З першого пострілу — у ціль: під Костянтинівкою росіян влучно б’є САУ М109 з Норвегії

Як триває бойова робота артилеристів української САУ М109 А3 норвезького походження під Костянтинівкою?

Завдяки чому вдається влучати в ціль з найпершого пострілу? Чого вистачає, а чого найбільше бракує артилеристам?

Про епізод бойової роботи артилерійського розрахунку зі складу 28-ї окремої механізованій бригади імені Лицарів Зимового Походу в районі Костянтинівки на Донеччині читайте у репортажі АрміяInform.

Американська самохідна гаубиця CАУ M109 — це самохідна артилерійська установка калібру 155 мм американського виробництва, яка належить до родини M109 Paladin. Розроблена у США на початку 1960-х років, вона перебуває на озброєнні багатьох країн НАТО і пережила низку модифікацій та оновлень.

Версія M109 A3 — модернізація попередньої M109 A1, що з’явилася у 1980-ті роки. M109 A3 є однією з модифікацій САУ, які після початку широкомасштабної війни у 2022 році передали Україні країни-партнери, зокрема Норвегія.

Українські артилеристи активно використовують ці САУ на різних напрямках фронту, насамперед як мобільну гаубицю далекої дії, що забезпечує точну та швидку артилерійську підтримку. Працюють з М109 А3 також і бійці артилерійського розрахунку зі складу 28-ї окремої механізованій бригади імені Лицарів Зимового Походу в районі Костянтинівки на Донеччині.

Щойно артилеристам надійшли координати цілі й наказ відкрити вогонь на ураження. Готова до бою буркотлива САУ повагом виповзає з ретельно накритого маскувальною сіткою глибокого укриття, яке артилеристи часом жартома називають «норою», і готується до пострілу.

Глибокий котлован у зріст людини гарно маскує «самохідку», приховуючи будь-які ознаки вогневої позиції від ворожих безпілотників. Видно, що під час спорудження укриття працювали на совість, розуміючи, що від ретельно виконаної роботи залежить життя бійців розрахунку.

САУ ховається в такій «норі», немов великий грізний хижак у надійному барлозі, щоб у разі потреби раптово вискочити з-під землі й завдати жертві неочікуваного удару. Так відбувається і цього разу — після отримання наказу М109 виборсується назовні, наводиться на ціль та виконує команду: «Гармата, постріл!»

— Це Норвегія, М109 А3 — машина, що за якістю доволі таки хороша, але їх мало, — розповідає механік-водій САУ Микола.

Гарматою він задоволений і говорить про неї як про живу істоту, що має власний характер і є не бездушною залізякою, а повноцінним членом бойового артрозрахунку зі своїми завданнями.

Бійці ж розрахунку, каже Микола, справжні «універсальні солдати», які можуть за потреби легко замінити один одного: навідник легко сяде на місце мехвода, а механік-водій впорається з прицілом.

— Раз на раз не випадає. Коли треба всім робити, то робитимуть усі — і не важливо, хто ти — механік, заряджаючий чи номер обслуги, — каже мехвод.

Лунає постріл — і з масивного дульного гальма гармати вириваються і розсіюються порохові гази. Потужність віддачі така, що багатотонна САУ аж «присідає» і ще трохи вгрузає в уже розтолочений гусеницями, але доволі твердий кряжистий ґрунт. Похитуються відкриті задні дверцята на кормі машини.

Після першого пострілу слід дочекатися інформації про координати влучання, щоб скорегувати вогонь і точно влучити в ціль. Щойно дані отримано, навідник вносить відповідні поправки — і гармата готова до наступного удару по ворогу.

Влучність М109 А3 за професійної роботи артилеристів розрахунку надзвичайно висока. Дуже частими є випадки влучання в ціль з першого ж пострілу з холодного дула лише за наданими координатами і з урахуванням метеорологічних умов.

— Один-два [снаряди] — і все. Навіть з першого пострілу влучали в ціль — і всі були задоволені. Усі просто шоковані! Норвежці казали, що такого не буває, що з першого прямо в ціль, — каже старший навідник Георгій.

За його словами, відпрацьовувати настільки влучно вдається доволі часто. І хоча він сам називає це «совпадєнієм», насправді такий «збіг» зовсім не випадковість, а свідчення якості бойової техніки та зброї, боєприпасів та підготовки артилеристів.

Ось і зараз перший же снаряд, яким бійці вдарили по скупченню ворожої піхоти біля лісопосадки, влучив усього лише за якихось 10 метрів від визначеної цілі. Для відстані в десятки кілометрів, які подолав боєприпас, це мінімальна похибка.

— У районі цілі 10‒20 метрів — це супер! Якщо в їхньому напрямку, то там «трьохсоті» в будь-якому разі були. Не знаю, як із «двохсотими», але «трьохсоті» точно були, — впевнено стверджує артилерист.

Артилеристи показують на моніторі місце влучання. Гриб розриву осколково-фугасного снаряда поступово розсіюється, і можна побачити, що місце, де ще секунду тому були ворожі піхотинці, спорожніло — їх розкидало вусібіч вибуховою хвилею і, вочевидь, добряче посікло уламками.

— Осколочно-фугасні, фугасні, буває «касетками», — перелічує мехвод Микола боєприпаси, з якими доводиться працювати артилеристам.

Снарядів, за його словами, цілком вистачає. Натомість бракує іншого — вмотивованих підготовлених бійців, готових підсобити та дати перепочити артилеристам, багато з яких на війні вже не перший рік.

— Снарядів вистачає, а от рук не вистачає, — каже військовий. — Було б набагато легше, якщо було б більше людей.

Ціль уражено — завдання виконано. Масивна бойова машина здійснює зворотний маневр, відкочуючись назад в укриття. Грізний хижак ховається в барліг, щоб самому не стати здобиччю для ворога.

Вітер давно розсіяв хмарку порохових газів, і котлован під маскувальною сіткою знову став таким само непомітним для повітряних очей противника, яким був до початку виконання бойового завдання.

Артилеристи йдуть у надійно облаштоване неподалік і не позбавлене польового комфорту укриття. Тепер можна випити чаю і поспілкуватися з журналістами в сторожкому очікуванні наступного наказу.