Як працює STABNET на Донеччині: інструктор з такмеду «Куба» про евакуацію поранених та радіомедицину на передовій

Знайомтесь, інструктор з тактичної медицини медичної роти 157 окремої механізованої бригади ЗСУ Юлія з позивним «Куба». Вона учасниця Революції Гідності. У жовтні 2014 року потрапила на фронт, була парамедикинею у складі «Госпітальєрів» до 2017 року. Разом з Аліною Михайловою вони створили медичну службу «Ульф» у складі 1-ї штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», де прослужила до 2019 року.

Вона повернулася до цивільного життя і стала успішним дизайнером одягу в Україні. З початком широкомасштабного вторгнення рф мобілізувалась до 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. З осені минулого року долучилася до 157 бригади.

Юлія розповіла АрміяInform про можливості сучасного мобільного медичного стабілізаційного пункту STABNET, який нещодавно передали на фронт, про особливості підготовки бойових медиків та з чого, власне, має складатися індивідуальна аптечка військовослужбовця:

STABNET оснащено сучасним медобладнанням

«Мобільний стабілізаційний пункт спеціально розроблений для роботи в бойових умовах. Тут є все необхідне для того, щоб надавати допомогу саме важкопораненим військовослужбовців.

Оснащений сучасним медичним обладнанням: апарат ШВЛ, функціональний кардіомонітор, дефібрилятор, електрокоагулятор, кисневий концентратор та інше обладнання.

Є все для того, щоб заливати кров. Тобто підігрівачі для розчинів і холодильники для зберігання крові. STABNET має власний генератор, запас води та, в принципі, все необхідне для роботи в польових умовах.

«Стабік» невеликий за розміром, легко переміщується, його можна поставити й замаскувати як поблизу лінії бойового зіткнення (попрацювати пару годин і назад — ред.), так і поруч зі стаціонарним стабілізаційним пунктом, що знаходиться трохи далі від фронту. Має протиуламкове покриття, може навіть витримати удари від осколків мін. Звичайно, пряме попадання великокаліберного снаряда він не переживе.

Ці мобільні «стабіки» виготовлені за ініціативою французьких та українських волонтерів. Ми працюємо з ними «за фідбеком». Якщо щось потрібно підсилити по обладнанню чи по розхідниках, вони відразу нам допомагають. Наприклад, якщо не вистачає ендотрахеальних трубок, котрі необхідні для інтубації. Або засобів для підтримки гіпотермії.

По факту, цей стабілізаційний пункт призначений для важкопоранених військових. Більш легких поранених відправляємо до стаціонарного медпункту.

На етапі евакуації або сортування поранених треба УЗД-апарат

Щоб підсилити роботу медиків у бригаді, не вистачає апарату УЗД для виявлення внутрішньої кровотечі. Це дуже потрібна річ. Там є два різновиди датчиків, грубо кажучи, один для уламків, а інший для виявлення внутрішньої кровотечі. Плюс потрібен маленький портативний апарат УЗД на етапі евакуації, тоді коли не можна втрачати ні хвилини часу, щоб врятувати життя наших хлопців.

Або просто принаймні, як мінімум для сортування поранених і розуміння ситуації. Тому що внутрішня кровотеча — це така підступна історія, що не завжди її можна визначити.

Якщо немає можливості екстреного моніторингу, можна і помилитися і вивести, наприклад, більш легких поранених, а в кого внутрішня кровотеча — не помітити.

Взагалі війна зараз вимагає якомога більшої технологічності процесу надання медичної допомоги на полі бою. Це допоможе рятувати життя важкопораненим.

Ми маємо розуміти, що наша армія дуже відрізняється від ворожої тим, що в нас немає нескінченної кількості живої сили. Ворог, наприклад, не так сильно просувається в якихось винаходах в плані порятунку життів власних солдатів. росіяни більше спрямовані саме на розробку того, що буде вбивати людей, а не того, що буде їх рятувати.

