Єфрем Лукацький: «Поліція почала війну проти журналістів. Ховають обстріли, приховують руйнування, не дають світові бачити»

Відомий український фотожурналіст, світлини якого публікували практично всі провідні світові ЗМІ, фіналіст Пулітцерівської премії, кавалер ордена «За заслуги» II та III ступенів, Єфрем Лукацький про перешкоджання журналістській діяльності в Україні силовиками.

«Журналіст за обмежувальною стрічкою

– Знаєш, чим поліцейський відрізняється від журналіста? — спитав офіцер, вчепившись у моє плече. — Поліція захищає людей. А ви, журналісти, заробляєте на стражданнях.

Він сказав це одразу після ракетного удару по дитячій лікарні Охматдит у Києві, не пропускаючи на подію. Ми з колегами намагалися розповісти світу, що сталося.

Таке я чув і раніше. Але вчора, в Києві, біля ще димлячого після обстрілу житлового будинку, поліцейський бив по камері мого колеги. Він заважав знімати. Заважав працювати.

– За стрічку! – кричав він.

Здається, поліція почала війну проти журналістів. Вони ховають обстріли. Приховують руйнування. Не дають світові бачити.

Коли я працював у Газі, усе було інакше. Після авіаударів палестинці шукали пресу. Люди витягали поранених з-під завалів і несли їх до камер.

– Покажи це світу! — кричали вони.

Це працює, і зараз це особливо помітно з реакції світу.

У 2022 році війна прийшла до нас додому. Тоді міністр внутрішніх справ Денис Монастирський зрозумів головне: без преси ми програємо. Без преси Захід не побачить трагедії України, і допомоги не буде.

Він зробив усе, щоб світ дізнався про Бучу. Його люди вивозили нас у найгарячіші точки. Ми літали його гвинтокрилами на місця важких ракетних ударів у Вінниці та Запоріжжі.

Я памʼятаю, як російська пропаганда розповідала про манекени в Бучі. Але доступ журналістів ламав ці міфи. Монастирський переміг пропаганду. Тоді поліція, рятувальники і журналісти працювали разом. Він сам приходив до нас і питав:

– Що ще потрібно, щоб світ бачив правду?

Ми говорили. Ми показували. Світ чув.

Через рік він загинув. Гвинтокрил упав. І разом з ним розбилася наша інформаційна війна.

Зараз ми її програємо.

Є проста істина: не було журналістів — не було події.

У суспільстві формується думка, що журналісти — підлі, що вони своїми камерами лізуть у людський біль, показують страждання надто близько. Повірте, я плачу, коли це знімаю. Але якщо я цього не покажу – значить, я заплющив очі. Приховав правду від світу.

На головному фотоконкурсі перемагає фото страждаючого російського солдата. Росія заливає пропаганду мільйонами доларів. Усе частіше лунає: «Це Україна напала». А у нас усе частіше звучить:

– Журналістів не пускати. Занадто криваво.

За стрічку. За заборону. Приберемо, підметемо – тоді можна.

Здається, ніби поліція працює проти правди. Їм подобається новий меседж, створений Кремлем: українські журналісти заробляють на крові. І замість допомагати – треба заважати.

Російська пропаганда за це дуже вдячна.

Якщо це не зміниться – ми залишимось одні. Світ відвернеться. А тоді поліція пересяде з нових західних пікапів на старі російські «буханки».

Я багато років висвітлював роботу поліції. Я знаю чесних офіцерів і генералів. Зараз вони на фронті.

Хочу сказати керівникам поліції: журналіст із акредитацією Міністерства оборони часто має досвід поведінки в гарячих точках більший, ніж багато офіцерів. Журналіста з акредитацією треба сприймати як рятувальника – і всіляко допомагати йому.

А тим, хто відповідає за інформаційну політику країни, потрібно терміново змінювати наративи – і пишатися своїми журналістами.

У цій війні загинув 91 журналіст. Майже стільки ж, скільки рятувальників. Але журналістів – у рази менше. Це штучний продукт».

ФОТО – медики надають допомогу пораненому чоловікові після обстрілу російськими балістичними ракетами в Києві, Україна, рано вранці у четвер, 24 квітня 2025 року. (Фото/Єфрем Лукацький).

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.