речника широке коло обов’язків. Він має бути ближчим до медіа, до журналістів, до аудиторії, посередниками з якою є журналісти, сайти або телеканали. Речник має бути відкритим до постійних контактів та спілкування з широким колом осіб.

Коли хтось починає виконувати функції речника, він автоматично стає публічною особою з великим навантаженням. Це робота напружена, складна, але для мене вона дуже цікава. Власне, це, для чого я вдруге прийшов у Збройні Сили.

— Ви журналіст із багаторічним досвідом роботи. Як це позначилося на виконанні обов’язків військового речника?

— У медіа я працюю з кінця 1991 року, коли став кореспондентом у газеті «Україна молода». Тривалий час працював завідувачем відділу політики, заступником головного редактора. Газета свого часу була дуже популярна, мала великі наклади.

2014 року, після початку АТО, я вперше мобілізувався до лав 1-ї танкової бригади. Відповідно до свого ВОСу (військово-облікової спеціальності), отриманого на військовій кафедрі в КНУ, я був заступником командира батареї по роботі з особовим складом. Тоді це називали «замполітом».

Після демобілізації заснував інтернет-видання «Новинарня», яке пише про армію і війну. Його мотто: «Новини України, що воює». Я був переконаний, що якщо в країні триває війна, то це має бути основна тема. Я вже не міг працювати в іншому напрямку.

Тобто специфіка військової журналістики зі мною фактично з 2015 року. Коли почалося широкомасштабне вторгнення, я так само працював у новинах. Тема війни, з очевидних причин, стала користуватися значно більшим попитом у читачів. Місячна відвідуваність «Новинарні» досягала 10 мільйонів.

Дуже допомогло те, що всі попередні роки я був у тісному контакті з багатьма пресофіцерами, бригадами, військовослужбовцями і ветеранами. Адже «Новинарня» спеціалізувалася на висвітленні АТО/ООС і всього пов’язаного зі Збройними Силами України, заробила собі добру репутацію.

Коли я вдруге мобілізувалися у 2023 році, то обрав шлях комунікаційника, прийшов служити в Головне управління зв’язків з громадськістю ЗСУ. Це було моє середовище. Тобто я, умовно кажучи, лишився на тому самому інформаційному майданчику, просто пересів з одного боку столу на інший.

— Тобто ви і прийшли, й одночасно лишилися у тій само сфері, в якій працюєте професійно працюєте впродовж понад трьох десятиліть. Це допомагає?

— Тут я працюю з багатьма тими самими журналістами, тими самими військовими, фактично з тими самими підрозділами, що й працював із 2015 року. Але вже не як цивільний журналіст, а як військовий журналіст та комунікаційник.

При цьому у своїй роботі в ЗСУ я сповідую такий принцип, що українські цивільні журналісти — це наші союзники, колеги і партнери.

Думаю, що це величезна перевага, коли я маю контакти і підходи до багатьох зацікавлених у нашій темі журналістів ще з того часу, коли працював із ними пліч-о-пліч. Вважаю, що роблю з ними ту саму справу на тій самій війні, але вже як представник Збройних Сил.

У ті періоди, коли мене відряджали в ОСУВ та ОУВ «Таврія», ця співпраця ставала максимально контактною. Свою роботу я міг виконувати значно якісніше і в більших обсягах, бо добре знаю журналістів, їхні проблеми, їхні запити, сильні та слабкі сторони, специфіку видань тощо.

— Чи змінилось щось принципово у висвітленні війни в медіа після початку широкомасштабного вторгнення? Мається на увазі не кількість новин та суспільна увага до теми — масштаби до і після порівнювати зайве, все очевидно. Маю на увазі запити суспільства й журналістів на інформацію про війну та роботу медіа в цілому.

— Як цивільний у нещодавньому минулому журналіст, я розумію, чого хочуть медіа. Розумію, що вони завжди прагнуть дізнатися більше. Водночас так само очевидно, що ті журналісти, які давно працюють у воєнній темі, усвідомлюють логіку певних обмежень у зв’язку з викликами, що стоять перед військовими.