А ми рухаємось навпаки в напрямку розробки наземних дронів для евакуації поранених.

Наземний дрон для евакуації пораненого у повітрі супроводжує БПЛА

Наземний дрон має висуватися тільки у випадку важкого поранення. Тоді, коли це питання життя чи смерті. Коли у нашого бійця немає часу чекати на якийсь інший різновид евакуації. Цей дрон має розглядатися як розхідник і як шанс на життя. Їх має бути багато. Ця машинка має бути прохідною по ділянках місцевості, маневреною та швидкою. Ворог полюватиме за нею.

Взагалі використання цих дронів на полі бою це доволі складна історія. Має бути екіпаж для керування ним дистанційно за допомогою пульта, налагоджена робота ретрансляторів і наземної станції плюс БПЛА «Мавік», який зверху в повітрі супроводжує дрон до пораненого.

Обов’язково має бути аптечка з необхідними препаратами, щоб на місці за можливості провести необхідні медичні маніпуляції. Зараз вже не достатньо просто зробити конверсію турнікета, хлопці на передовій мають робити тампонування поранення.

Якщо порівняти з АТО та навіть з 2022 роком, медевакуація постійно ускладнюється. Цей процес не можна спланувати, все відбувається по ситуації. Противник спостерігає за підходами до наших позицій, просто так на машині вже не заїдеш. Це 100-відсоткова загибель.

Тому якраз використання наземних дронів може стати деяким проривом у цьому питанні. Він компактний і заїде туди, куди автівка не потрапить. Що головне на фронті — це швидкість надання першої допомоги в окопах та чимшвидше евакуювати пораненого до «стабіка». Тоді шанси вижити значно вищі.

Пам’ятаю, якось працювали в районі Андріївки на Бахмутському напрямку. Хлопці пересували поранених з позицій на інші позиції. Це могло зайняти пару днів, щоб витягнути пораненого до крайньої позиції, до найближчої точки спішування, де вже можна більш-менш безпечно під’їхати на транспорті. Все залежить від напрямку та місцевості. Звісно, в деяких місцях це простіше зробити.

Яким би прокачаним не був стабілізаційний пункт, яким б не були круті лікарі, якщо не опрацьовані питання з навчанням особового складу, забезпеченням нормальними аптечками на передовій та з швидким вивозом пораненого з поля бою, це все не буде відігравати ніякої ролі. Важкопоранені можуть просто не дожити до «стабіка». Має бути напрацьовано такий собі «глобальний ланцюжок» чіткого і правильного алгоритму дій.

В умовах сучасної війни кожен військовий на передовій має працювати як боєць-рятувальник

Як побудований «ланцюжок дій» від самого початку? Першочергове — це навчальний процес з тактичної медицини. Хлопці мають бути навчені й забезпечені всім необхідним, щоб надавати медичну допомогу собі на своєму побратиму на позиціях. Кожен військовий повинен розуміти, що лікаря на полі бою поруч з ним не буде і за своє життя він відповідає сам.

В умовах сучасної війни, як на мене, кожен військовослужбовець має бути навчений мінімум на бійця-рятувальника.

Загалом хлопці на передовій мають працювати за протоколом TCCC (Tactical Combat Casualty Care). Це не тільки про медичну допомогу, а й про способи евакуації, транспорт, про розрахунки сортування поранених і різні речі.

Протокол МАRCH — це алгоритм надання саме медичної допомоги. Зупинка масивної кровотечі, відновлення дихальних шляхів, травми (поранення) грудної клітки. Це найнебезпечніше, тут треба діяти негайно.

Далі вже йдуть поранення, які не несуть швидку смерть. Проблеми з кровообігом, наприклад при втраті великого об’єму крові, опіки, інші якісь поранення частин тіла та проблеми з переохолодженням і при травмах голови.

