Залізні машини, людські рішення: як у ЗСУ навчають керувати наземними роботизованими комплексами

У війні, де кожен метр землі має ціну, технології стають не просто інструментом — вони перетворюються на бойових побратимів.

Наземні роботизовані комплекси — від розвідувальних платформ до ударних машин — вже змінюють тактику на передовій. Але за кожним дроном, кожним рішенням — стоїть людина.

Це інтерв’ю — про тих, хто навчає майбутніх дронарів керувати машинами, що бачать у темряві, рухаються під вогнем і ухвалюють рішення за секунди. Ми говоримо з Віктором Павловим, командиром взводу НРК однієї з ОШБр ЗСУ, який є і засновником школи НРК.

— Як ви оцінюєте роль наземних роботизованих комплексів у сучасному бойовому просторі, зокрема в контексті російсько-української війни?

— Це необхідна компонента. Наземні роботизовані комплекси виконують три основні функції: логістичну, інженерну і вогневу підтримку.

Логістична функція — це перевезення вантажу та евакуація поранених і загиблих. Це основне базове завдання, яке мають навчитися виконувати за допомогою НРК усі підрозділи Сил оборони України. Тому що незабаром вже буде неможливо пішки переносити щось корисне на позиції: дрони, скиди, оптоволокно унеможливлюють переміщення на лінії бойового зіткнення. Водночас за допомогою наземного дрона можна доставляти матеріали для побудови фортифікацій, боєприпаси, провізію, воду.

Інженерна функція передбачає мінування, розмінування, встановлення загороджень. Замість того, щоб єгозу (колючий дріт) тягнули інженери-сапери, це можуть робити наземні дрони. НРК можуть вивести з-під удару військових, бо хай краще ми втратимо дрон, ніж людину.

Третя компонента — це вогнева підтримка, ударна функція. НРК можуть певною мірою замінити розрахунки бойових засобів — кулеметів, гранатометів. Логіка в тому, що люди можуть перебувати на відстані в укритті та дистанційно керувати наземними дронами, які виїжджають на передній край.

І це не фантастика, а те, що вже працює в нас у бригаді. Ми щотижня перевозимо десятки тонн вантажу та евакуюємо десятки людей за допомогою наземних роботизованих комплексів.

— Які типи НРК на сьогодні найактуальніші для ЗСУ?

— Згідно з актуальною класифікацією, існують чотири основні різновиди НРК: малі, середні, важкі, надважкі. Найактуальнішими наразі є середні та важкі наземні роботизовані комплекси.

Середній клас має вантажність 150–300 кілограмів. Це дрони, які поміщаються в пікап: для їх транспортування не потрібний причіп. Важкі НРК можуть везти 500 і більше кілограмів. Але їх вже потрібно перевозити на причепі — і це трохи ускладнює доставку.

Щодо функцій НРК, які наразі є найактуальнішими, то базовою є логістика. Це те, чого треба навчитися всім. Спочатку треба опанувати тактику застосування наземних роботизованих комплексів, враховуючи ворожу протидію, а потім ускладнювати завдання: розміщувати на НРК доповнення у вигляді турелей, систем евакуації інших дронів з поля бою або встановлення загороджень та мінування.

— Які ключові навички має опанувати оператор НРК? Чим вони відрізняються від навичок оператора БПЛА?

— Керувати наземним дроном значно простіше, якщо ми порівнюємо, наприклад, з FPV, адже НРК їздить по землі. Водночас це інша техніка — важкі машини, які треба вантажити, обслуговувати, ремонтувати; розуміти механіку, електроніку, зв’язок. Тому тут потрібні відповідні базові навички та знання в операторів, щоб вони могли усунути проблеми, які можуть виникнути під час застосування наземних дронів на полі бою. Плюс тактика застосування теж відрізняється: треба маскуватися, розуміти, де ворог, як виконувати місії, як взаємодіяти з піхотою, щоб виконувати доставку чи інші функції.

— Скільки часу триває базова підготовка і які етапи вона включає?

— Базова підготовка, передбачена в ЗСУ, триває 40 днів. Ще є скорочений варіант, розрахований на 28 днів. Але це забагато, тому що мало в яких командирів є можливість відпускати своїх підлеглих на навчання на місяць або півтора.

Тому в нашій школі ми намагаємось сконцентрувати знання так, щоб за меншу кількість днів передати необхідну прикладну інформацію, яку ми збираємо з досвіду нашої та інших бригад. У нас є два курси. Базовий триває п’ять днів: він здебільшого націлений на навчання цивільних. Поглиблений курс для військових триває два тижні.

Щодо програми, це теорія і практика. Ми розповідаємо, для чого, власне, потрібні НРК, що входить до їхнього складу, як керуються. Якщо ми говоримо про військовий курс, то це також тактика застосування, облаштування пунктів управління, підготовка до бойового виїзду, усунення проблем, ремонт, все що стосується зв’язку, взаємодії, орієнтування.

— Чи є симулятори або віртуальні тренажери для навчання операторів НРК?

— Є симулятор НРК, зроблений Центром масштабування технологічних рішень. Це, мабуть, унікальний та єдиний симулятор суто під наземні роботизовані комплекси. Ми використовуємо його в нас у школі, це один з елементів навчальної програми.

