Якщо війна в Україні затягнеться: в Foreign Affairs проаналізували стратегії для Заходу

Президент Росії Володимир Путін має бути позбавлений можливості розширювати свою імперію, навіть якщо російсько-українська війна перейде в затяжний конфлікт. З іншого боку, для України має бути збережено варіант максимально інтегруватися в західний світ.

Про це в статті для журналу Foreign Affairs написали аналітики: колишній посол США в НАТО і президент Чиказької ради з міжнародних відносин Іво Даалдер і фахівець у галузі міжнародних відносин Джеймс Голдгаер.

Експерти намагаються розглянути варіанти стратегії західних країн за ситуації, якщо війна РФ проти України перейде в затяжну фазу, що може заморозити бойові дії вздовж лінії фронту.

Факти ICTV переказують статтю аналітиків і наводять ключові висновки авторів публікації.

Аналітики вказують, що щоразу, коли США стикаються із зовнішньополітичною кризою, критики стверджують, що американський уряд робить або занадто багато, або недостатньо. Так і у випадку з Україною.

Низка критиків звинувачують адміністрацію президента США в тому, що вони не забезпечують українські війська важким озброєнням – танками, ракетами дальнього радіусу дії та авіацією. Інші, турбуючись про силу Заходу і зростаючі людські та економічні витрати війни, закликають адміністрацію чинити тиск на Київ, щоб між Україною і РФ почалися переговори, навіть якщо це означає відмову від частини території.

– Жоден із цих аргументів не є переконливим. Українські військові здивували всіх своєю здатністю захистити країну і навіть повернути значну частину території, втраченої на початку війни. Але вигнати російські війська з усієї території країни, включно з Кримом, буде вкрай складно, навіть за умови збільшення військової допомоги Заходу, – пишуть експерти.

За словами експертів, для досягнення такого результату потрібно розбити російські оборонні споруди, що окопалися і укріпилися, а також виникне ризик початку “сценарію кінця світу” – прямої війни між НАТО і Росією, чого ніхто не хоче.

Щодо переговорів, то президент Путін не дав жодних ознак того, що він готовий відмовитися від своєї імперської мрії про контроль над Україною. І так само важко буде переконати український уряд поступитися територіями жорстокій окупаційній силі в обмін на невизначений мир.

– З огляду на сильні стимули обох сторін продовжувати боротьбу, набагато вірогіднішим є третій результат: затяжна, виснажлива війна, яка поступово застигає вздовж лінії контролю, яку не визнає жодна зі сторін, – вважають аналітики.

Ідея про те, що війни завжди закінчуються або перемогою, або врегулюванням шляхом переговорів, спростовується історією і, звісно, існуванням численних заморожених конфліктів уздовж кордону Росії. Даалдер і Голдгаер вважають, що Україна і сама є яскравим прикладом такого конфлікту.

– Незважаючи на багаторічні мирні зусилля, війна на Донбасі була в основному заморожена протягом восьми років, що передували повномасштабному вторгненню Росії в Україну в лютому 2022 року. Нинішня війна може нічим не відрізнятися: після більш ніж десяти місяців жорстоких боїв і місяців каральних атак на цивільне населення український уряд не погодиться з російським контролем над будь-якою зі своїх територій, особливо після того, як він став свідком пограбувань, зґвалтувань та вбивств, які сталися в утримуваних Росією районах, – пишуть вони.

При цьому і Росія навряд чи добровільно відмовиться від української території, яка, на її помилкову думку, належить Москві, вказують аналітики.

На думку експертів, досі Вашингтон і його союзники приділяли належну увагу нагальним завданням допомоги Україні та недопущення ескалації.

– Але існує нагальна потреба розглянути більш довгострокову перспективу і розробити політику щодо Росії та України, виходячи з реальності, що виникає, що ця війна, найімовірніше, триватиме досить довго. Замість того щоб вважати, що війна може бути припинена шляхом тріумфу або переговорів, Заходу необхідно замислитися над світом, у якому конфлікт триває, але ні перемоги, ні миру не передбачається, – пишуть аналітики.