Це ті речі, які написані кров’ю і побудовані на досвіді цієї кривавої війни. Я вважаю, що зараз українці задають тренд у світі у питаннях евакуації поранених з поля бою. В країнах НАТО, до речі, й досі основний транспорт для евакуації — вертоліт.

Про важливість теле- і радіомедицини

Коли я була ще в 92 бригаді, цей процес відбувався постійно. Зараз у 157-й ми ставимо це на «рейки», щоб все запрацювало.

Багато чого з першої медичної допомоги можна консультувати і допомагати нашим хлопцям по радіостанції. Навіть просто визначити стан пораненого. Наприклад, як зрозуміти, що в людини напружений пневмоторакс? Тоді просила порахувати скільки вдихів на хвилину робить військовий і далі консультувала що і як треба робити.

Або якщо відбулася якась травматична ампутація кінцівки, то змушували по рації робити переміщення турнікета. Або якщо це поранення, то розповідала як правильно тампонувати й руки, і ноги. Просто по радіостанції. Хлопці в окопах хвилюються, звичайно в теорії вони все вивчають і можуть багато разів все як треба повторити. Але поки не було першого досвіду з пораненими.

Коли вони губляться, ти їм декілька слів скажеш: «все нормально, не бійся, подивися, зроби так-так-так. І піхотинець такий: «так, зрозумів, все, плюс, я зробив». Так оце працює. Це дуже ефективний спосіб комунікації, оперативної консультації й порятунку поранених хлопців. Це дуже важливо.

І не тільки через радіозв’язок. Ми працювали й в прямому ефірі (через стрім з БПЛА — ред.), дивилися, як пересувають на ношах пораненого. Радили хлопцям як краще евакуйовувати побратима до визначеної точки на місцевості, щоб була можливість вчасно вислати транспорт і щоб екіпажу було безпечно туди заїхати.

Адже екіпаж не може стояти нескінченно, його можуть знищити.

За потреби корегуємо дії «евака». Якось була ситуація машина вже приїхала і певний час чекала на хлопців. Противник почав крити мінами цей район, тоді ми дали команду: і тим, і іншим сховатися в укриття. Тому зараз прив’язка до точок евакуації не завжди працює. Треба вчасно реагувати. Ворог не спить. Тому той самий наземний дрон може сам евакуювати пораненого до точки зустрічі з машиною, при цьому змінювати по ходу свій маршрут.

Тому поняття радіо і телемедицини у сучасній російсько-українській війні — нерозривні. В ідеалі — це взагалі має бути чергування окремої людини, наприклад, на КСП батальйону, яка керує евакуацією, має можливість слідкувати в ефірі за тим як відбувається пересування пораненого по полю бою, консультує під час надання допомоги.

З чого складається індивідуальна аптечка військовослужбовця

Є стандартна комплектація аптечки. Взагалі, ці набори мають тільки одну мету — забезпечити негайну допомогу у перші секунди після поранення, ліквідувати критичні наслідки, наприклад при масивній кровотечі та тим самим збільшити шанси на збереження життя військовослужбовця.

Що там має бути? Турнікет, кровоспинний гемостатичний бинт або звичайний бинт, ножиці, маркер, армований скотч, оклюзійні наліпки, набір знеболювальних медикаментів, пластир, гумові рукавички, трубка назофарингеальна з лубрикантами для екстреної допомоги для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Я, наприклад, за те, щоб у кожного бійця в аптечці була декомпресійна голка. Вона ставиться для того, щоб випустити зайве повітря з плевральної порожнини, бо пневмоторакс з’являється саме через те, що туди накопичується зайве повітря і воно не дає відкриватися легеням. Але, поки що, у нас на законодавчому рівні заборонено голкову декомпресію.

З досвіду, я не знаю жодного випадку, щоб людина померла від того, що її зробили голкову декомпресію. Але є випадки, коли людина навпаки помирає через те, що її не зробили цю маніпуляцію.

