Як пропаганда РФ спотворює історію України на свою користь – інтерв’ю з істориком Палієм

22.07.2022

172 7 хвилин читано

Російська пропаганда десятиліттями спотворювала історію України та активно просувала наративи про так званий “єдиний братський народ”.

Палким прихильником цієї псевдотеорії є очільник РФ Володимир Путін. Саме під гаслами про начебто “захист російськомовних” він розпочав військове вторгнення в Україну в 2014 році, а в лютому цього року пішов ще далі – наважившись на повномасштабну війну.

Про поширені маніпуляції пропаганди РФ, історію України та Московії спеціальний кореспондент програми Факти тижня Артем Куля розпитав в історика, наукового співробітника Київського університету імені Бориса Грінченка Олександра Палія.

Олександре, доброго дня! Сьогодні з вами обговоримо те, як російська пропаганда спотворює історію Росії та історію України на свою користь. Ось одним із частих тверджень є заяви, зокрема, Володимира Путіна про “єдиний народ”. Чому це не так, поясніть, будь ласка.

– Розмови про те, що український, білоруський та російський народи є або “особливо братніми”, або навіть “єдиними народами”, – це все чистої води маніпуляція. Тому що в кожного народу існує своя етнічна історія і своє підґрунтя, на якому виростав кожен народ.

Це стосується передусім етнічних складових походження того чи іншого народу. Для українців – це в першу чергу слов’яни та скіфо-сармати, тобто ті народи, які дуже довго проживали на території України, вони асимілювалися зі слов’янами. Це становить центральну частину нашої етнічної історії.

Для росіян вся історія зовсім інша. Там основна частина – це фіно-угорські племена, які мали вкрай невеликі вкраплення слов’ян та татар.

Для білорусів – це також інша історія. Там у першу чергу слов’яни та балтські народи, литвини, як вони називають.

Ми бачимо, що етнічна історія цих трьох народів – вона абсолютно, принципово різна. Етнічні складові абсолютно різні. Ну і, власне, характер народів також зовсім різний.

А що взагалі було на теренах нинішньої Москви за часів Хрещення Русі? Ми ж бачили багато мемчиків про те, що там були суцільні болота.

– Що було на території Москви за київського князя Володимира Великого – ніхто не знає, тому що жодних згадок про це абсолютно немає. Жодних археологічних знахідок немає. Тобто знайшли якусь єдину печатку на всю величезну територію Москви, хтось її загубив.

Жодних слідів життя людей там просто немає. Є згадка 1147 року про те, що князь Юрій Долгорукий володимиро-суздальський зустрічався там із чернігівським князем, у Москві. Що це було – поселення, село, містечко – ми зараз просто не знаємо.

Перша реальна згадка про Москву як про якесь містечко – вже 1270 року, у зв’язку з татарським переписом.

Була ще невелика згадка 1238 року, до речі вона цензурована московитами, тому що там написано, що москвичі тікали від татар, “нічого не бачачи”, тобто в паніці.

Ми можемо сказати, що був якийсь населений пункт вже в середині XII століття. Але це якраз не в часи Київської Русі, а саме в ті часи, коли Залісся (історична область у міжріччі Москви та Оки, де почався процес формування Московії, – Ред.), фіно-угорська околиця Київської держави почалася сепаруватися, тобто від’єднуватися від Києва під керівництвом молодшої гілки, наймолодших князів у феодальній ієрархії. Юрій Долгорукий як наймолодший отримав найбільш забутий і глухий спадок саме в Заліссі.

Це стандартна історія середньовічних династій. Жодного стосунку до етнічної історії ці династії абсолютно не мають. Етнічна історія розвивалася паралельно та зовсім інакше. Тому всі розмови про якусь “спорідненість” – це цілковита спекуляція, оскільки етнічні складові українського, білоруського та російського народів абсолютно, принципово різні.

Росіяни часто говорять, що вони можуть претендувати на спадщину Русі. Бо там було якесь переселення. Що про це відомо?

