З чим зіткнулася поліція Київщини після вторгнення РФ – інтерв’ю з Нєбитовим

Майже через рік після повномасштабного вторгнення Росії окупанти продовжують скоювати злочини в Україні, але ворога вже немає на території Київської області. Водночас навряд чи є українці, які б забули звірства росіян у Бучі, Бородянці та інших містах і селах навколо української столиці.

Про те, як поліція заступила на чергування і в перші дні війни зустріла росіян, а також  про наслідки окупації в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV розповів начальник Головного управління Національної поліції у Київській області Андрій Нєбитов.

Про злочини на Київщині

За словами очільника поліції Київщини, сьогодні розпочато понад 10,9 тис. кримінальних проваджень щодо злочинів, які пов’язані безпосередньо з війною Російської Федерації проти України.

– Здебільшого це злочини, які внесені до єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ст. 438 – порушення законів і звичаїв ведення війни. Сюди віднесені всі склади злочину: вбивства, руйнування, крадіжки, грабежі. Слідчі поліції Київської області, інших правоохоронних органів реєструють вказане кримінальне провадження, і по них триває розслідування, – сказав він.

У деяких злочинах були оголошені підозри, підозрювані оголошені в розшук або стосовно них застосовується спеціальне судове розслідування.

– З 24 лютого ми встановили, що лише на території Київської області було вбито 1 444 українців. Безпосередньо після деокупації з 1 квітня ми знайшли 1 370 тіл загиблих цивільних громадян. Переважна більшість – понад 700 людей – вбиті саме зі стрілецької зброї. Деякі з них були страчені пострілом у голову, – каже Нєбитов.

Майже 350 людей загинули від мінно-вибухових травм. Загалом практично 1 100 осіб померли внаслідок насильницьких дій.

– В інших людей була ніби природна смерть, але ж ми розуміємо, що в умовах окупації вчасне надання медичної допомоги було неможливим, – каже він.

Андрій Нєбитов зазначив, що залишається певна кількість людей, причину смерті яких встановити неможливо через стан тіл. У поліції також не знають про долю 300 людей, які зникли під час активних бойових дій на Київщині.

– Про них зараз немає інформації, ми, звичайно, сподіваємось всіх їх знайти живими. Є в нас інформація, що дуже багато людей вивозили шляхом обману на територію Російської Федерації, де зараз частина з них перебуває у в’язницях, де їх катують, де над ними знущаються, – розповів Нєбитов.

Водночас в поліції розуміють, що є люди, які були вбиті чи закатовані, і наразі їх просто ще не знайшли.

– Окремо є статистика. Ми шукаємо і встановлюємо особи людей. Є 197 тіл загиблих, особистість яких наразі не встановлена. Звичайно, ми провели всі необхідні процедури, провели генетико-молекулярні експертизи, ця інформація поміщена до відповідних баз даних, – каже він.

За словами Нєбитова, під час розслідувань поліції було виявлено 14 місць масових поховань, в яких було від 3 до 116 людей. 116 осіб в братській могилі були знайдені в Бучі.

– Із 116 людей 70, точно встановлено, загинули внаслідок насильницької смерті. Дуже багато місць катування. Фактично на кожній позиції, де розташовувались солдати армії Російської Федерації, були і місця, де людей катували: прив’язували, били палицями, ламали суглоби, стріляли в потилицю, душили тросом автомобільним, тобто знущалися всіма можливими способами. А потім просто закопували в ямах, – розповідає він.

Станом на сьогодні триває пошук тіл і відповідні розслідування, а також документування воєнних злочинів.

Очільник поліції Київської області каже, з 470 загиблих цивільних в Бучі “дуже багато застрелених саме снайпером”.

– Окупація зараз – це не про війну військових підрозділів. Це дійсно був геноцид українського народу. Вбивали тільки за те, що вони українці, – каже він.

Перші дні після 24 лютого

Після початку повномасштабного вторгнення в поліції розуміли необхідність втримати ситуацію. З 23 лютого 2022 року особовий склад був фактично піднятий по тривозі та отримував необхідну зброю.

