Злочин без строку давності: у Києві відбулась дискусія «Українські сліди Катинського злочину».
17 вересня 1939 року війська червоної армії перетнули кордон Польщі — почалося те, що радянські історики називали «визволення територій Західної України і Білорусі».
Згідно з наказом маршала Польщі Едварда Ридз-Смігли польські війська не чинили опору червоній армії, внаслідок чого багато військових були захоплені в полон. За різними оцінками, у полон потрапили сотні тисяч польських військових.
Щоправда, до грудня 1940, тобто до анексії східної Польщі радянським союзом, більшість солдатів були або звільнені, або ж передані німцям на заході. Але тисячі офіцерів утримувались як військовополонені у трьох таборах НКВС: Козельськ у Смоленській області, Осташков у Твері (тоді Калінін — ред.) та у Старобільському таборі поблизу Луганська (тоді Ворошиловград — ред.) в Україні.
Як розповідав польський історик Анджей Новак, член Академії наук Польщі, «Сталін вирішив, що найкращим способом розв’язати польську проблему є її обезголовлення. Глава НКВС Лаврентій Берія 2 березня 1940 року направив до Політбюро ЦК ВКП(б) Меморандум, в якому перерахував 14 736 офіцерів з трьох таборів і запропонував також вбити 11 000 ув’язнених, утримуваних у різних політичних в’язницях у Львові, Мінську та містах окупованої Польщі. 5 березня 1940 року вони вирішили розстріляти 21 857 людей».
Розстріли тривали з початку квітня до середини травня 1940 року.
13 квітня 1943 року, через два роки після вторгнення до радянського союзу, нацистська Німеччина оголосила про знахідку великої могили у Катинському лісі, де були знайдені тіла розстріляних поляків.
Міжнародний комітет Червоного Хреста, створений для розслідування справи, встановив, що радянський союз несе відповідальність за вбивства. кремль ці звинувачення відкидав, навіть у вересні 1943 року, після визволення Смоленська силами червоної армії, радянський союз створив власний слідчий орган під головуванням головного хірурга червоної армії генерал-лейтенанта медичної служби Миколи Бурденка, який дійшов висновку, що розправу здійснювали нацисти. Цей висновок зрештою став відомим як «катинська брехня».
Таким чином, катинський розстріл — це не лише незаконне вбивство військовополонених і полонених, але й також 50-річна кампанія дезінформації та брехні, яку розповсюджував радянський союз в країні та у всьому світі.
За даними, зазначеними в записці голови КДБ Олександра Шелепіна голові уряду срср Микиті Хрущову від 3 березня 1959 року, було розстріляно 21857 осіб, з них 14552 офіцери (у Катинському лісі під Смоленськом 4421 людей з Козельского табору, в харківській в’язниці 3820 осіб зі Старобільського табору, в урочищі Мідне Калінінської області 6311 осіб з Осташківського табору) та 7305 цивільних осіб, заарештованих у Західній Україні та Білорусі — чиновників, інтелігентів, ксьондзів, активістів політичних партій.
Як розповів Роман Кабачій, старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні «сьогодні ми маємо 85-ту річницю початку масових розстрілів Катинського списку, частина з яких відбувалася на території України. Це йдеться про Харків, Київ і Херсон. У Харкові розстрілювали людей із табору в Старобільську, у Києві привезених з Західної України з тюрем в Биківні, а також в Харкові і в Херсоні, привезених з тюрем в Західній Україні. Польща виділила чимало грошей на розкопки в Харкові і в Києві. Це один із злочинів, який не можна забувати. Ми провели в Музеї війни дискусію „Українські сліди Катинського злочину“. Фактично в Україні проведені роботи з розслідування цього злочину найкраще. В росії вони запечатані, в Білорусі заборонені».
Росіяни, як справжні нащадки гітлерівців і сталіністів, і сьогодні діють схожими методами. Вони відкидають звинувачення у масових вбивствах в Бучі, Ірпені, Маріуполі, неодноразово розстрілювали захоплених у полон бійців ЗСУ, підірвали та спалили живцем полонених в Оленівці — тож нічого нового від росії очікувати не має сенсу.
Фото автора і з архіву музею
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-04-08 11:05:00
