Здатні змусити плакати та сміятися: 5 нових українських фільмів, вартих уваги

Щорічно у другу суботу вересня в Україні відзначають День українського кіно. Цьогоріч він припав на 14 вересня.

Нам знадобився час, щоб позбутися стокгольмського синдрому щодо росіян і перестати тягнути у свої кінороботи заробітчан із Москви і Саратова. Нарешті це сталося, але якою ціною.

Українські кіномитці з року в рік тішать нас своїми роботами. Деякі з них глибокі, деякі змушують нас сміятися або лити сльози у кінотеатрах під час перегляду.

Хоча трапляються й кінороботи, які можна описати цитатою українського режисера та актора Леоніда Бикова: Допоки одні творять, інші витворяють. На щастя, сьогодні подібні “шедеври” – рідкість. Але й на такий товар знаходиться купець.

Зараз на великі екрани часто виходять українські фільми, зняті ще до повномасштабного вторгнення. Для деяких акторів, операторів, художників-постановників це були останні стрічки, в яких вони брали участь. Адже потім вони стали на захист нашої країни та віддали за неї свої життя.

До Дня українського кіно Факти ICTV підготували список із п’яти кінострічок, які мали прем’єри у 2024 році на великих екранах або кінофестивалях.

БожеВільні

Українська прем’єра стрічки режисера Дениса Тарасова відбулася під час Одеського кінофестивалю. Переповнена зала Будинку кіно у Києві довго не стихала від овацій після показу. На великих екранах вихід фільму БожеВільні запланований на 31 жовтня.

Картина розповідає про моторошну сторінку історії часів радянської окупації України, коли так званих ворогів народу або політично некомфортних відправляли на примусове “лікування” до психіатричних закладів.

Події фільму розгортаються у 1970-х. Головний герой Андрій Довженко (Костянтин Темляк) спілкується українською мовою, слухає іноземний рок та цінує свободу. За одну з його, на перший погляд, невинних витівок його затримують та вирішують відправити до психлікарні з діагнозом, якого ніде у світі не було, окрім як в тоталітарному СРСР – “млявоплинна шизофренія”.

Він потрапляє у справжнісіньке пекло, де під тортурами, приниженнями та великими дозами психотропних препаратів раби системи змушували вільних людей втрачати силу до опору тоталітаризму. Згодом перед головним героєм постав вибір – слухняно співпрацювати з КДБ чи розповісти світові правду про закатованих дисидентів у психлікарнях.

Це непростий, але дуже важливий фільм. Зазначимо, що це перший художній фільм про радянську каральну психіатрію. У фільмі задіяний потужний акторський склад: Ірма Вітовська, Наталія Бабенко, Віталій Салій, Сергій Калантай, Віктор Жданов, Остап Ступка та Анастасія Пустовіт.

Сірі бджоли

Сірі бджоли Дмитра Мойсеєва був визнаний найкращим фільмом 15-го Одеського кінофестивалю. Картина є екранізацією однойменного роману українського письменника Андрія Куркова.

Знімання фільму стартували у Вовчоярівці під Сєвєродонецьком у лютому 2022 року та, за словами режисера, перервались за два дні до повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого.

Картина розповідає історію двох мешканців так званої сірої зони на Сході України. Вони живуть у невеликому селі, довкола якого вирує війна і щодня чути обстріли. Живуть без електроенергії, скромно, іноді спілкуються між собою. Мешканці намагаються облаштувати життя у небезпечній місцині, але все руйнується, коли у селі з’являється російський снайпер.

Це неквапливе кіно, але від нього не відірватися. Сірі бджоли уникають домінувальних штампів у фільмах про війну, зосереджуючись на психологічному та емоційному впливі її на людину.

Головні ролі в картині виконали Віктор Жданов та Володимир Ямненко. А світова прем’єра відбулася у головному конкурсі 53-го Міжнародного кінофестивалю у Роттердамі.

