Україна і світ

Як не забруднити репутацію: європейська утилізація відходів в українських реаліях

За даними дослідження міжнародних агентств в 2019 році Україна посіла 9 місце за обсягом сміття на одну людину. Це означає, що на одного українця припадає більше 10,5 тон сміття, а ступінь переробки відходів лише 3,2% від загальної кількості. Як же могла скластися така сумна статистика в країні, яка вже багато років йде шляхом євроінтеграції, адже серед іншого, вона передбачає зміну підходів до утилізації сміття.

Проте за останні роки ситуація ледь зрушила з мертвої точки, активістів побільшало, але переважна більшість українців досі бездумно складає все сміття в пакет і відправляє гнити на полігони. Інфраструктура теж залишилась старою, просвітня робота досі є турботою громадських організацій, а не державною політикою.

Європейська утилізація відходів в українських реаліях

Люди, яким пощастило мати поблизу дому баки для сортування скаржаться на погане обслуговування, яке в свою чергу страждає від недофінансування. Хто ж має взяти на себе відповідальність за українську систему утилізації відходів та як самому зробити перший крок до екосвідомості?

Факти ICTV поспілкувалися із співзасновницею громадської організації Україна без сміття Євгенією Аратовською і з’ясували, чому нам так важко перейти до екологічної утилізації сміття. Експерт розповіла про екологічну освіту в Україні, проблеми утилізації відходів і дала практичні поради, як зробити свій побут більш екологічним.

Європейська утилізація відходів в українських реаліях

– На які європейські країни орієнтується Україна з питань сортування відходів? Яку систему ми намагаємось створити? 

– Зараз дуже складно прив’язати чий небудь-досвід до України, тому що на це є безліч економічно обумовлених причин. Якщо в країнах Євросоюзу сфера утилізації відходів добре профінансована, а люди добре поінформовані й чітко розуміють, чому вони мають сплачувати такі тарифи, то в нашій країні масштабного діалогу з суспільством ще не було.

Тобто Україна знаходиться на початковому етапі, коли тільки починається рух до інших моделей утилізації, окрім захоронення сміття. Звісно, ми зобов’язані імплементувати в наше законодавство відповідні директиви та європейські норми. Базові принципи Євросоюзу щодо утилізації сміття, яких ми прагнемо досягти — це запровадження основ для функціонування циркулярної моделі економіки, коли відходи стають сировиною для чогось нового й корисного.

– Як країни Євросоюзу забезпечують функціонування такої економічної моделі? 

– У них є законодавчо закріплені зобов’язання забрудників перед державою оплачувати всі операції з утилізації відходів. Це стосується усіх рівнів: як підприємці відповідають за повний життєвий цикл своїх товарів, так і звичайні люди несуть відповідальність за домашнє сміття. Ці зобов’язання справедливо розподілені між людьми і бізнесом.

Люди сплачують за вивіз побутового сміття на спеціалізовані заводи, а перед цим мають підготувати його вдома — розсортувати, помити і стиснути пластикове паковання та інше. Цей тариф є достатньо високим, тож люди зацікавлені не створювати зайвого сміття. Виробники також зобов’язані фінансувати збір і сортування відходів свого підприємства, тож намагаються зменшити ці витрати за рахунок переходу на більш екологічні технології.

Ієрархія пріоритетів поводження з відходами

– Чи є в українському законодавстві механізм, який би регулював безпечну утилізацію відходів?

– В Україні поки немає такого закону, який зобов’язав би виробників нести повну відповідальність за відходи від їхнього підприємства. Люди ж у свою чергу звикли майже нічого не платити, тому не розуміють одразу, чому мають платити за вивіз сміття не 50 грн, а 150. Ми досі працюємо за законодавством 1998 року, однак процес створення нового закону вже запущено, зараз усе залежить від роботи депутатів і роботи з населенням.

На жаль, збирати і сортувати відходи не так прибутково, як спалювати або захоронювати. Якщо ми говоримо про сортування, то тут фінансової моделі немає. Треба поставити баки, обслуговувати ці баки, вивозити вміст вчасно і спеціальними автівками, пересортувати. Це означає, що в процесі виникає багато витрат. Тому цим ніхто не хоче займатися, для цього потрібне законодавство, яке б забезпечувало роздільний збір відходів через принцип розширеної відповідальності їх виробника.

– Які кроки має робити держава, щоб змінювати свідомість людей? На що варто спрямувати просвітню роботу? 

– Потрібна масова соціальна реклама, яка б пояснювала людям сенс і користь сортування. Вона має бути спрямована на дітей і на молодь, тому що через дітей інформація легше потраплятиме в родини. Діти зростають, тому повинні вчасно отримувати якісну інформацію, інакше потім дуже важко вести просвітню роботу. Краще це робити змалечку й поступово. А для того, щоб ця просвітницька робота не була марною, треба забезпечити збір відходів на територіях їхніх навчальних закладів, щоб дитина не тільки отримувала знання, а й могла застосовувала їх на території школи. Це перше, що має зробити влада. Також потрібно розвивати інфраструктурні об’єкти, збільшувати їх кількість, забезпечувати обслуговування й розробляти відповідне законодавство.

