Як вести соцмережі під час війни та чому не варто зливати негатив в інтернеті

Соцмережі дуже часто стають майданчиком не лише для ІПСО, але й для відвертого зливу й оголення емоцій.

Саме там ми зазвичай показуємо своє життя, а воно зараз радикально відрізняється у багатьох українців: одні були змушені втікати від війни за кордон, інші і досі живуть під бомбардуваннями чи в окупації, одні в цивільному житті, інші – на передовій.

Що варто публікувати під час війни, як реагувати на агресію в соцмережах і як із нею справлятися – Факти ICTV поспілкувалися з Анною Чаплигіною, фахівчинею з етикету та моделювання поведінки.

Поступово через соцмережі можна простежити, що українці починають звикати до війни. І це нормально, каже Анна Чаплигіна.

– Звикання до того, що війна стала частиною нашого життя, є. Проте було б ненормально, якби після 11 місяців війни цього не сталося. Бо це механізм адаптації психіки. Не можна перебувати в шоковому стані 10 місяців, ви просто збожеволієте, – каже експертка.

Водночас контент, який іноді публікують українці, може викликати запитання або й обурення. Наприклад, фото з Балі чи закордонного узбережжя.

Чи варто таке публікувати, коли інші українці потерпають від бомбардувань чи сидять під шквалом вогню в окопі? Анна Чаплигіна радить бути чесним із собою і відповісти на таке запитання.

– Що робити з моїм умовно безпечним життям на узбережжі Франції? Ну, таке в мене життя. Якщо ви не відчуваєте себе в майбутньому частиною українського суспільства (я скажу жорстко, але правду), ви можете робити все що завгодно. У вас немає відповідальності в досягненні спільної мети, – каже Чаплигіна.

Водночас якщо ви бачите себе зараз чи в майбутньому частиною українського суспільства, у вас виникає відповідальність, бо мета має бути спільна – збудувати міцну, стійку, успішну державу Україна з відкритою здоровою нацією.

Якщо ви прагнете саме цього, то не можете не зважати на почуття інших громадян.

– Коли ви постите своє безпечне життя, взагалі не згадуючи контекст, в якому перебувають інші співгромадяни, цим ви заперечуєте їхню реальність. Ви множите на нуль цю реальність, наче її не існує. Я розумію, що є важкість адаптації в інших середовищах і не можна знецінювати досвід тих громадян, хто зараз за межею України. Це різний досвід і він важкий для всіх, бо ніхто з нас його не обирав, – каже Чаплигіна.

Однак інтернет є всюди, навіть “на нулі”. І сьогодні кількість людей, у кого рідні воюють або загинули, збільшується, тож варто рахуватися і з їхніми почуттями.

– Коли ми щось публікуємо, треба пам’ятати, що це бачать не лише цивільні особи, а також і наші захисники, які перебувають “на нулі”. Тобто ваш допис мотивує чи демотивує? Скажу навіть жорсткіше: чи було б вам соромно стати перед цією людиною і сказати: “Дивись, яка в мене фоточка”, – каже Анна Чаплигіна.

Експертка наголошує: ми не маємо відчувати провину за те, що зараз можемо спати в теплому ліжку. Конструктивніше відчувати вдячність. Хоча при цьому не варто писати в кожному пості Дякую ЗСУ, бо це мимоволі знецінює суть цих слів.

– Якщо ви часто публікуєте якийсь контент, тоді буде доречно використовувати принцип телевізійного монтажу. Наприклад, протягом дня у вас 10 сторіз, у двох є згадка про ЗСУ: тут ми донатимо, тут скидаємо на це, тут моя мирна кава, це мої діти, це море, на яке дивлюся, і знову одна сторіз Дякую ЗСУ. Донатьте сюди. Це принцип монтажу. І люди, які за вами стежать, створюють образ, що ваше життя різноманітне: там є і радість, і сум, і певна діяльність на спільну мету, – каже Чаплигіна.

Фото: Depositphotos

Зараз найкращий час для того, щоб сформувати підхід до публікацій у соцмережах загалом. Експертка радить підходити до створення контенту відповідально.

Сьогодні українці використовують соцмережі для зливу своїх негативних емоцій, яких, що логічно, дуже багато. І коли ви викидаєте в мережі емоції, з якими не можете впоратися, провокуєте на це й інших. І тоді несеться хвиля ненависті.

– Ви не повинні не відчувати те, що відчуваєте: ненависть, гнів, лють, злість. Суть у тому, як екологічно впоратися з цими емоціями. Ненависть не є конструктивною реакцією, конструктивом є лють. Вона може переформатуватися в мужність і дієвість. Простий приклад – важка трагедія, яка сталася в Дніпрі. І було дві хвилі: перша – це цунамі ненависті. Друга – активізація дій – збираємо гроші на допомогу. Або був приклад Притули – збираємо на помсту, – каже Чаплигіна.

Експертка радить мати в арсеналі й інший інструмент для контролю емоцій.

– Якщо вас накриває хвилею неконтрольованої емоції, будь ласка, зробіть собі правило, що протягом цього дня, наприклад, ви не підходите до ґаджетів. Тобто ви можете читати, але нічого не публікуєте, поки не зможете прожити цю ненависть, лють або гнів. Якщо ви не почнете одразу викидати і купатися в цій емоції, ймовірно, за кілька годин вона трансформується, – каже Анна Чаплигіна.

І знову ж таки варто поставити собі запитання: Чим це допомагає?

– Якщо ви розумієте, що це допомагає лише вам, будь ласка, спробуйте не постити хоча б через раз. Якщо ви розумієте, що це допоможе комусь ще або трансформує почуття в спільну допомогу, от тоді постіть, – каже фахівчиня.

Агресію і незадоволення сьогодні може викликати будь-що. Та важливо самому не перетворитися в агресора, бо не всі громадяни України такі, яких вам хотілось би бачити.

– Наша міць у тому, що ми можемо бути різними, але в нас спільна мета. І це не просто перемога над Росією, а вибудовування успішної держави з успішним суспільством, – наголошує Анна Чаплигіна.

На питанні мови теж часто спекулюють у соцмережах. І часто це навіть не про мову, а просто про агресію, наголошує Анна Чаплигіна. Вона записала не одну лекцію про те, як розпізнати і як реагувати на агресію.

– Причиною, яка стоїть за запитанням Чому не українською?, може бути чиясь непропрацьована травма, і вона лікується через інших. Тобто людина вимагає, щоб реальність стала такою, якою вона хоче її бачити. Питання не в тому, що це не українською, чи не англійською, а в тому, що це питання стоїть поряд із іншими: Чому не заміжня?, Чому така товста/худа? Чому одна дитина? Це все порушення особистих кордонів, – вважає Чаплигіна.

Експертка ще раз нагадує, що наша мета – разом вистояти і побудувати сучасне суспільство.

– Чи питання про наші розбіжності допомагають нам досягнути мети з побудови стійкого успішного суспільства? Будь-які розбіжності зараз, до перемоги, свідомо чи несвідомо будуть використовуватися проти нас, – додає Анна Чаплигіна.