За такого варіанту Сполученим Штатам та їхнім союзникам необхідно буде продовжувати надавати Україні військову підтримку для захисту від подальшої російської агресії. Це означає, що Захід повинен буде стримувати більш масштабні амбіції Росії, зберігаючи економічні санкції та дипломатично ізолюючи Москву. Демократичним країнам також потрібно буде забезпечити, щоб конфлікт не загострився. При цьому, їм необхідно буде закласти довгострокову основу для безпеки і стабільності в Європі.

– Для цього буде потрібно повністю інтегрувати Україну в Захід і одночасно виробити політику стримування, в якій особлива увага приділяється як стримуванню російської агресії, так і зусиллям по залученню Москви, щоб уникнути ескалації війни в ширшу військову конфронтацію, яка нікому не потрібна, – йдеться в статті.

Таке балансування між політикою щодо України та політикою щодо Росії буде складним у довгостроковій перспективі, але обидва ці зусилля матимуть важливе значення для майбутнього європейської безпеки.

Ні перемоги, ні миру

Автори статті вказують, що війна в Україні сповнена несподіванок.

Незважаючи на публічне оприлюднення адміністрацією Байдена розвідданих, які свідчать про підготовку Москви до вторгнення, багато хто був приголомшений тим, що Росія використала понад 175 тис. військовослужбовців для нападу на сусідню країну, яка не заподіяла їй жодної шкоди і жодним чином не становила загрози її безпеці.

І навіть для тих, хто очікував повномасштабного вторгнення, події розвивалися не так, як передбачалося: багато хто був здивований тим, що Росії не вдалося швидко захопити контроль над Україною і повалити її уряд, пишуть експерти в публікації.

– Всупереч очікуванням, російські військові зіткнулися зі слабким і глибоко помилковим плануванням, комунікаціями та логістикою, що дало змогу значно більшим за чисельністю та збройним силам України стримати просування Росії до Києва. А потім, завдяки неймовірній до лютого військовій і розвідувальній допомозі Заходу, Україна продовжила дивувати світ, змінивши перебіг війни протягом літа і повернувши собі близько половини території, втраченої під час початкового російського наступу, – пишуть експерти.

Тим часом Захід зміг завдати Росії нищівного економічного удару з дивовижною рішучістю і єдністю мети. Особливо примітною була готовність Європи покінчити із залежністю від російського викопного палива – ціною, на яку мало хто розраховував, що європейські уряди будуть готові піти.

І хоча українські війська змогли домогтися значних успіхів на початку осені 2022 року і не виявляли ознак того, що вони припиняють боротьбу, в останні місяці року динаміка війни знову змінилася, вказують аналітики.

– Україна вступає у 2023 рік побитою і глибоко виснаженою, не в останню чергу через безперервні ракетні удари Росії по її енергосистемі та іншій цивільній інфраструктурі. Поряд із понад 100 тис. російських військовослужбовців, у війні загинула величезна кількість українських військових і цивільних осіб. Ба більше, на відміну від перших 10 місяців війни, найближчими місяцями, ймовірно, не відбудеться істотних змін у нинішніх лініях протистояння, – пишуть експерти.

.

На їхню думку, на це вказує кілька факторів:

По-перше, у Росії немає ні особового складу, ні матеріальних засобів для переходу в наступ найближчим часом, а її ракетні та безпілотні атаки на цивільну інфраструктуру України тільки зміцнили рішучість українців чинити опір.

Водночас, Україні буде дедалі важче прорвати російську оборону прийнятною ціною. Українські війська можуть продовжувати успішні наступи через певні російські лінії, наприклад, на півдні в напрямку Мелітополя та Азовського моря. Але якщо російська оборона не завалиться повністю, в України не вистачить особового складу, щоб довго утримувати такі успіхи, не наражаючи себе на небезпеку російських контратак в інших місцях.

Аналітики вважають, що з осені західні стратеги намагаються попередити військове протистояння двома способами.

Одні, наприклад, лідери кількох країн Балтії, закликають озброїти Київ великою кількістю важких озброєнь, що необхідно для вигнання російських військ з усієї української території; інші, включно з головою Об’єднаного комітету начальників штабів США Марком Міллі, пропонують політичним лідерам України розглянути можливість розв’язання шляхом переговорів, що не забезпечить повної перемоги, але принаймні припинить бойові дії.