Будинок Слово. Нескінченний роман

Це історія про українських письменників доби Розстріляного відродження, яких окупаційна радянська влада зібрала під дахом одного будинку, щоб змусити працювати на благо системи.

У Харкові у 1927 році за наказом ката Йосипа Сталіна звели особливий будинок, де оселилися українські письменники, художники та режисери. Туди заселяються Хвильовий, Тичина, Сосюра, Вишня, Багряний, Йогансен, Семенко, Курбас та багато інших. Для тогочасних митців сама лише можливість жити там вважалася визнанням.

Одного дня у будинок підселяють новенького – молодого письменника Володимира Акімова, про якого ніхто не знає та який майже позбавлений літературних талантів. Через це йому складно влитися у творчу спільноту, але він відкриває талант підслуховування, щоб передати почуте агенту НКВС.

Це ще один складний і важливий фільм, який варто подивитися кожному, хоча й розпочинається він безтурботно. Усі знають, чим закінчиться життєвий шлях більшості героїв ще до першої сцени фільму, адже наймоторошнішим є те, що за основу взяті реальні події.

Твори українських письменників XX століття нічим не поступаються роботам французьких чи британських авторів. Тоді чому ж ми досі без Нобелівських лауреатів у літературі? Все просто — їх вбила Росія.

Уроки толерантності

Свою добірку до Дня українського кіно ми розбавимо хорошою українською комедією, знятою режисером Аркадієм Непиталюком – Уроки толерантності.

Стрічка знята за п’єсою Ігоря Білиці Гей-парад та є досить камерною, адже здебільшого події розгортаються в одній квартирі. У фільмі розкриваються проблеми нетерпимості до інших людей через їхню сексуальну ідентичність.

У центрі сюжету родина Найдюків із чотирьох осіб — матір, батько та двоє дорослих дітей. Гроші у сім’ю приносить лише Надія (Олена Узлюк), яка працює вчителькою, водночас її чоловік Зеник (Олександр Ярема) проводить свій час за байдикуванням. Їхні діти живуть мріями, а в самій родині постійні чвари та проблеми з грішми.

Через скрутне становище Надія пропонує сім’ї взяти участь в програмі з євроінтеграції Уроки толерантності. В ній Найдюки мають підселити до себе відкритого гея Василя Зайця (Акмал Гурезов). До ЛГБТ+ у родині упереджене ставлення, але, можливо, ця зустріч зможе змінити їхні погляди.

Фільм розбитий на десять частин із саркастичними назвами на кшталт Він гей, а не марсіанин. Це хороше та дотепне кіно, здатне розвінчати стереотипи.

Яса

Цей фільм, як нова колекція модного дому Dior – елегантний та витончений у художньо-постановочному плані. Ви, мабуть, не знайдете більш красивого українського кіно з точки зору художника. Автором стрічки виступив режисер Сергій Маслобойщиков, який також є графіком та сценографом.

Яса – це фільм, про який у кінотеатральних колах чули вже давно, але лише цього літа відбулася його прем’єра у межах Одеського кінофестивалю.

Події картини розгортаються у 2015 році. Матір Ганну (Алла Сергійко) та подругу її сина Дарку (Христина Федорак) об’єднують спогади про Даню, який загинув у 2014 році під час Революції Гідності.

Кадр із фільму Яса режисера Сергія Маслобойщикова

Життєвий шлях Ганна пройшла від активістки Майдану 2004 року до держслужбовця високого рівня. Вона багата, має власні будинки, особистого водія, але згодом з’ясовується, що жінка була пов’язана з корупцією, яка призвела до мафіозного реваншу в Україні у 2010 році, а згодом до Революції Гідності. Через це стосунки між двома жінками псуються, а Ганна все більше переконується у залежності своїх дій і смерті сина.

У День українського кіно нашим митцям хочеться побажати продовжувати творити. Вони, як ніхто, знають силу кінематографу. А профільним інституціям влади — більше віри у наших кіномитців, особливо молодого покоління.