Змагання з драгонботу, зубопротезування та спортивне харчування: як «Янголи» змінюють систему лікування і реабілітації військових

Зусиллями Патронатної служби «Янголи» за весь період широкомасштабної війни було вилікувано та реабілітовано близько 9 тисяч військових 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, 12-ї бригади НГУ «Азов» та спецпідрозділу ГУР МО «Кракен».

Важливо, що йдеться про кількість випадків, а не бійців, адже є ті, хто тричі на рік зазнають поранень різного ступеня. Нині досвід «Янголів» вивчають і впроваджують інші підрозділи ЗСУ.

Засновниця і очільниця «Янголів» Олена Толкачова розповіла кореспонденту АрміяInform про системні проблеми ветеранської політики, успішні практики реабілітації через спорт і спільноти, а також про реальні реформи, які змінюють підходи держави до протезування та медичного забезпечення військових.

— З якими проблемами доводиться стикатися ветерану?

— Насамперед інтеграція ветеранів напряму залежить від надання їм послуг з лікування і реабілітації. Це та першочергова база, яку має дати держава для того, щоб далі ветеран соціалізувався. Бо як можна соціалізувати ветерана, пропонувати йому якісь активності або роботу, посади, якщо він недолікований?

У нас, наприклад, дуже погано з реабілітацією спинальників та черепно-мозковими травмами. Оскільки ветеран не може отримати якісну послугу з такої реабілітації, він не може адекватно соціалізуватися.

Також дається взнаки відсутність нормального інклюзивного простору. В Києві, якщо ви під’їдете в центральний госпіталь, то побачите там скрізь бордюри — немає нормального спуску. Біля метро Печерська є дуже багато закладів харчування, куди може ветеран під’їхати на кріслі колісному, хоч якось змінити картинку, не сидіти постійно в госпіталі. Але йому реально, щоб добратися, а це проїхати один квартал на кріслі колісному, цілий квест треба пройти. З цього потрібно починати.

У Києві і великих містах нині намагаються створювати дуже багато ветеранських просторів. Це роблять самі ветерани для ветеранів. І це непогано працює, але масштаби поки що зовсім не ті, яких ветерани зараз потребують. Треба розширити роботу в регіонах, тому що в селах цього взагалі немає. І цьому треба набагато більше уваги приділяти.

Ветерани, як правило, мають посттравматичний стресовий розлад, їм важко виходити «в люди». Нам, наприклад, дуже складно кудись залучити ветеранів. У нас є спортивна база в Києві, де самі ветерани створили яхт-клуб. У нас є одна яхта, на якій вони навчаються. Серед наших військовослужбовців є капітан і інструктор з вітрильного спорту, він навчає хлопців.

Наші ветерани все літо ремонтували шість човнів. Човни нам подарували їхні власники, які вже давно ними не користувалися. Хлопці купили зварювальний апарат, варили ці човни, ремонтували їх. І наприкінці літа два човни таки спустили на воду.

Хлопці дуже задоволені, втягуються в цей процес, але вперше затягнути їх туди, витягнути «з дому» було дуже складно.

Коли хлопці, наприклад, ще лікуються — це простіше, бо патронатна служба з ними постійно в комунікації. Ми дуже часто возимо їх на обстеження. І після того, як звозили на обстеження, кажемо: «а тепер поїхали, ми тобі покажемо щось цікаве». Ми привозимо на базу, показуємо яхту — і вони просто в захваті. Звичайно, що їм нудно просто лежати в лікарні…

Нині ми будуємо на цій базі будиночки для ветеранів, де вони зможуть відпочивати, окремо інфраструктуру для обслуговування яхт і човнів.

Також на цій базі вони створюють інклюзивну тренувальну базу з мотокросу для ветеранів з обмеженими можливостями, щоб ветеран навіть без кінцівки зміг сісти на мотоцикл і проїхатися бездоріжжям. Ми знайшли можливість купити електричні мотоцикли, якими можна керувати тільки руками, а ноги абсолютно вільні. Це емоційна, дуже добра реабілітація.

У нас були змагання з драгонботу. Це довгі китайські човни з головою дракона, там сідає десь 12–16 людей. І один з них б’є в барабан, вистукує ритм, а всі інші гребуть. Ми посадили за цей барабан хлопця, у якого дуже висока ампутація нижніх кінцівок. Він був настільки задоволений, що це важко описати.

Ми возили 13 поранених хлопців з ампутаціями в Грецію. Вони навчались там на двох великих катамаранах. І тепер уже друга група повернулася, отримала ліцензії на керування парусним судном.

Окрім того, що вони в такий спосіб відволікаються і беруть участь у якихось спортивних активностях, вітрильний спорт дає можливість здобути додаткову професію. Коли ти навчаєшся, отримуєш ліцензію шкіпера, то ти вже можеш заробляти гроші. Можеш найматися на судно і возити туристів. Це не нудна робота десь у кабінеті. А враховуючи те, що в нас хлопців молодих дуже багато, по 18–20 років, то це взагалі для них спасіння. Тому ми зараз дуже активно розвиваємо цей напрям. Якщо це робити по всій Україні, у громадах, там, де є річки, — це дуже прикольно.