– Якщо людина хоче сортувати та бути екосвідомою, але не має можливості? Куди звертатись та чого почати?

– Якщо у вашому населеному пункті немає пунктів сортування і роздільного збору сміття, треба звертатися до місцевої адміністрації або шукати депутата, якого ви обрали на місцевих виборах, і спілкуватися щодо можливості роздільного сортування. Тобто для цього потрібно і фінансування, і адміністрування, просто так за бажанням однієї людини ця система не запрацює. Проте завжди можна зробити перший крок, принаймні, з’ясувати, чи є така можливість, чи є в бюджеті кошти.

Якщо такий варіант неможливий, можна спробувати мінімізувати відходи. Відмовлятися від купівлі товарів у пластиковому пакованні, віддавати перевагу склу, паперу, металу, тому що вони менш шкідливі для довкілля. Якщо є бажання й фінансова можливість, можна надсилати такі відходи в Київ, наприклад, на нашу станцію. Ми приймаємо посилки: коштує ця послуга 200 грн плюс оплата відправлення. Об’єм посилки дорівнює приблизно 120-літровому пакету, який може накопичуватись від 3-6 місяців, а іноді навіть більше, залежно від об’єму споживання.

– За якими стандартами ви працюєте на своїй сортувальній станції?

– Ми вважаємо, що найбільш ефективним способом є формат самообслуговування, бо він дозволяє зменшити витрати на організацію і залучити людину в процес. Ми вважаємо, що в цьому і є ключ до вирішення проблеми. Ми маємо на меті пояснювати людям, що вони власними зусиллями можуть вирішувати проблему.

Кожен із нас має в квартирі маленьке сміттєзвалище під рукомийником, і всі ці маленькі звалища завдяки перевізникам стікаються в великі. В наших силах це змінити, не створюючи маленькі звалища в своїх помешканнях. Потрібно проконтролювати, що те, що ви зібрали, поїде на переробку, а звичайний бак під будинком цього не гарантує. Ви стовідсотково бачили, як відсортовані в баці чи сітці відходи просто зсипали разом у кузов автівки. І це, звісно, імітація сортування, коли люди це бачать, вони розчаровуються в ідеї сортування сміття.

Наше завдання — пояснити людям, для чого це потрібно, заохотити їх відвідувати станції сортування або інші громадські простори, щоб відчувати себе європейцями.

– Як змінилася ситуація за останні роки? Як вона змінюватиметься надалі? 

– Ситуація дуже суттєво змінилася. Коли ми тільки починали, люди не надто цікавилися, не вірили, вважали, що ми займаємося чимось безглуздим. Сьогодні маємо вже іншу ситуацію: сортування — модний тренд. В українців є шанс зробити безпечне сортування повноцінною частиною свого життя. Ми дещо особливі, ми навчилися захищати себе від зовнішніх ворогів, навчилися створювати продукти, що зупинять корупцію в країні, наприклад система Prozorro. Українці беруть участь у суспільному житті і якщо бачать, що мають реальний вплив на якийсь аспект і можуть бути корисними, активно долучаються. Ми бачимо це на власні очі, адже кількість наших відвідувачів і прихильників постійно зростає.

В країнах Євросоюзу давно збагнули, що сортування — це не марно витрачений час, а турбота про себе та світ навколо, а інколи навіть непоганий заробіток. Наприклад Швеція знайшла у смітті джерело дешевої енергії і тепер купує сміття в інших країн, а за рахунок отриманої енергії опалює 1,25 млн квартир. Швейцарія, яка 30 років тому була близька до екологічної катастрофи, зараз, завдяки просвітницькій роботі та системі штрафів довела цю систему до автоматизму і подарувала кожній речі друге життя, а в Німеччині на сміттєзвалище потрапляє лише 3% усіх відходів.

В країнах Азії також знайшли спосіб боротися зі сміттєзвалищами, наприклад японське місто Камікацу намагається повністю відмовитись від використання будь-яких одноразових речей в рамках спеціальної державної програми. А Тайський парк Кхауяй поштою відправлятиме відвідувачам додому сміття, яке вони забули прибрати після себе. В України буде свій шлях боротьби із отруйними полігонами, але робити перши кроки потрібно негайно, аби не перевершити світових рекордів з розміру сміттєвих плям та кількості мертвих річок.

Софія Зінов’єва

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook

 

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Джерело ФАКТИ. ICTV
2020-09-25 18:45:54

Back to top button
Close