– Російські вчені розвивали теорію, що, мовляв, у Середньовіччі під ударами монголів населення Київщини переселилося в Залісся. Але навіть прибічники цієї ідеї, навіть такі, як Погодін (російський історик Михайло Погодін, – Ред.) свого часу, відмовлялися наприкінці життя від цієї теорії. Тому що, по-перше, втікати з Київщини набагато легше і природніше на захід, оскільки там схожі кліматичні умови, схожа родючість ґрунту тощо. Втікати в Залісся – це втікати на територію, яка з аграрного погляду набагато бідніша.

Втікати в Залісся – означало б бігти назустріч монголам, тобто втікати назустріч ворогові. Такого не буває.

Залісся було підпорядковане монголами у 1238 році, раніше, ніж Київ. І наступ на Київ починався звідти. Тому бігти у бік Залісся – означало бігти назустріч ворогові. Тобто це цілковита спекуляція, яка заснована ні на чому – ні на археологічному, ні на логічному, ні на історичному матеріалі.

А як у принципі називалася територія Москви, починаючи з часів її заснування?

– Перша назва, яку ми можемо реконструювати, – це Меряма, Земля мері. Територія Володимиро-Суздальського князівства, по суті, точно вкладається в землі народу меря. Можна сказати, що перша державність російська – це була державність племені меря (Меря – давній фіно-угорський народ, який відіграв значну роль у формуванні російського етносу, – Ред.).

Після цього піднялося місто Суздаль, і їх почали називати суздальцями, ось цих людей. Вони частково були десь у цих мерянських містах, Суздаль був на території цієї Мерянської землі. Були автономії цього народу меря. І вони існували до XVIII століття. Цариця Катерина II ліквідувала останню мерянську автономію.

По суті відбувалася така мовна асиміляція цих меря. Вони приймали мову, але залишалися меря.

Після суздальців їх уже називали володимиро-суздальцями. Тому що там було місто Володимир-на-Клязьмі, засноване Володимиром Мономахом, і Суздаль. І все це князівство почало називатися Володимиро-Суздальським. Тобто частина населення – володимирці, частина – суздальці.

Із появою Московії паралельно вживається слово Залісся, навіть Залісська орда. Тобто Росія називалася Залісською ордою. Це визначення зустрічається в пам’ятках XIV – XV століття.

Потім ця Залісська орда перейменовується за ім’ям головної назви країни, що виникла, – Москва, тобто москвити. Самі московити називали себе або москвитянами, або московськими людьми. І ось вони продовжували себе так називати фактично до середини або навіть до кінця XVIII століття. Тому що ще цариця Катерина II призначила бити батогами тих московитів, які за звичкою називали себе московитами, а не великоросами.

Потім була проголошена Російська імперія в 1721 році. І паралельно люди себе москвитянами, московитами називали, але держава боролася з цією назвою.

Згодом, після Російської імперії, вже був РРФСР, потім власне Російська Федерація.

Нинішня назва Російська Федерація – вона по суті найбрехливіша, оскільки Росія ніяка не федерація, жодних там прав у федеративних частин немає. Це абсолютно ханська централізована держава.

Коли з’явилося саме це слово Росія? І хто його запровадив, якщо можна так сказати?

– Перші спроби назвати Залісся “Руссю” виникають наприкінці XV століття, коли до московських князів перебігли декілька князів Сіверщини. А північ Сіверщини, яка зараз на території РФ, вважалася традиційно Руссю. Тобто фактично, отримавши маленький шматочок цієї Русі, московські князі почали претендувати на все.

Спроба захопити нові землі і якимось чином легітимізувати їх призвела до все нових і нових, більш інтенсивних спроб крадіжки цієї назви Русь.

Росія під час проголошення імперії взяла назву не Русь, тому що всім було відомо, що Русь – це Україна, що це територія України. Вони зробили таку підміну бренду дуже хитру. Взяли назву із грецької мови. Русь грецькою – Росія. Тобто взяли зовсім із чужої мови назву своєї країни. Це свідчить про те, що ця назва сама по собі штучна.

Що таке назва Росія? Це назва Русі в греків. Вперше вона в кириличному написанні з’являється через 200 років після появи назви Україна. Тобто назва Україна вперше з’явилася 1187 року, а назва Росія в кириличному написанні вперше – рівно через 200 років, 1387 року.