З такими бувалими в бувальцях колегами працювати легко. У них є розуміння, як і для чого все це робиться, і хто і як воює, та як це треба висвітлити, щоб усі залишились живими.

Ясна річ, і кількість інформації, і масштаби війни після лютого 2022 року зросли в багато разів. Зараз, на третьому році відбиття широкомасштабного вторгнення росії, маємо допомагати підтримувати інтерес і західних медіа, і наших медіа, і загалом нашого суспільства до подій на фронті, до питань армії. Власне, займатися об’єктивним інформуванням про те, що відбувається на війні та у війську.

— Ви згадали про західні медіа, які працюють у національних медіапросторах своїх країн та на міжнародному рівні. З головними меседжами щодо них, здається, все зрозуміло — Україна веде справедливу війну проти жорстокого агресора, який не лише здійснив акт агресії, але вчиняє численні воєнні злочини. Як держава-агресорка російська федерації зневажає міжнародне право та намагається підважити засадничні принципи світового порядку. Тому Великій Британії, США, Канаді, Австралії, державам Європейського Союзу та іншим країнам варто й надалі дієво підтримувати Україну в цій війні — це правильно як з морально-етичної точки зору, так і з суто прагматичних міркувань. А яким має бути головний меседж до українського суспільства, з чим слід звертатися до нього?

— Громадянин України має бути свідомий того, що має не тільки права, а й обов’язки. Що військовий обов’язок прописаний у Конституції. Що сприяння Силам оборони та мобілізація — це питання виживання і Української держави, і українського суспільства, і української нації як такої.

Завдання військових комунікаційників, як на мене, тут дуже серйозне. Це і пряме інформування, і співпраця з нашими медіа, які фактично є посередниками між армією та суспільством.

Звичайно, у Збройних Сил України є багато своїх каналів у різних соціальних мережах, вони мають мільйони підписників. Але все ж без співпраці з українськими журналістами ми не зможемо краще, якісніше, більш дохідливо комунікувати з нашим суспільством. Так би мовити, впливати на базові налаштування.

Чесна комунікація — а насамперед комунікація щодо вирішених проблем — здатна покращити ситуацію з мобілізацією, а відтак і покращити ситуацію в ЗСУ та на фронті загалом.

У протилежному випадку стається обвал конкретних відтинків на лінії бойового зіткнення — коли там просто не вистачає особового складу зокрема й через те, що вакуум інформації заповнили фейки та маніпуляції.

Тому я й кажу, що для нас так важлива співпраця з цивільними журналістами.

— Повернімось до вашої роботи речником в ОУВ «Таврія» — як відбувалась взаємодія з цивільними медіа на практиці?

— На період мого відрядження в ОСУВ «Таврія» в лютому—березні 2024 року припали, по-перше, події з виходом наших військ з Авдіївки та подальшого наступу росіян. Також постало руба питання фортифікаційних споруд. Було багато активної кризової комунікації — як реактивної, так і проактивної.

Крім того, на той же період припали зміни до Наказу Головнокомандувача Збройних Сил України № 73 «Про організацію взаємодії між Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони та представниками медіа на час дії правового режиму воєнного стану».

Вважаю, що зміни, які були внесені до цього наказу зокрема і зусиллями нашого комунікаційного управління у взаємодії з фаховими громадськими організаціями, доведені до пресслужб у військах та до цивільних журналістів, були прогресивними. Вони багато в чому полегшили та спростили роботу журналістів в зонах бойових дій. Наша команда відділу зв’язків з громадськістю ОСУВ «Таврія» однією з перших почала на практиці реалізувати ці новації для медіа. Результатом став, наприклад, репортаж Анни Калюжної з Роботиного: «червона зона» за певних умов може «відкриватися».

Також наголошу, що якісна комунікація речника базується на володінні великим обсягом актуальної інформації щодо оперативної ситуації в зоні відповідальності ОСУВ/ОУВ. Для цього треба постійно щоденно працювати з інформаційними довідками військових структур, соцмережами, відкритими джерелами, пресслужбами бригад в операційній зоні, вести статистику, отримувати інформацію від розвідки, від колег з інших складових сил оборони тощо.