Стосовно пілпаку. Згідно з протоколом, в ньому мають бути три препарати: парацетамол, мелоксикам та моксифлоксацин. Ці пігулки мають бути випиті усі разом навіть під час легких поранень. Знеболюючі дадуть змогу людині продовжувати бій, а моксифлоксацин боротиметься з інфекціями. За стандартом в аптечці бійця має бути один пілпак, але з практики я за те, щоб їх було декілька, на декілька днів, адже ніхто не знає, коли можна буде провести евакуацію.

Ще одна дуже важлива штука — термоковдра для того, щоб боротися з гіпотермією. Насправді гіпотермія є одним із трьох вершників смерті. У нас багато хто не розуміє цього. При пораненні температура тіла падає, потім гіпотермія викликає коагулопатію, коли кров перестає згортатися.

Навіть якщо пораненого військового вдалось вивести живим в лікарню, він там через декілька днів помре, тому що в нього кров перестала згортатись. А зробити так, щоб вона знову згорталась неможливо. Все, людина помирає, а потім хтось каже, мовляв: лікарі такі-сякі не врятували, не змогли й так далі.

Як працює стабпункт

На «стабіку» все працює по одному і тому самому алгоритму дій та чіткій послідовності. Саме сюди потрапляють бійці одразу після евакуації з передової для отримання першої медичної допомоги.

На війні переважають вогнепальні та осколкові поранення, мінно-вибухові травми. Працюємо залежно від конкретної ситуації з пораненням. Зазвичай пацієнти у «стабік» потрапляють ввечері, по «сіряку», коли ворожим дронам важче атакувати та евакуація стає більш безпечною.

Тут стабілізуємо стан пацієнтів та відправляємо до стаціонарних лікарень. Різне буває, наприклад, треба відновити прохідність дихальних шляхів, тоді здійснюємо інтубацію трахеї й підключення до апарату ШВЛ.

Робимо дренаж плевральної порожнини, де повністю вже позбуваємось проблеми зайвого повітря або крові. Адже крім пневмотораксу, є ще гемоторакс, це коли накопичується кров. Є такі випадки, коли й кров разом з повітрям накопичуються — це пневмогемоторакс.

До речі, кров, яка збирається в плевральній порожнині — це єдина кров, втрачена пораненим, яку можна знову залити в нього.

На «стабіку» обов’язково має бути анестезіолог, хірург, травматолог, фельдшери та медичні сестри. Вони мають працювати тільки тут, на місці. Не виїжджати на передову чи евакуацію. Їхній досвід та навички важливі на стаціонарі. Простого бойового медика можна навчити за один місяць, а лікаря готують 6 років.

Лікарів завжди не вистачає, вони потрібні тут на фронті. Вчасно і ефективно надана меддопомога на «стабіку» дозволить повертати до строю наших військових після лікування.

Що можна покращити в навчанні

Я за те, щоб наші військові постійно підвищувати рівень тактичної медицини. Найпростіший спосіб, який реально здатен рятувати більше життів на фронті — це портативні підігрівачі для фізрозчинів, яких не треба підключати в розетку. Вони працюють від павербанків. Для чого фізрозчини?

От ситуація в окопі, у бійця була втрачена кров і він може поповнити цю втрату цим фізрозчином. Це, звісно, не чиста кров, від нього є певні недоліки. Але він відновлює втрачену кров плюс бореться з гіпотермією. Тому ми й говоримо про цей підігрівач. Розчин сам по собі без підігрівача вливати не можна, тому що він холодний і вб’є людину.

Звичайно, найкращий варіант поновлення втрат — це цільна кров. Суху плазму, до речі, теж можна спокійно використовувати в окопі, якщо навчитися. Вона, звісно ж, гірша за справжню кров, але краще за фізрозчин.

Але всі ці речі, можна реалізовувати лише тоді, коли військові навчаться та обізнані в цих питаннях. Тому важливо у майбутньому розвивати цей напрямок та включити у процес підготовки солдатів”.