Як повертають наших з полону і скільки росіян у проєкті «Хочу жить». Інтерв’ю з представником Коордштабу

Фахівці Коордштабу займаються пошуком військовослужбовців, які потрапили в полон, та цивільних громадян, які були насильно затримані російською окупаційною владою.

Як Коордштаб повертає наших громадян з полону? В якій кількості росіяни здаються в полон і поповнюють обмінний фонд? Скільки тіл безвісти зниклих окупантів лежить на українських полях?

На всі ці запитання відповів керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко.

«Наперед нічого не говоримо рідним, тому що були випадки, коли росія не привозила полонених»

— Як побудована система оповіщення рідних, у яких близька людина, наприклад, повертатиметься з полону? Як це відбувається?

— Ми, по-перше, верифікуємо громадян, які бажають відкрити особистий кабінет у нашій Інформаційній системі. Через Міністерство цифровізації портал «Дія» відбувається верифікація громадянина та підтвердження спорідненості. Тому що ми дотримуємося законів і діємо у спосіб, передбачений законом. Це передусім закон про захист персональних даних.

Тому ми можемо ділитися інформацією виключно з тими, хто підпадає під норми закону про захист персональних даних. Родич, оформлюючи особистий кабінет, вказує, ким доводиться (полоненому. — Ред.), подає підтверджуючі документи. Ми верифікуємо і розуміємо, що спілкуємося зі справжнім родичем.

Після проведення перемовин, обміну ми пересвідчуємось, що російська сторона дійсно передала тих людей, про яких вона попередньо говорила. Ми забираємо всіх, але випрацювали такий механізм: наперед нікому нічого не говоримо з рідних, тому що були випадки, коли росія або не привозила певну кількість полонених, яких обіцяла повернути, або привозила не тих людей, яких обіцяла привезти.

Після обміну та перевірки особового складу повернених військовослужбовців та цивільних дається команда нашим аналітикам і співробітникам, які супроводжують Інформаційну систему, про СМС-сповіщення. І рідним надходить сповіщення в додатку «Дія».

Якщо додатка «Дія» у громадянина немає, йому надходить просте SMS-сповіщення на телефон. І впродовж пів години співробітники наших консультаційних центрів телефонують персонально кожній родині та повідомлять потрібну інформацію.

«Іноді мама і дружина озвучують абсолютно різну інформацію про полоненого»

— Як відбувається робота з проведення особистих зустрічей із рідними? Особливо в регіонах, якщо людина не має змоги приїхати до Києва.

— Зазначу, що в нас функціонують наші медіаплатформи: Telegram-канал, YouTube-сторінка, Facebook-сторінка, сайт. Усю необхідну інформацію можна дізнатися там. А приймання у нас здійснюється як індивідуальне. Є можливість групових зустрічей.

Це відбувається в наших приймальнях, які розташовані в місті Києві. Є регіональні представництва «Південь», «Центр», «Захід» і «Схід», які покривають усю територію України. «Захід» — це місто Львів, ну і, відповідно всі області, найближчі до Львова. «Центр» — це Вінниця, «Схід» — це Харків, «Південь» — Миколаїв.

На нашому сайті є абсолютно вся контактна інформація. Приймання здійснюється за попереднім записом. Чому? Тому що людина має прийти, і її історію консультант повинен вже знати. Людина може обрати будь-який зручний для себе день і годину, приїхати в будь-який зручний для себе консультаційний центр.

Є дорожня карта, консультанти допомагають родині пройтися нею разом, надають роз’яснення. Там є інформація про зразки заяв для родичів, які вони мають відпрацювати. Консультант також усю потрібну інформацію, яка є в родини, допоможе перенести до особистого кабінету, особливо якщо в людини, наприклад, немає технічної можливості через відсутність смартфона.

Ці дані від рідних ми фіксуємо, додаємо до картки військовослужбовця чи цивільної особи та враховуємо це під час формування перемовної позиції, яку здійснюють наші фахівці. Аналітики, які потім опрацьовують зазначену інформацію, надають їй відповідний ранг: наприклад, достовірна чи недостовірна. Тому що бувають випадки, коли, приміром, мама і дружина озвучують абсолютно різну інформацію.

У будь-якому випадку ми інформацію фіксуємо, і наші фахівці, коли це можливо, її перевіряють.

Після того, як повертаються з полону наші громадяни — і цивільні, і військові — ми з ними проводимо певний час: уточнюємо, кого вони бачили, в яких місцях утримання перебували, з ким спілкувалися, чи бачили ту або іншу особу.