Тобто ти як речник лише тоді можеш дати відповідь на запитання і запити журналістів, коли глибоко перебуваєш в темі, маєш інформацію, статистику й аналітику, водночас умієш все це виважувати і дозувати. Зрештою, коли ти щодня сам моніториш, щось для себе виписуєш, ведеш таблиці в «екселі». Адже, якщо говорити тільки загальними фразами про «бавовну», це давно нікому не цікаво. Така комунікація не задовольняє ні журналістів, ні аудиторію й суспільство.

— Ви сказали, що журналісти завжди прагнуть більшого — більше інформації, більше фото та відео, більше цікавих героїв та спікерів, більше коментарів та пояснень. Однак не завжди це можливо, і, не буду гріха таїти, часом дехто з військових прямо каже, що легше заборонити і нікого нікуди не пускати, ніж наражатися на небезпеку витоку важливої інформації через публікації у медіа. Як знайти тут баланс між інтересами журналістів і правом суспільства на інформацію та безпековими вимогами і нерозголошенням важливих деталей, дані про які можуть посприяти ворогові? Як вдавалося це робити вам?

— Звичайно, є таке поняття, як безпека операцій, та відповідні офіцери, котрі ретельно стежать, щоб жодна інформація, яка може бути корисною для ворога, не була оприлюднена. Їхня позиція зрозуміла: якщо противник, наприклад, дізнається, яка товщина бронедверей у новому бункері на такій-то ділянці фронту, він зможе відповідним чином підготуватися, щоб ці укріплення подолати. Тому, на думку безпеки операцій, краще взагалі не показувати жодні фортифікації, які в нас є. І взагалі нічого не показувати (посміхається).

З другого ж боку, якщо ми не покажемо укріплення, не розповімо про них, то суспільство почне нервувати, бо вважатиме, що лінію оборони не збудовано, укріплень немає взагалі або вони неякісні. Люди вважатимуть, що ЗСУ відступають лише через те, що належним чином не облаштовано фортифікації.

Щоб такого не сталося, військовим комунікаційникам потрібно показувати спорудження тих самих укріплень таким чином, щоб не нашкодити безпеці військових та операцій, з одного боку, і надати суспільству об’єктивну, обнадійливу інформацію — з іншого.

Тому в ОСУВ «Таврія» ми організували активне висвітлення спорудження фортифікацій у нашій зоні відповідальності, під Авдіївкою. Показали, що будівництво забезпечують інженерні підрозділи, відповідні роти механізованих бригад, ДСНС, обласні адміністрації тощо. Показали нові лінії оборони, конкретні свіжозбудовані бліндажі, окопи, траншеї з перекриттями, споруджені відповідно до вимог піхоти, які враховують сучасні виклики бойових дій та оперативну обстановку. Наробили фото й відео, я записав чимало стендапів із траншей і бункерів, і ми виклали всі ці файли у вільний доступ для всіх охочих телевізійників. Тими матеріалами користуються до сьогодні, якщо є потреба проілюструвати той чи інший тематичний сюжет.

Завдяки тому, що ми це все показали і пояснили, хвилю «народного невдоволення» щодо фортифікацій тоді вдалося пригасити. Адже укріплення насправді будувалися, у великій кількості, і укріплення непогані.

Я вважаю, що це був зразковий кейс реагування на кризовий виклик, який виник в інформаційному полі в лютому-березні. Знов-таки, дієва «комунікація вирішених проблем». Ще раз дякую чудовій команді із відділу зв’язків з громадськістю ОСУВ «Таврія», до зони відповідальності якого входив Авдіївський напрямок.

— Зараз ви повернулися з відрядження і виконує функції речника Генерального штабу Збройних Сил України. Це просто питання масштабування між ОУВ і ЗСУ чи є інші важливіші відмінності?

— У функціях є суттєва відмінність. Адже речник оперативного угруповання працює з усіма складовими у своїй операційній зоні та щоденно озвучує необхідні оперативні дані в межах власної комунікаційної рамки. Лише іноді, коли цього вимагає ситуація (зокрема якщо відбувається суттєва зміна обстановки), речник погоджує своє повідомлення з командуванням ОУВ. Принаймні так було в мене.

