300 днів війни: як змінилися українці за цей час

Війна триває вже 300 днів. Три сотні діб Україна б’ється за свою свободу, за життя, за існування.

Як вплинула на нас українців ця трагічна подія, що все ще відбувається. Чи зрушило щось в нашій свідомості.

 – Що робиться з людьми на цій війні? Я зараз не про військовослужбовців, – говорить військовий психолог Андрій Козінчук. – Ми проходимо процес самоідентифікації. Раніше ми говорили, що ми українці. Зараз ми функціонуємо, просуваємось далі і не втратили ідентичності.

Психолог продовжив, що ми не просто витримали ці 300 днів – ми вижили і утвердилися як нація. Ми вже не звернемо з обраного шляху і досягнемо своєї мети – Україна буде вільною.

І хоча є окремі індивідууми, що готові скласти лапки, але таким дуже швидко закривають рота, а людей, що обрали шлях іти до кінця, набагато більше.

Це як у марафонців, порівняв ситуацію психолог, коли  ти пробіг 39 км із 42 і вже не відступишся, навіть, якщо сил вже немає. Відмінність лише в тому, що марафонці знають – коли буде останній кілометр,  ми ж не знаємо, коли дійдемо до свого останнього кілометра. Але надихаємо одне одного.

Живимось нашою мотивацією.

І живлять на нас не тільки результати нашої роботи, а й роботи людей, з якими ми себе ідентифікуємо. Завдяки цьому ми й переможемо.

Війна триває вже 300 днів. Три сотні діб Україна б’ється за свою свободу, за життя, за існування.

Як вплинула на нас українців ця трагічна подія, що все ще відбувається. Чи зрушило щось в нашій свідомості.

 – Що робиться з людьми на цій війні? Я зараз не про військовослужбовців, – говорить військовий психолог Андрій Козінчук. – Ми проходимо процес самоідентифікації. Раніше ми говорили, що ми українці. Зараз ми функціонуємо, просуваємось далі і не втратили ідентичності.

Психолог продовжив, що ми не просто витримали ці 300 днів – ми вижили і утвердилися як нація. Ми вже не звернемо з обраного шляху і досягнемо своєї мети – Україна буде вільною.

І хоча є окремі індивідууми, що готові скласти лапки, але таким дуже швидко закривають рота, а людей, що обрали шлях іти до кінця, набагато більше.

Це як у марафонців, порівняв ситуацію психолог, коли  ти пробіг 39 км із 42 і вже не відступишся, навіть, якщо сил вже немає. Відмінність лише в тому, що марафонці знають – коли буде останній кілометр,  ми ж не знаємо, коли дійдемо до свого останнього кілометра. Але надихаємо одне одного.

Живимось нашою мотивацією.

І живлять на нас не тільки результати нашої роботи, а й роботи людей, з якими ми себе ідентифікуємо. Завдяки цьому ми й переможемо.