У такий спосіб ми намагаємося шукати безвісти зниклих, тому що російська федерація по багатьох нашим громадянам не підтверджує, на жаль, міжнародним організаціям факт утримання в полоні наших людей. Через певний час інколи хлопці телефонують нашим співробітникам, з ким вони спілкувалися після звільнення, навіть і вночі. Ну, от раптом просто згадали щось. Тому в нас робота триває цілодобово, можна сказати.

Інформація, яку ми отримуємо, є різноплановою. Наша Інформаційна система дозволяє робити будь-яку аналітику за кількістю полонених, щодо місць утримання, стосовно віросповідання, за місцем народження.

На щотижневій основі отримуємо інформацію від Збройних Сил про безвісти зниклих та тих, хто потрапив до полону. Але, на жаль, ми її отримуємо лише в такому вигляді: військове звання, прізвище, ім’я, по батькові, посада, номер військової частини, дата народження. Все. А нам потрібно для роботи більше. Тому, як тільки ми отримуємо інформацію про військовослужбовця, формуємо в Інформаційній системі його карточку.

Якщо рідні долучаються до Інформаційної системи через сайт, вони відкривають особистий кабінет, і ця карточка підв’язується туди. На жаль чи на щастя, констатую, що не вся інформація, яка міститься в картці, доступна його рідним. Тому що може бути і чутлива інформація, і неперевірена, наприклад, про загибель. Але якщо тіла немає, ми продовжуємо роботу до тих пір, поки або не з’ясуємо і не повернемо тіло, або поки не повернемо живого воїна.

На жаль, є і такий статус, який не подобається нікому, це «пошук особи». Ситуація полягає в тому, що в нас відсутня будь-яка інформація про цю людину. Тобто є зафіксований факт за доповіддю командира військової частини, що зазначена особа зникла безвісти. І все, більше ніякої інформації про нього немає. Ситуація з безвісти зниклими настільки драматична, що ми розуміємо, в якому стані перебувають родичі цих людей: і військових, і цивільних.

«рф віддає певну кількість тіл або останків без вказання прізвищ: є просто „неизвестный мужчина“, „неизвестная женщина“»

На жаль, є ще статус «загиблий». Після репатріації тіл або останків наших героїв, після проведення всіх лабораторних досліджень та ДНК-експертиз ми встановлюємо належність особи. Тому що зазвичай російська федерація нам віддає певну кількість тіл або останків без вказання прізвищ чи хоч чогось: є просто «неизвестный мужчина», «неизвестная женщина».

І тоді починається складний шлях ідентифікації. Як тільки ми ідентифікуємо, відповідно йде синхронізація з нашою базою, і якщо ця людина мала статус «безвісти зниклий», ми виставляємо інформацію, що смерть підтверджена. Допоки цього не сталося, усі безвісти зниклі належать до категорії «пошук особи».

Маю також сказати й про проблему, про яку ми вже доповідали неодноразово й Офісу Генерального прокурора, і Міністерству внутрішніх справ. Отже, є принцип територіальної підслідності. Що це таке? Це коли родина проживає в Хмельницькій області, подає заяву про безвісти зниклого її рідного в Донецькій області, а кримінальна справа відкривається в Хмельницькій. Слідчий комунікує, бере ДНК-зразки родини, а потім через Офіс Генерального прокурора це кримінальне провадження передається за місцем вчинення злочину, тобто за місцем зникнення людини.

І тому виходить, що в Донецькій області, наприклад, у місті Краматорськ, в одного слідчого може бути велика кількість кримінальних проваджень стосовно безвісти зниклих. І питання комунікації слідчих з родинами ускладнюється тим, що є великий обсяг роботи на одну людину… Але сподіваюся, що найближчим часом ця проблема вирішиться.

Ми в Коордштабі створили принцип «єдиного вікна». У нас є представники від Головного слідчого управління Національної поліції України, є представники СБУ, видів, родів військ.

Тобто якщо потрібна комунікація з військовою частиною, то консультант викликає представника, наприклад, ТрО, якщо військовослужбовець служив там. Представник ТрО надає консультацію, зв’язується з військовою частиною, уточнює ту чи іншу інформацію, допомагає з написанням заяви на отримання грошового забезпечення військовослужбовця для підтримки родини, тому що є відповідне нормативне погодження.

Про проєкт «Люди майбутнього»

— Розкажіть трішки про спеціальні проєкти Коордштабу. Які напрями вони покривають?

