Про покоління “хутіна” та шанси роспропаганди повторити долю «Радіо тисячі пагорбів». Інтерв’ю з Романом Цимбалюком

5 години назад

147 7 хвилин читано

Вони як транслювали ту тезу, що “ще трошечки й вони прийдуть до стін Києва”, так і транслюють, хоча бої ведуться в Курській області

— Отже, пане Романе, півтора року ми не бачилися, багато що змінилося і в житті України, і на фронті, і у світі. Наша нинішня зустріч відбувається в Інформаційному агентстві, тож хотілося б дізнатися вашу думку про перебіг інформаційних баталій за цей період. Ваш погляд на ці трансформації.

— За півтора року багато чого змінилося, але багато чого залишилося абсолютно сталим. Головна позиція — це те, що Україна була, є і буде. І під час війни, мені здається, це принципово важлива річ. Особливо якщо врахувати, що ми воюємо з однією з найбільших армій на цій планеті. Там є і ядерна бомба, і всілякі інші речі. Тому це треба зафіксувати. Зрозуміло, є втрати, але шлях пройдений нами величезний, і він стосується і Збройних Сил, і суспільства загалом.

Що стосується інформаційних воєн, є така думка, і я теж її дотримуюсь, що сучасне інформаційне суспільство, це як та річка, це такий потік незупинний. І відповідно ми маємо брати в цьому процесі участь для того, щоб, умовно кажучи, саме з нашої річки люди черпали інформацію.

І сказати, щоб щось кардинально змінилось, ні. росіяни як брехали, так і продовжують брехати. Ми ж пояснюємо головну тезу, що це наша держава, і ми за неї будемо воювати й воюємо. І принципових змін у цих процесах я не бачу. Є, звісно, якісь акценти, які вони роблять, якщо говоримо про ворогів, на окремі події, але, як на мене, тут все дуже стало. І росіяни, тобто потвори російські, вони як транслювали ту тезу, що «ще трошечки й вони прийдуть до стін Києва», так і транслюють, хоча бої ведуться в Курській області, наприклад. А вони продовжують своїм глядачам розповідати, що все в них добре і все йде «за путінським планом».

Хоча насправді я все більше дослухаюся до тих дзвіночків з москви, що люди у рф за те, щоб просто припинити війну. Якщо протиставити у порівнянні питання Криму проти проведення у них мобілізації, звісно, вони скажуть: «нам і Криму не потрібно. І Суджу забирайте н@хрен теж. Ніщо не потрібно! Припиніть війну!»

Як тільки хтось у нас каже, що він втомився, то зазвичай це люди, які дуже далеко від фронту

— І все-таки який вигляд, на вашу думку, має Україна на полі інформаційного протистояння?

— Тут треба визначитися, про що ми говоримо. База, вона незмінна. Ми держава, яка відбивається від агресивного російського вторгнення, нам усі допомагають, а росіянам — ні. І це, мабуть, головний момент. Хто б там що не казав, по-перше, моє особисте переконання — як тільки хтось у нас каже, що він втомився, то зазвичай це люди, які дуже далеко від фронту. Але якщо за якихось обставин вони стають ближче до фронту, дивишся, у них і енергії стає більше, тому що енергія — це виживання.

За будь-яких нюансів ми продовжуємо боротьбу, мобілізаційні заходи відбуваються, допомогу нам надають. І це не тільки про літаки трьох чи чотирьох видів, які передають нам партнери. А це до того, що ніхто не втомився від України на Заході. І це для мене — база.

Вони дітьми п’ятирічними викладають слово «хутін», діти стоять на колінах, і це бачать не тільки українці, а й на Заході теж

А росіяни, ну що, вони як були потворними, так і залишаються такими. Це ж люди, які сповідують такий чистий нацизм, адаптований московський гітлеризм. От нещодавно був день народження путіна. І оцей культ особистості, він, як на мене, перевершив те, що було до цього, в колишньому СРСР. Коли кожна школа вважає, що вона має обов’язково написати щось, як вони люблять путіна, як вони люблять цього царя, а точніше — недоцаря, тобто це повна нісенітниця. І коли вони дітьми п’ятирічними викладають слово «хутін», діти стоять на колінах, і це бачать не тільки українці, а й на Заході теж.

Зараз можна нескінченно говорити, що в них там на Заході, в Америці, вибори. У них там ліві чи праві приходять до влади. І російські пропагандисти ці теми педалюють. Але якщо ми трішечки, говорячи телевізійною мовою, своєрідний зум застосуємо і збільшимо цю картину, на яку ми дивимося, то ці розмови росіян про те, що там, у тій заморській державі, проголосують так чи так, проголосують погано і не будуть нам допомагати, кинуть нас напризволяще. Всі ці розмови від них лунають останні два з половиною роки. Але що весь цей час відбувається: у принципових питаннях політика наших союзників не змінюється.

Фото: Віталія Павленка / АрміяInform

Якщо держава продовжує боротьбу, це говорить про те, що інформаційна війна точно не програна

Якщо ж ми говоримо саме про інформацію під час війни, все дуже просто. Якщо держава продовжує боротьбу, це говорить про те, що інформаційна війна точно не програна. Якщо ми візьмемо якісь опитування, то в нас, зрозуміло, є багато таких «ліжкових», «ліжково-диванних воїнів», які свідомо чи ні розганяють словесну пургу. Але все ж таки народ підтримує свою державу, свою армію.

