Життя в окупації: моторошні історії жителів Золотої Балки

Не давали вивозити на лікування тяжко хворих, заміновували дороги та чи не щодня прицільно обстрілювали. 7 місяців окупації пережили понад півтисячі жителів Золотої Балки на Херсонщині.

Люди добре пам’ятають, як із ними обходилися ДНРівці, буряти та російські солдати.

На в’їзді у звільнену Золоту Балку – одразу видно розтрощену прицільним ворожим пострілом школу.

Ірина разом із двома дітьми живе навпроти.

Згадує, що ще не було і 4-ї ранку, як росіяни відкрили вогонь.

Навчальний заклад нелюди вважали марним, адже там не було підвалу, де б вони за традицією могли облаштувати свій штаб.

Жителька Золотої Балки:

Як бахнуло, здавалось, що ліжко підскочило на місці й піднялося все.

В окупації жили понад півтисячі людей.

Жителі розповідають, що село ворог взяв у кільце та оточив шістьма блокпостами.

Населений пункт став свого роду транзитним для бурятів, ДНРівців та їхньої техніки.

Єдиний варіант для місцевих потрапити у нашу Осокорівку — через місцевий пляж. Росіяни його замінували.

Золота Балка опинилася в тотальній ізоляції – росіяни не дозволяли вивозити навіть тяжкохворих на лікування.

Вкрай складно було з медикаментами, їжею та водою.

А далі – літо і псевдореферндум.

Багато місцевих відмовилися голосувати за приєднання до Росії, але окупанти знайшли вихід – почали переписувати імена з надгробків на місцевому цвинтарі.

Окупанти нещадно мародерили, вантажівками вивозили все, що знаходили.

Житель селища Станіслав:

Коли обшуки робили, особливо стосувалося молодих хлопців – і з автоматами і стріляли в стелю, і автомати до колін наставляли.

Жахи окупації людям вдалося пережити завдяки тому, що всі згуртувалися: ділилися харчами, давали прихисток один одному.

Люди згадують, що настала субота – тоді під час блискавичного контрнаступу до села наблизилися наші захисники.

Два дні з городів місцеві насолоджувалися панікою та страхом росіян.

Вони, розповідають люди, не знали куди бігти, бо самі опинилися в оточенні.

І вже наступного дня в Золоту Балку зайшли українські військові.

Вони тікали так, вони не знали куди себе діти. Панічно десь йшли, їх там піддирали, вони кричали, це потрібно було тільки бачити.

3-го жовтня Міністерство Оборони офіційно повідомило про деокупацію села.

Український стяг замайорів над черговим звільненим селом Херсонщини.

Нині деокупований правий берег Херсонщини без газу і світла, потрощений ворожими снарядами й під регулярними російськими обстрілами.

Та головного, твердять українці, вже нікому не відібрати – волі.