Прикриття, вибір техніки та маршруту: Олексій Касьянов розповів про роботу начальника штабу

Лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, начальник штабу 2 парашутно-десантного батальйону 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Олексій Касьянов розповів журналісту Володимиру Рунцю про планування бойових операцій й про те, як змінилася війна за 3 роки.

Розмова відбулася в межах проєкту Крила захисту — Друзі ДШВ.

Робота начальника штабу якраз полягає у тому, щоби планувати боєві операції, працювати з картами, робити все, щоби ворог не досяг своєї мети? 

– Так, це і планувальні документи, планувальна робота щодо відбиття атаки, а також її бойове управління, безпосередньо підрозділами, які стоять на першому ешелоні оборони. 

У вас є улюблена зброя?  

– Це автоматичний станковий гранатомет. 

Що легше, бути зі зброєю на лінії вогню, там де небезпека, чи відповідальність за таку кількість людей, як батальйон, наприклад? 

– Різна структура – різна відповідальність. Тут є батальйон, від планування поточних та майбутніх дій якого залежить життя особового складу та виконання бойового завдання. 

У чому війна стала складнішою? 

– Якщо брати початок війни, то висуватися до рубежів, навіть на автомобілі, було безпечно. Ніхто тоді не задумувався про ударні дрони, повітряну розвідку. Зараз розвідка ведеться цілодобово. Цілодобово сидять люди, фахівці, які за цим спостерігають, аналізують і, відповідно, роблять якісь висновки. Відповідно до того, висуватися до рубежу або до позиції було набагато простіше, тому що максимум, що могло по тобі відпрацьовувати, це артилерія або міномети. Зараз реально, щоб кудись десь, наприклад, завести особовий склад або провести евакуацію, треба здійснити ряд організаційних питань. Це прикриття, вибір часу, вибір техніки, вибір маршруту. Тобто просто так вже нічого не робиться. 

Навіть вивезти поранених? 

– Навіть вивезти поранених, це можна наразити на небезпеку решту особового складу та військову техніку.

Я знаю, що у вас є орден Богдана Хмельницького. За що вам його дали? 

– Я отримав орден Богдана Хмельницького на початку війни, буквально через три тижні. За бездоганне виконання службових обов’язків. 

Це таке формулювання, яке можна прочитати в документах. А якщо от на практиці? За що?

– На практиці керував особовим складом, знищували противника, виконував різноманітні завдання зі своїми побратимами, тому за це й отримав. 

Завжди, коли питаєш про нагороди, військові соромляться і скромно відповідають. Як ви думаєте, чи треба змінити ставлення і навчитися військовим пишатися своїми досягненнями? 

– Пишатися своїми досягненнями ми будемо після закінчення війни, після нашої перемоги. Тоді вже можна буде повісити медалі на груди, знаки, парадну форму вдіти й пройтись дійсно десь по Хрещатику. Зараз у нас дуже складна ситуація, наш ворог не припиняє спроб здійснювати атаки, ракетні удари, удари КАБами по мирних містах. Тому, я вважаю, що зараз не час тішитись нагородами.