– Був відмінний наказ міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського щодо озброєння цивільних людей. Тут, на Володимирській, 15, стояла черга, давно таких черг не бачив. Люди мало не бились за цю зброю. Але все це, зокрема створення цих блокпостів, дало змогу запобігти діям тут, всередині Києва, диверсійно-розвідувальних груп, – каже глава поліції Київщини.

На думку Нєбитова, те, що майже кожне перехрестя було оснащене блокпостом, а люди були озброєні автоматичною зброєю, дало змогу утримати ситуацію на початку вторгнення.

В ніч проти повномасштабного вторгнення усі поліцейські залишились на роботі і війну зустрічали на робочому місці. З тієї пори додому ніхто не ходив, до самої деокупації і тиждень ще після неї.

– Це, звичайно, спрощувало порядок керування силами і засобами. Завдання сипалися кожну годину. Це створення блокпостів, збір, аналітика і передання до штабу Збройних сил України розвідувальної інформації щодо пересування техніки, її концентрації, перебування вже на окупованій території. У нас деякі поліцейські, зокрема, опинилися на окупованій території. Тому вони діяли із підпілля, – пояснює він.

Іншим, не менш важливим питанням, було супроводження евакуаційних колон, перші з яких росіяни регулярно обстрілювали, навіть якщо було погодження на вивезення людей.

Окремою проблемою Нєбитов називає спробу переконати людей покинути власні будинки та їхати в евакуацію.

Залишалось і питання супроводження і доставки гуманітарних товарів, бо люди, які вирішили залишитись, потребували харчовим продуктів, палива тощо.

На поліцію також частково покладалось виконання окремих завдань оперативного штабу Збройних сил України.

– Я пригадую, що найперша зустріч з росіянами наших поліцейських – звичайних нарядів груп реагування патрульної поліції з наших спецпризначенців – була безпосередньо в Гостомелі.

Саме тоді 72 бригада наша, Білоцерківська, дала нормальний вогонь і почала їх вибивати і з технікою, і з особовим складом. Вони намагалися втікати з цього аеродрому і затримувались, зокрема, і нашими працівниками поліції. Частина з них були поранені, частина – захоплені і передані Службі безпеці України, – розповідає Нєбитов.

В перший день повномасштабного вторгнення з боку Гостомеля наступ росіян був стрімким, і декілька авто, які намагалися заїхати в Київ через район Оболоні, були зупинені на мосту.

– Пам’ятаєте ці спалені автівки, тіла, які дуже довго після окупації були там. Це саме ті перші автівки, на яких намагалися російські окупанти потрапити безпосередньо в Київ. Завдяки злагодженим діям Збройних сил вони були зупинені і знищені, – розповідає очільник поліції Київщини.

Згадує поліцейський і перших захоплених в полон росіян, які не очікували такого супротиву з боку України.

– Вони думали, що вони заїдуть, створять блокпости. Завданням було захоплення гостомельського аеропорту, а далі вони чекали важких транспортних літаків з технікою та особовим складом. Але завдяки Збройним силам план їх провалився. Тут вони в Київ не потрапили, тому намагалися атакувати з Бучанського району та Броварського, – розповідає він.

На початку вторгнення було дуже багато фейків і дезінформації щодо висадки російського десанту та захоплення поліцейських машин та швидких.

– Потім цей невроз передавався бійцям, які були на блокпостах, перестрілки траплялись періодично між собою. Але це перші дні, потім все владналось, владналась система контролю, керування, – розповідає очільник поліції Київщини.

Поліція має інформацію, що чимало росіян приїхали ще до початку війни.

– Відповідні групи були всередині, і в Києві зокрема, можливо, в орендованих квартирах і в якихось місцях на території Київської області. Але велика кількість людей з автоматичною зброєю, блокпости, режим, зокрема, створений за рахунок ТрО, поліції, добровольчих формувань територіальних громад та інших підрозділів Сил оборони, не дали змогу виконати завдання, які перед ними ставились, – каже він.

Глава поліції Київської області каже, що завдяки неможливості пересуватись територією міст та комендантській годині, в умовах, коли більшість цивільного населення виїхала, росіяни були як на долоні для Сил оборони України.

Фото: Андрій Нєбитов