І все це для позначення не Росії сучасної, а для позначення саме Русі в грецькому розумінні, просто в кириличному написанні.

Московити дійшли до того, що всерйоз розповідали, що московські імператори та московські царі, наприклад, є нащадками римських імператорів Августа та Костянтина. Якби хтось 200 років тому засумнівався в цьому, його б побили на стайні.

Наскільки я знаю, називаючи Україну Малоросією, росіяни підмінюють смисли. Що в грецькому першоджерелі малий – це навпаки означало справжній, споконвічний, тоді як великий – це вже щось похідне, другорядне. Правильно я розумію?

– Що стосується назви Мала Русь, то в цьому немає нічого образливого. Це навпаки підкреслює “справжня Русь”. Тому що це вживали греки, починали вживати візантійці на початку XIV століття. І ось це слово Мала Русь означає “справжня Русь”.

Це калька з грецького розуміння історії самої Греції. Тому що в Греції є Мала Греція (це справжня Греція) і Велика Греція (це вся Греція, яка була колонізована, починаючи від Іспанії до нашої Ольвії і всіх територій, де були грецькі поселення).

Але росіяни цей термін Мала Русь абсолютно перекрутили, він перестав звучати як “справжня Русь”, і почав звучати як якась “маленька, неповноцінна”.

Що стосується назви Україна, то в Русі ця літера у передавалась оу. Якщо ви почитаєте найдавніші тексти, там пишуть роуський, і скрізь так вживається. Була така вимова. Чому? Тому що слов’янські діалекти проходили етап формування цієї літери у. І залишки цього діалекту ви можете зараз почути в північноукраїнських говірках. Там також вимовляють оу.

Щодо суті назви Україна, вона дуже проста і прозора. Україна означає “країна”. Тобто Україна – це синонім князівства. Це дуже чітко читається: в літописі є Україна переяславська, є Україна на Волині, є Україна галицька. Це просто синонім князівства в ті часи, тобто наша земля. Українець, відповідно, це земляк. Скрізь, де в літописах є посилання на слово Україна, це абсолютно прозоро.

Наприклад, найперша згадка слова Україна в 1187 році: там пишеться про те, що помер князь Володимир Глібович, і “за ним вся переяславська Україна стогнала”. Хочеться запитати: чому за ним мали тужити всі землі на околицях князівства, але не столиця? Тобто за ним тужили не якісь околиці, а все князівство.

Так само 1189 року, коли князь в’їжджає в усе князівство, а не на якісь його околиці. Він в’їжджає і “прийняв там усю Україну”, так написано.

Такі розбіжності, нерозуміння цього могли виникнути тільки на підставі недостатнього прочитання текстів. Тому що літописи за радянських часів було заборонено читати в оригіналі. Щоб їх читати, потрібно було бути кандидатом наук і отримати схвалення від КДБ, просто щоб прочитати літопис. Радянським людям продавали перекази літопису, тобто не оригінали.

А що можна сказати про заяви Путіна, що Україну у нинішньому вигляді створили більшовики та Ленін?

– Маніпуляції Путіна в його заявах, що Україну створив чи то Ленін, чи то Потоцький, – це повна тотальна маніпуляція, яка розвінчується простим прочитанням словників.

Є, наприклад, текст Остромирового Євангелія – один із найперших текстів у нашій писемності, XI століття. Там українська вимова абсолютно чітка: Київ, Володимир, тощо. Хто цей текст написав? Хто написав текст графіті в Софії Київській, величезну кількість графіті в інших соборах? Хто написав величезну кількість різних словників?

Щодо українізації, то її запроваджували для того, щоб комуністичну ідеологію впровадити в маси, щоб просто увійти та зрозуміти суспільство. Оскільки на початкових етапах радянська влада була повністю окупаційною, місцевого населення там практично не було в жодних органах.

Тобто населення дуже слабко йшло на колаборацію з ворогом, так би мовити. Просто хотіли захопити владу над цим народом і ще виявити завдяки цій українізації людей патріотично налаштованих. А потім їх просто вбити, що, власне, й сталося.