– Жоден із цих підходів не має великих шансів на успіх, – пишуть експерти.

При цьому існує і межа того, що Вашингтон і його союзники можуть і будуть надавати у вигляді зброї та військової допомоги. Частково це обмеження пов’язане з тим, що навіть у Сполучених Штатів закінчуються надлишкові можливості для надання допомоги Україні.

Як приклад, експерти розглядають запаси артилерійських снарядів, яких Україна випускає за тиждень стільки, скільки США можуть виробити за місяць.

Аналогічний дефіцит існує і для більш сучасної зброї. У жовтні Німеччина відправила в Україну свою сучасну систему ППО IRIS-T, але вона насилу поставляє кількість зенітних ракет, необхідних Україні для підтримки ефективної оборони. З огляду на вже надану велику військову допомогу і скорочення доступних поставок, Захід, найімовірніше, в найближчі шість місяців поставить Україні значно менше зброї, ніж за останні шість місяців.

Аналітики вважають, що крім обмежень у постачанні, Вашингтон і його союзники також стримують поставку деяких видів сучасної зброї Україні через необхідність інтенсивного навчання і ризик того, що така зброя може потрапити до рук Росії в разі її використання на полі бою.

Прикладом такої техніки є бойові літаки, від F-16 до моделей нового покоління. Це озброєння аналітики відносять до першої категорії. До другої категорії відносяться складні безпілотники, такі як Gray Eagle, які, якби вони були захоплені російськими військами, дали б Росії найважливіші відомості про військові можливості і технології США.

Крім того, аналітики вказують на небезпеку ескалації, передаючи Україні ракети ATACMS або тактичний ракетний комплекс MGM-140.

– Легко відмахнутися від цих побоювань, як це роблять багато досвідчених спостерігачів. Але дуже важливо, щоб Сполучені Штати серйозно ставилися до ризиків ескалації та постійно порівнювали ризики недостатніх дій з надання допомоги Україні з наслідками надто великих дій, зокрема й можливістю застосування Росією тактичної ядерної зброї. Незаперечною реальністю є те, що існує межа збігу інтересів України та США у відповідь на агресію Росії, – вказують автори публікації.

На думку експертів, якщо повна військова перемога України найближчим часом малоймовірна, то перспективи укладення миру через переговори здаються ще більш віддаленими.

– Хоча президент Росії Володимир Путін неодноразово заявляв про свою готовність “вести переговори з усіма учасниками цього процесу про якісь прийнятні результати”, він явно нещирий. Він завжди вважав за краще обговорювати свої територіальні цілі безпосередньо зі Сполученими Штатами, а не вступати в серйозні переговори з українським керівництвом, – йдеться в статті.

Крім того, Путін наполягає на тому, що чотири українські області, які Росія незаконно анексувала у вересні, разом із Кримом, який вона захопила 2014 року, є незмінною частиною Росії. На це український президент Володимир Зеленський заявив, що Київ ніколи не визнає жодних російських претензій на територію України і що будь-який остаточний мир має визнати кордони України 1991 року. Жодні вмовляння Заходу не змінять позицію Зеленського, яка користується абсолютною підтримкою українського населення, незважаючи на надзвичайні страждання, заподіяні війною, зазначають експерти.

Більш успішна далекоглядна стратегія

Оскільки ані повна перемога, ані мир через переговори найближчим часом малоймовірні, зазначають експерти, війна триватиме в осяжному майбутньому.

Якщо на українців очікує заморожений конфлікт, подібний до тих, які Росія спровокувала в Грузії та Молдові, чи то ситуація, в якій стан війни зберігається, з інтенсивними бойовими діями або без них, – Заходу знадобиться багатостороння довгострокова стратегія, що не відмовлятиметься від майбутнього України, а також не уникатиме стосунків із Росією щодо питань, які становлять взаємний інтерес.

– Хоча уявити собі співпрацю з Путіним і його режимом вкрай складно, у довгостроковій перспективі у Заходу може не залишитися вибору. Путін ослаблений накопиченими невдачами цієї війни, але він витратив 22 роки на концентрацію своєї влади, щоб гарантувати, що ніхто не зможе кинути йому успішний виклик, – пишуть експерти.