Є, звісно, та категорія, про яку ми згадували, які втомилися жити в Україні. Якщо там хтось скаже, що ось там десь якась дурепа залізла в Одесі з російським прапором на монумент, то це люди, за якими просто плаче психіатр.

І тут є ще один момент. І для нас тут дуже гарний помічник. Як тільки в когось виникають дурні думки в голові, то в це місце прилітає російська КАБ. І зразу просвітлює мозок, мені здається, всім.

російські пропагандисти визнають, що попри всі втрати нашого народу, Україна таки залишиться

— Від початку широкомасштабної російської агресії в Україні обмежили доступ до ворожих телеканалів і сайтів. Звісно, є технічні можливості оминати ці блокування, але, відверто кажучи, мені особисто огидно дивитися ці агітки на мотиви «старих пісень про головне». Вам же, відповідно до фаху, доводиться переглядати ту пропагандистську маячню, аби її розвінчувати. Сил на це вистачає?

— Ну, слухайте, я все ж таки хотів би ставитись до цього як такий собі інформаційний лікар, хірург з пилкою, який займається ампутацією. Я до цього ставлюся спокійно, виключно як до роботи, у мене немає якоїсь там ненависті чи ще щось. Ну, в такому аспекті, що я коли дивлюся і чую цю маячню, то вона не змушує мене змінювати холодний погляд на неї.

Тобто ворога взагалі-то треба вивчати: на чому вони роблять акценти, як вони вихваляють путіна чи вже не вихваляють з якихось обставин, щоб розуміти, що відбувається в російському інформаційному просторі. Так, звісно, він тотально нацистський, але сам тренд такий, що вони будь-які свої джерела, які видають мінімальну альтернативну думку від офіційної, як вони ведуть проти нас війну, то вони своїх відразу затикають. Це якраз критерії того, що в них там теж не все гаразд.

А російська федерація, вона ж воює в повну силу. І зрозуміло, що ці години ненависті в зомбоящику можуть впливати тільки на тих людей, і є така категорія осіб і в Україні, яких просто, як я вже сказав, їх нічого не виправить, крім психіатра і СБУ. За великим рахунком, воно працює на російській території виключно за принципом постійного опромінювання населення.

Тобто вже багато років, як мінімум з 2014-го, як було там чимало телеканалів, так і залишилось. Там, можливо, змінюються якісь обличчя в екрані, і то не завжди. І вони транслюють одну оцю таку нацистську тезу, що росія «над усіма», що їм можна робити з іншими людьми все, що вони собі забажають.

Тому мені насправді дуже подобається, що, з одного боку, вони, розповідаючи про те, як все в них круто, ще трохи й нас переможуть, з іншого боку, останнім часом, почали крадькома говорити, що «не треба розслаблятися, Захід буде завжди допомагати українцям, вони там (в Україні) все одно мобілізуються, буде достатня кількість чоловіків і жінок, які зі зброєю в руках будуть захищати Україну». Вони постійно підраховують наші літаки, пропонують бахнути ядеркою по Парижу. А воюючи на повну силу, вони нас таки перемогти не можуть.

Тобто так, можуть бути у нас певні територіальні втрати, це зрозуміло. Але принципово, путін уже програв. Я тут нещодавно в них на телеканалах почув таку тезу, що, попри всі втрати нашого українського народу, Україна таки залишиться. Бо вони ж сюди прийшли для того, щоб її знищити.

Умована “оля скабєєва” не піде за путіна в окопи

— За період роботи в москві ви особисто познайомилися з більшістю російських медійників, які нині виплескують в ефір оті пропагандистські помиї. Чи помітили ви в цих путінських глашатаях хоч якісь зміни?

— Ці люди не підуть за путіна в окопи. Я не думаю, що ми маємо перейматися долею умовної «олі скабєєвої», і під цим іменем маємо на увазі всіх топових російських пропагандистів. Більшість з них все чудово розуміють. Там із таких собі завзято віруючих, мабуть, я б тільки виділив машу захарову (спікер мзс рф. — Ред.), але це така реальна путіністка. З такими, в принципі, перемовини вести не треба.

В іншому ж все дуже просто. Щоб остаточно проводити паралелі з нацистською Німеччиною, нам треба перемогти у війні. Зараз до цього дуже далеко. По-перше, я не впевнений, що більшість з них, якщо все піде так, як ми проговорили до цього, і ми будемо бомбити Москву, то я не впевнений, що ці люди в принципі доживуть до Гааги (Міжнародний кримінальний суд, перший правовий інститут, що діє постійно, в компетенцію якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності. — Ред.), до суду і так далі. І будемо вирішувати в міру постановки цих питань.

Але ще раз наголошу: вони чудово знають, що вони роблять, вони чудово знають, в яку гру вони грають. Вони чудово знають, що сталося з тими, хто створював радіостанцію «Радіо тисячі пагорбів» (руандійська радіостанція, яка вела мовлення з 8 липня 1993 по 31 липня 1994 року і відіграла значну роль у геноциді в Руанді. — Ред.). Це генерали інформаційних військ російської федерації, це одна з таких потужних частин російського війська. На них путін ніколи не заощаджує гроші, у них повний безліміт, і навіть останні повідомлення свідчать, що бюджети ці збільшуються.

Тому не треба нам замислюватися, що буде з ними, треба думати, що буде з нами.