— Ми започаткували проєкт «Люди майбутнього». Він спрямований на соціальну підтримку членів родин: переважно дітей, молодших братів, сестер військовослужбовців. Сьогодні ми оздоровили в різних куточках світу вже понад 2500 дітей. Це була Болгарія, Велика Британія, Іспанія, Швейцарія, Туреччина.

Нині в нас на 2025 рік також багато програм і всередині держави: у Карпатах, на Прикарпатті заплановані дитячі розважальні табори на літній час. Вся інформація про це є на наших медіаресурсах.

Наголошу, що всі послуги, які надаються громадянам, здійснюються абсолютно безкоштовно: юридична, психологічна чи будь-яка інша консультація, супровід. Нас насправді аж ніяк не забезпечує держава. Хоч ми і є допоміжним тимчасовим органом при Кабінеті Міністрів.

Організаційно-інформаційне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Координаційного штабу покладається, відповідно до постанови, на Головне управління розвідки. Так, коли про такі наші ініціативи (відпочинок дітей. — Ред.) дізнаються меценати, то вони теж мають змогу допомогти.

«Хочу жить», «Хочу найти», «Хочу к своим»

— У Коордштабу є ще інші проєкти. Мабуть, найбільш відомий «Хочу жить»…

— Цей проєкт був створений для того, щоб спонукати росіян, які не хотіли йти на війну, які не хочуть вчиняти воєнні злочини, які не хочуть вбивати — здаватися і зберегти собі життя. Тому він і називається «Хочу жить».

Він дуже складний в організації, його певні етапи приховані від загального погляду. Багато хто залучений до цього процесу: Головне управління розвідки, Служба безпеки, Збройні Сили, Національна гвардія тощо.

Ми даємо можливість ознайомитися росіянам з інформацією про те, як вони можуть здатися в полон. Організували чат-боти, в яких вони можуть звернутися та описати ситуацію, зазначити, на якому вони напрямку перебувають. Ми моделюємо процес їхнього перетину лінії зіткнення без шкоди для них.

Напевно, ви чули про такі спецоперації, коли завдяки цьому проєкту переходили на нашу сторону навіть зі зброєю або навіть цілими взводами. З танками, з гелікоптерами, з технікою. У сукупності, якщо разом усіх узяти, то, мабуть, навіть більш ніж батальйон здалися вже.

Відповідно ми легендуємо всіх, хто погодився за таким проєктом перейти на нашу сторону. Ті, хто переходить, діляться на дві категорії. Перша категорія: вони не хочуть, щоб їхня історія стала медійною і хочуть повернутися на умовах обміну до росії. Але, мабуть, не розуміють, що після повернення їх чекають допити, можливо, тюрма. Якщо не тюрма, то знову відправка на фронт. І це стовідсотково, особливо якщо він має цілі дві руки і дві ноги.

А є військовослужбовці рф, які були примусово мобілізовані і які перейшли за цією програмою до нас, здалися в полон, і, наприклад, не хочуть повертатися. Це їхнє право: до завершення бойових дій або до зміни влади в росії. І це Україна гарантує.

«Кількість безвісти зниклих, стосовно яких ми отримали запити, — понад 50 000 росіян»

Є ще проєкт «Хочу найти». Ми зіткнулися з тим, що на нашу телефонну лінію для проєкту «Хочу жить» почали звертатися родичі безвісти зниклих російських солдатів: хотіли з’ясувати долю близької людини.

І ми виділили для цього спочатку телефонну лінію, а потім зрозуміли, що це окремий проєкт, і він досить масштабний. Сьогодні ми можемо констатувати, що кількість безвісти зниклих, стосовно яких ми отримали запити, — понад 50 000 росіян. І це тільки ті, які не бояться звертатися до нас.

Нещодавно на якомусь закритому засіданні в держдумі російською політикинею були оприлюднені цифри — 48 000 безвісти зниклих росіян. І той, хто проводив це слухання, сказав, щоб нікому більше не надавали таку інформацію.

За нашими підрахунками, у росіян загалом понад 100 000 безвісти зниклих, і це не враховуючи тих, про кого ми вже знаємо, що вони загинули. Дуже багато безвісти зниклих росіян розкидані по нашим полям, їхні рештки розносять собаки. Їхня ідентифікація для рф є нецікавою.

Завдяки проєкту «Хочу найти» тепер можна в цифрах показати світовій спільноті, як саме організована робота в рф із громадянами своєї країни, що вони не зацікавлені в тому, аби визнавати їх загиблими, щоб виплачувати відповідну грошову підтримку для свого населення. Їм вигідно вважати військових безвісти зниклими. Командири продовжують за них отримувати грошове забезпечення. Родині нічого не надходить.