Вони також вважають революцію в Росії знизу малоймовірною, враховуючи здатність Москви продовжувати репресії проти російського народу.

– І навіть якщо Путіна усунуть від влади, його наступником цілком може стати людина, яка поділяє його бачення Великої Росії і, можливо, навіть вважає, що він був недостатньо жорстоким, – вказують автори публікації.

Експерти вважають, що в стратегії довгої війни Заходу необхідно буде зміцнювати контакти з Кремлем, навіть якщо з Росією буде дуже мало точок дотику.

У статті йдеться, що для того, щоб виробити ефективний підхід до ведення затяжної війни, Заходу потрібно продовжувати надавати Україні підтримку, достатню для захисту території, яку ЗСУ зараз контролюють, а також дати можливість звільняти нові території, де це можливо.

У міру того, як Україна з часом будуватиме своє економічне майбутнє в Європейському Союзі, Сполучені Штати і країни НАТО повинні взяти на себе зобов’язання щодо забезпечення безпеки, щоб Україна мала зброю, необхідну для захисту від Росії в довгостроковій перспективі.

Стримувати Росію, зміцнювати Європу

На думку аналітиків, для Сполучених Штатів та їхніх партнерів довгострокова стратегія стримування Росії не є новою ідеєю.

– Зрештою, Захід проводив таку політику щодо Радянського Союзу протягом чотирьох десятиліть, перш ніж вона призвела до “пом’якшення” радянської могутності, на що сподівався дипломат Джордж Кеннан, який розробляючи її, – пишуть аналітики.

Але під час холодної війни, особливо після Кубинської ракетної кризи 1962 року, США дотримувалися дипломатії, щоб уникнути найгіршого результату, особливо тотальної ядерної війни.

Навіть американський президент Рональд Рейган, який критикував розрядку за те, що вона занадто багато віддала Радянському Союзу, продовжував підтримувати дипломатичні стосунки в найпохмуріші моменти до приходу до влади Михайла Горбачова, наприклад, відразу після того, як 1983 року радянські війська збили південнокорейський цивільний авіалайнер.

– Як і його радянські попередники, Путін має бути позбавлений можливості розширити свою імперію зла, але Росія не зникне. Заходу потрібна політика щодо Києва і Москви. Він не може дозволити собі мати одне і не мати іншого. Вільна Україна важлива для Заходу. А імперська Росія залишається загрозою для Європи, – пишуть аналітики.

Таким чином, ані стримування, ані залучення Росії до співпраці, самі по собі не є достатніми, щоб захистити Захід і уникнути більш масштабного конфлікту.

Зрештою, навіть неімперська Росія, що займається своїми справами, матиме безпекові інтереси, оскільки подібні є у всіх держав, вважають експерти. А визнання цього факту не є слабкістю для Заходу.

При цьому автори публікації не вважають, що Росії потрібні “гарантії безпеки”, як запропонував у грудні президент Франції Еммануель Макрон. Однак повагу до “законних інтересів” Росії, таких як захист міжнародно визнаних кордонів, експерти називають цілком розумною.

– Вона (Росія, – Ред.) може убезпечити себе за допомогою своїх засобів ядерного стримування, але вона, як і Захід, зацікавлена в зменшенні нарощування військового потенціалу, а отже, і потенціалу небажаної ескалації, уздовж кордону між НАТО і Росією, – пишуть експерти.

Зрештою, вважають автори публікації, Заходу і Росії доведеться ухвалити якусь версію угод, які США та їхні союзники уклали з Радянським Союзом у період з 1975 до 1990 року, щоб обмежити найгірші наслідки та створити більшу стабільність у Європі.

Сьогодні неможливі такі угоди, як Гельсінський Заключний акт 1975 року або ж Віденський документ, підписаний 1990 року, який періодично оновлювали в наступні роки.

При цьому автори публікації припускають, що подібні документи між Заходом і Росією будуть неможливі доти, доки Путін перебуває при владі. Це аналітики називають єдиним життєздатним засобом взаємодії з Росією в довгостроковій перспективі, навіть поки Вашингтон захищається сам і допомагає Україні захищатися під час війни, яка, “ймовірно, буде довгою і важкою”.