Приїхав на реабілітацію лежачим, а зараз вже бігає. Історія бійця Валерія, який одужує після поранення

Йому всього 25 років і родом він із Вінниці. Валерій Покотило до початку повномасштабного вторгнення проходив строкову службу в Нацгвардії. Велику війну застав, бувши на Донеччині. Там він і отримав перший бойовий досвід. Аж поки наприкінці 2023 року не зазнав поранення. Нині Валерій реабілітується і після одужання мріє навчати бійців артилерійської справи.

Про службу за контрактом і початок великої війни

Валерій ще у 2020 році підписав контракт і проходив строкову службу у військах Нацгвардії. Коли почалось повномасштабне вторгнення, він якраз перебував у Волновасі. Разом з іншими хлопцями обороняли населені пункти, відбивали атаки росіян. Саме там, каже захисник, він вперше побачив і зрозумів, що таке війна.

Валерій служив у складі 14 бригади Нацгвардії Червона калина. Там був артилеристом. Наприкінці грудня 2023 року захисник отримав поранення. Пригадує, було декілька приходів. Спершу прилетіло в 100 метрах від позиції, потім ближче, а третій раз прилетіло прямо по них

– Перші хвилини, перші навіть секунди я нічого не відчував, не було ніякого ні болю, нічого. Хоча це було декілька секунд, але для мене це було надто довго, типу як вічність проходила. Я опускаю голову, дивлюсь на руку, на ногу, там кров тече, бачу кістку, – розповідає боєць.

Валерій отримав важке поранення, осколки потрапили в руку та ногу. Першу медичну допомогу йому надали побратими прямісінько в бліндажі. Каже, найбільше хвилювався чи вдасться зберегти кінцівки, адже евакуація тривала довго. Але бойовий медик їхнього підрозділу заспокоїв Валерія, мовляв, все буде добре, якщо є відчуття в пальцях.

Про порятунок і успіхи в реабілітації

У Запоріжжі Валерію провели перші оперативні втручання. А згодом у Вінниці захиснику пересадили фрагмент гомілкової кістки в руку разом з усіма артеріями та м’язами. Операція тривала понад 10 годин. Нині Валерій проходить реабілітацію у Львові. Каже, є вже великі успіхи саме з нижньою кінцівкою. До цього боєць взагалі не міг ходити через контрактуру в м’язах та суглобах.

– Коли я приїхав сюди, то не міг ходити, був лежачим. Мене навчили користуватись візочком, я на ньому їздив, а ставати на ногу не міг. Зараз я вже майже бігаю, все добре, нога працює на відмінно, – ділиться захисник.

А ось з рукою ще треба працювати, каже Валерій. Разом з фізичним терапевтом захисник щодня розробляє верхню кінцівку. Працюють над дрібною моторикою і вже є значні успіхи. Сам Валерій – правша, тож без ведучої руки йому спочатку було важко. Нині призвичаївся користуватись смартфоном, їсти та одягатися лівою.

Про кохану дружину і плани

Валерій каже, такі швидкі успіхи в реабілітації стали можливими завдяки його дружині Яні, яка весь час підтримувала його. Пара разом декілька років, одружитись вирішили минулого року просто під час війни. З перших днів після поранення Яна завжди була поруч із коханим, допомагала чим могла, а головне підтримувала і мотивувала.

– Я був на ротації, щось до мене прийшла думка одружитись. Хоча до цього планували зробити це після війни. Але я вирішив не чекати. Дружина взагалі не очікувала, бо це сталось спонтанно, – ділиться боєць.

Захисник нині мріє якомога швидше одужати. А після того, як повноцінно стане на ноги, планує навчати інших бійців артилерійської справи.