У речника Генштабу коло тем значно ширше. Але тут постають зрозумілі обмеження. Адже акумулювати всю інформацію про дії всіх складових складових Сил оборони України на всіх напрямках один речник неспроможний. Це потребувало б і відповідного рівня допуску, і погоджень комунікації.

На жаль, не існує чарівної шухляди, в якій можна за одну хвилину знайти відповіді на будь-які актуальні запити медіа щодо діяльності всіх ЗСУ. І речник Генштабу не може забезпечити швидку комунікацію на тому ж рівні, що й речник ОСУВ/ОУВ.

Утім, ми намагаємося вдосконалювати роботу і забезпечувати активнішу комунікацію речників Генштабу. Маються на увазі і включення в телеефіри, і надання безпосередніх коментарів на запити медіа сьогодні на сьогодні.

Наведу приклад. Нещодавно виник жвавий інтерес медіа до реформи в ІТ-секторі Збройних Сил України. Інформація з цього приводу була критична та дещо викривлена. Медіа, в тому числі, запитували коментар Генерального штабу ЗСУ. Ми оперативно підготували відповідь того ж дня.

— Про що саме йшлося?

— Питання стосувалося нібито «розвалу» ІТ-структури ЗСУ. А річ у тім, що Головна інспекція Міністерства оборони навесні 2024 року провела аудит функціонального призначення військових організаційних структурних підрозділів та органів військового управління. Поміж іншим, йшлося про потребу дещо скоротити кількість штабних посад. Цей процес торкнувся багатьох напрямків, зокрема й ІТ-сектору Збройних сил України, що включає Центр геопросторових даних та Центр масштабування технологічних рішень.

Значення ІТ-рішень у сучасній високотехнологічній війні беззаперечне, тож відбулося покращення організаційно-штатної структури Центру масштабування технологічних рішень. Така оптимізація передбачає раціональніше використання людських ресурсів, концентрацію на важливих напрямках, підвищення ефективності фахівців, які залишаються на посадах. ЦМТР отримав час на реформування до кінця року. Збройні Сили при цьому продовжують активно і результативно підтримувати технологічні інновації та ІТ-сектор, а закиди про знищення ІТ-сфери в українському війську є хибними.

— Як можна бачити зі згаданих вами прикладів — і про фортифікації на Сході, і про реформування органів військового управління — роль речника дуже відповідальна. Чи не виникає ситуації, коли кожне сказане чи написане вами слово сприймається як офіційна позиція?

— Посада речника будь-якого рівня — Генерального штабу, ОСУВ, ОУВ, ОТУ, бригади — справді надзвичайно відповідальна. Адже будь-яке слово, сказане тобою в публічному просторі, може бути сприйняте як офіційний коментар.

Був кумедний випадок. Улітку я як фізична особа, як любитель спорту (і колишній куратор відділу спорту в газеті) прокоментував у фейсбуці виступ на Олімпіаді турецького стрільця — спортсмена в окулярах, без навушників, колишнього поліцейського, який стріляв, тримаючи руку в кишені. Тоді він став світовим мемом — мовляв, дивіться, яка крута в Туреччині поліція, що ось звичайний поліціянт на розслабоні перестріляв титулованих професіоналів! А я тоді написав коментар, що це насправді професійний спортсмен, який десятки років займається стрільбою, у нього вже десятки медалей з чемпіонатів світу і Європи, що руку в кишені тримають всі стрільці з пневматичного пістолета, зрештою, в багатьох стрільців у вухах беруші, як і в цього турка.

Тоді цей коментар розійшовся по інтернету, з мого приватного допису наробили публікацій на багатьох сайтах із заголовками: «Речник ОУВ „Таврія“ поставив на місце турецького стрільця». Тому я у фейсбуці тепер обережний (посміхається).

У продовженні інтерв’ю АрміяInform з речником Генерального штабу Збройних Сил України капітаном Дмитром Лиховієм читайте незабаром про Кринки, лівий берег Дніпра на Херсонщині, Гуляйпільський, Запорізький, Оріхівський напрямки та Роботинський виступ, а також про мобілізацію та відмінність між хімічною зброєю та боєприпасами з отруйними речовинами.

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-10-28 06:44:09