— Ви ініціювали реформу системи протезування військових. Можете про це більше розповісти?

— Так, я була однією з тих, хто почав дуже голосно та інтенсивно наголошувати на тому, що держава має звернути увагу на протезування. Зараз є серйозні технології — біонічні, електронні системи протезування, що є невід’ємною частиною реабілітації тих, хто має ампутації. Наявність цих технологій, звичайно, здорожчує процес протезування, але раніше протез був не функціональний, а косметичний. А тепер, коли є можливість запротезувати дуже гарними протезами, то держава зобов’язана безкоштовно надати максимально сучасну технологію військовому, який втратив кінцівку, захищаючи цю державу. Держава має бути зацікавлена в тому, щоб максимально компенсувати ветерану втрату працездатності.

Але склалася парадоксальна ситуація, коли, з одного боку, ми власними силами купували для наших хлопців та дівчат протези, які коштують величезні гроші, а з іншого — виділені на це державою кошти поверталися в бюджет, не освоювалися.

Я обурилася, коли почула, скільки невикористаних на протезування коштів щороку повертається назад у бюджет. Ця цифра становить 95%.

Коли я побачила ці цифри, то одразу порушила питання про те, чому ж так виходить, що кошти в державі є, і аргументом, що немає коштів, не може бути те, що ми протезуємо не дуже дорогим протезом, тільки тому, що в державі немає коштів. Виходить, що просто недосконале законодавство не дає можливість якісно запротезувати наших ветеранів та ветеранок або поранених військовослужбовців.

Були ініційовані наради на цю тему. Мені довелося доводити на кожній нараді, що високотехнологічний протез має сенс протезувати. Якщо цей протез існує у світі, якщо дуже багато виробників намагаються створити протез максимально наближений до живої кінцівки, значить, є попит. Людині ж хочеться відновити функцію втраченої кінцівки повноцінно. Звісно, і на жаль, це неможливо, але якщо є високотехнологічний протез, який може хоча б трішки спростити процес ходи для людини, то чому просто не виділити на це гроші. А враховуючи те, що держава ці кошти не використовує, то не має сенсу забороняти встановлення дорогих протезів.

Мене не одразу почули. Наша ініціативна група, до якої входили військові з інших патронатних служб, громадські активісти, дуже довго боролася за це. Десь місяців вісім тривала боротьба. Врешті-решт закінчилося все тим, що було подано зміни до постанови, які я прописала разом з нашими юристами з патронатної служби. Ми подали їх через Міністерство оборони до Кабінету Міністрів, і вони були впроваджені з 1 січня 2025 року. І сьогодні, нарешті, завдяки цим змінам, кошти використовуються і протезування відбувається.

— Розкажіть також про стоматологічну службу…

— Ми постійно стикалися ще з 2014 року з тим, що зуби — це постійна проблема. Хлопці через стрес втрачають зуби, через те, що вони довго перебувають на позиціях і не можуть вчасно отримати стоматологічну допомогу. Ми зрозуміли, що це дуже сильно впливає на боєздатність. Я вже не кажу про тих, хто з полону повертаються майже без зубів. Ми дуже багато коштів з нашого благодійного фонду витрачали на стоматологічні послуги, на лікування і зубопротезування.

Але в державі є система забезпечення, зокрема, в НСЗУ є пакети на лікування. Там виділяється на зуболікування і зубопротезування разом до 70 000 грн на рік. Це, в принципі, нормальні кошти для того, щоб полікуватися. Але, знову ж таки, через недосконалість законодавства і бюрократичні перепони, нормальні стоматологічні клініки не можуть підписати договір з НСЗУ і працювати за цією програмою. Тому ці кошти щороку повертаються в бюджет.

Це чергова проблема, за яку я зараз взялася. Ми прописали з нашими юристами пропозиції до Міністерства ветеранів, і вже готова постанова, яка повинна у 2026 році запрацювати.

У Міністерстві ветеранів є успішний досвід підтримки ветеранського спорту. Є картка, на яку нараховуються кожного місяця кошти на спорт. Ти можеш використати їх на певні активності — абонемент у зал або, наприклад, на спортивне харчування.

За таким самим принципом працюватиме постанова щодо стоматологічного здоров’я. Це буде стоматологічна банківська картка, на яку ветерану зараховуватимуться кошти, які він зможе використати на лікування зубів у будь-якій приватній чи комунальній клініці.

Втім, поки законодавство реформують, ми в Патронатній службі створили стоматологічну службу. Військові та ветерани Третього армійського корпусу тепер можуть безкоштовно лікувати зуби в Києві та прифронтовому місті. До речі, це ініціатива нашого ветерана, який після війни продовжує допомагати побратимам.