І третій проєкт «Хочу к своим». Багато хто висловив щодо нього певні побоювання, що, мовляв, він обмежує так чи інакше права громадян України. Але наголошу одразу: цей проєкт був розроблений спільно з уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Ми передусім, формуючи основні підходи цього проєкту, радилися з омбудсменом, де ми повинні були дотримуватися як норм міжнародного законодавства, так і внутрішнього.

Цей проєкт має на меті, по-перше, виявлення колаборантів, які співпрацюють з ворогом. Цих громадян виявляють, притягують до відповідальності. І постає питання, що з ними робити далі? Для держави такі громадяни не потрібні, тому що це зрадники. Смертної кари в нас немає, ми цивілізована країна. Якщо вони так хотіли приходу «русского міра», ми поставили питання: так, може, ви тоді поїдете до росії? І ми запропонували російській стороні: якщо ви кажете, що ви своїх не кидаєте, то давайте ми вам таких громадян і передамо.

Друга мета — припинити діяльність цих колаборантів. Ми даємо можливість піти на, якщо так можна сказати, на угоду із совістю. Припинити цю діяльність, щоб не завдавати більше шкоди. Отже, правоохоронні органи будуть більш поблажливими до таких громадян.

Ну і третій момент — якщо інші наші громадяни, які є відповідальними, і бачать, що хтось чинить злочин, то можуть повідомити про нього. Відповідно, уся ця інформація надсилається Службі безпеки, правоохоронним органам. Тобто людина не звертається напряму до нас у Коордштаб, вона йде до правоохоронного органу. Там здійснюють відповідні заходи, затримують колаборантів, якщо все підтверджується.

Багато громадян припинило вже співпрацю з ворогом, давши інформацію про те, що на них виходили, змушували надавати якусь розвідінформацію чи, наприклад, підкладати вибухові пристрої. І люди, які розуміли наслідки своєї протиправної діяльності, зверталися на цей проєкт і припиняли співпрацю з ворогом, отримували супровід від Служби безпеки, від правоохоронних органів. У такий спосіб ми ідентифікували співробітників ФСБ чи спецструктур нашого ворога.

З тих, хто засуджений сьогодні, у нас вже є випадок його передачі. Він поки що перший. Ми запропонували російській стороні, і там погодились забрати зазначену людину. Ми її передали. Натомість російська сторона відпустила нашого цивільного громадянина. Він уже на території нашої держави. Йому надають відповідну медичну допомогу і реабілітацію.

«Даємо можливість відвідувати найманців послам з тих країн, з яких вони долучилися до армії рф»

— Нині в Україні активно триває цифровізація багатьох процесів. Що в цьому аспекті зроблено в Координаційному штабі? Наскільки ви перейшли «в цифру» і чи дійсно це полегшує робочі процеси?

— У травні 2022-го після певних успішних спецоперацій Головного управління розвідки вище військово-політичне керівництво держави ухвалило рішення передати головування в Координаційному штабі від Віцепрем’єр-міністра, на той час Ірини Верещук, начальнику ГУР МОУ Кирилу Буданову.

Перше, що ми хотіли зробити, це налагодити комунікацію з родинами. І перші обліки велися в Excel-таблицях. Ми зрозуміли, що без певного програмного якісного забезпечення, без певної цифровізації цього процесу ми не зможемо ані обробляти, ані використовувати отримані матеріали.

Тому Кирило Буданов поставив завдання щодо створення цифрового продукту, який мав би можливість вести облік, робити аналітику, порівнювати інформацію, зберігати відео, фотоматеріали.

За договором, який уклало Головне управління розвідки, IT-компанія розробила для нас Інформаційну систему. А потім через постанову Кабінету Міністрів її визнали державною. Вона наповнюється різними ресурсами, як-от: реєстр Національного інформаційного бюро, реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, реєстри Міністерства юстиції, обліки Об’єднаного Центру при СБУ і багато інших.

Окремим питанням є облік військовополонених ворогів, яких утримує Україна. Сьогодні відкриті табори, відповідно до Женевських конвенцій і міжнародного гуманітарного права. До цих таборів допускаються всі міжнародні організації, такі як Моніторингова місія при ООН, Міжнародний Комітет Червоного Хреста.

І Україна в цьому контексті дуже відкрита для своїх союзників, для всього цивілізованого світу. Ми даємо можливість відвідувати найманців послам тих країн, з яких вони долучилися до армії російської федерації.

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-01-03 07:11:00