У симуляторі все намальовано доволі реалістично, промальовані навіть ділянки з фронтових зон. Можна працювати як кожному окремо, так і в мультиплеєрі в командах. Так відпрацьовується екіпажна взаємодія: хтось керує наземним дроном, хтось супроводжує його «Мавіком».

Під час тренувань виконують різні завдання: орієнтація у просторі, пошук цілі, переміщення. Також у симуляторі реалізовано можливість відпрацювати роботу вогневих засобів на НРК.

— Чи співпрацює ваша школа з розробниками НРК для адаптації навчальних програм?

— Ми співпрацюємо з розробниками НРК: вони дуже часто приїжджають до нас, щоб проконсультуватися, отримати фідбек по засобах, протестувати їх у нас на полігоні.

Утім, співпраця щодо адаптації програми більше стосується військових підрозділів. Саме вони мають необхідні знання. Бо найголовніше — це не як включити засіб, а як його застосовувати в бойових умовах. Тому ми комунікуємо з різними бригадами. У нашому навчальному процесі є один тиждень на місяць, коли ми з інструкторами їдемо до бойових підрозділів, збираємо досвід, а потім переносимо його в навчальні матеріали, актуалізуючи їх.

— Які моделі НРК використовуються в навчанні — це серійні зразки чи прототипи?

— Це серійні зразки українських виробників. У нас є гусеничні «Терміти», колісні «Таргани», «Рателі», шестиколісні «Теслі» та «Енеї», «Змій», дрон-камікадзе «Тритон» і розміновувач «Моїсей». Крім того, у нас є ще турелі під гранатометом Mk-19 і під кулеметом Browning.

— Наскільки важливою є взаємодія НРК з іншими системами — БПЛА, артилерією, піхотою?

— Будь-яка операція — це завжди взаємодія та злагодженість. Це обов’язково, тому що важливо розуміти, яким є вплив РЕБу, де перебуває ворог, його засоби та позиції, маршрути, якою є ситуація з мінуванням тощо. Тому необхідна злагоджена робота всіх підрозділів всередині бригади. І, звісно, для НРК важлива взаємодія з піхотою: адже вони доставляють вантажі для неї. Загалом, якісна взаємодія — це основа успішно виконаної операції.

— Чи є проблеми з надійністю, зв’язком або захистом від РЕБ?

— НРК — це технологічні девайси. Це засоби, які ми робимо швидше, ніж це було б в мирний час, тому що вони потрібні «вже на вчора». Вони недосконалі, але вже виконують свою роботу — рятують багато життів.

Щодо РЕБів: вони впливають на роботу наземних дронів, але більше це стосується своїх РЕБ-систем. Тому що для їхнього впливу потрібна пряма видимість: це закони фізики. А оскільки ми їздимо по землі — пагорби та дерева захищають від ворожих РЕБів.

Звісно, іноді наземні роботизовані комплекси ламаються. І у нас є майстерні, які їх ремонтують. Щодо зв’язку ми вже більш-менш розібралися, тому що півтора року вже інтенсивно застосовуємо НРК, і знаємо, як це робити.

Кожен день ми розв’язуємо якісь проблеми, і кожен день у нас вдосконалюється тактика застосування наземних роботизованих систем. Це процес. Не буває такого, щоб дрон приїхав, і його можна просто, як «Айфон», взяти з коробки — і він працює. Над «Айфоном» працювали багато років, щоб так відбувалось. А раніше ми користувалися кнопковими телефонами й не думали, що колись ми будемо клацати по екрану. Тому і нині відбувається процес еволюції, і ми перебуваємо на початковому етапі розвитку наземних роботизованих систем.

— Як ви ставитеся до питання автономності наземних бойових роботів? Чи має людина завжди залишатися в ланцюгу ухвалення рішень?

— Автономність має впроваджуватися поступово. Це має полегшувати роботу операторів. Але їм все одно доведеться ремонтувати та обслуговувати роботизовані системи, планувати місії. Звісно, штучний інтелект може допомагати в плануванні, але приймати рішення має людина. Принаймні зараз. Інакше це буде як «Скайнет» з «Термінатора».

— Які технології, на вашу думку, змінять правила гри у сфері наземної робототехніки найближчим часом?

— Насправді всі технології, які ми можемо використати в цей історичний проміжок часу, вже існують. І наше завдання зараз — поєднати це все і зробити девайс, який буде ще досконаліше виконувати свою роботу, знімаючи навантаження з піхотинця.

Можливо, надалі дійсно штучний інтелект зможе автономно виконувати завдання і зможе щось радикально змінити. Але тут питання, що ми розуміємо під штучним інтелектом і яку роль він буде виконувати на НРК. Приймати рішення? Чи ми маємо на увазі автономне пересування по полю бою? Все має рухатись еволюційно. Спочатку ми маємо зробити засоби, навчитися ними керувати, а вже потім спрощувати завдання: щоб наземний дрон рухався за маршрутом самостійно, автономно, можливо, без зв’язку, оцінюючи за візуальними сенсорами дорогу та обстановку.

Але наразіце не потрібно. Є інші пріоритетні завдання. Насамперед ми маємо прибрати максимальну кількість людей з поля бою, щоб захистити та зберегти їхнє життя і здоров’я. Головне нині — це масштабування набутого досвіду і засобів, які вже працюють, на всі Сили оборони України.