Як дрони змінили евакуацію — і чому майбутнє бойової медицини починається з підготовки кожного військового

Дарина — начальниця медичної служби Ульф 108-го батальйону «Вовків Да Вінчі» та лікарка-анестезіолог.

До війська вона прийшла з цивільної медицини. За три роки служби на її очах змінилося не лише оснащення стабілізаційних пунктів. Змінилася сама логіка порятунку пораненого.

Раніше одним із головних орієнтирів бойової медицини була швидкість евакуації: поранення, перша допомога, машина, стабілізаційний пункт, лікарня. Сьогодні між пораненням і зустріччю з лікарем можуть минути дні. Іноді — тижні.

Це не означає, що медицина стала слабшою. Навпаки: медики навчилися робити більше, ближче до фронту і в складних умовах. Але поле бою стало прозорішим. Дрони бачать дороги, полюють на транспорт і змушують перебудовувати весь ланцюг евакуації.

У першій частині інтерв’ю — про те, як змінилася сама евакуація. У другій — чому відповіддю на цю зміну стають підготовка кожного військового, телемедицина, роботизовані системи й постійне навчання лікарів.

Найбільша зміна — час

Дарина добре пам’ятає перші місяці своєї роботи у військовій медицині. До військовї служби вона працювала анестезіологом у цивільній лікарні й звикла до зовсім іншого середовища: лабораторії поруч, великої кількості обладнання, можливості покликати інших спеціалістів.

Перший стабілізаційний пункт виглядав значно простіше.

«Я приїхала — є монітор пацієнта, є більш-менш елементарний апарат штучної вентиляції легень, немає великої лабораторії, до якої я звикла. Було складно буквально перші кілька важких пацієнтів. Далі все стало максимально звично».

Згодом з’явилися власна лабораторія, сучасне обладнання, можливість виконувати більше втручань. Але паралельно змінилася сама війна.

«Найбільше змінився час евакуації. Якщо півтора-два роки тому ми отримували поранених, яких поранило буквально годину чи кілька годин тому, зараз таких поранених майже немає».

З позицій поранений сьогодні може потрапити до медиків через кілька днів. Бувають випадки, коли очікування триває тижнями.

Саме це, за словами Дарини, стало одним із головних викликів для військової медицини.

Медицина знає, що робити. Але не завжди може дістатися

Для частини важких поранень час вирішує все. Масивна кровотеча, поранення грудної клітки чи живота, тяжкі опіки — це стани, де медики можуть знати правильний алгоритм і мати потрібне обладнання, але фізично не встигнути до людини.

«Якщо це поранення в черевну порожнину чи грудну клітку, якщо є кровотеча і пораненого не можна дістати тут і зараз, на жаль, таких поранених не евакуюють вчасно, і вони можуть загинути».

Це важлива зміна у самій логіці порятунку. Проблема вже не тільки в тому, чи вміє медицина врятувати людину. Проблема — чи можна фізично скоротити відстань між пораненим і допомогою.

Евакуація стала технологічною операцією

Одна з відповідей — наземні роботизовані комплекси, НРК.

Їх використовують там, де відправляти машину з екіпажем надто ризиковано. Але роботизована евакуація — це не просто платформа, яка їде за пораненим.

Потрібні оператори, стабільний зв’язок, безпілотники, які спостерігають за маршрутом, протидія ворожим дронам і резервні платформи.

Дарина пояснює, що одна евакуація може вимагати готовності одразу кількох НРК: якщо одна машина не проходить маршрут або її пошкоджують, має бути наступна.

При цьому технології не скасували фізичної реальності війни.

«У нас були поранені, які виходили 30 кілометрів пішки. Є поранені, яких несли більше ніж 15 кілометрів на руках».

Сучасна евакуація — це парадоксальна суміш технологій — Starlink, відеозв’язку, роботизованих платформ і ситуацій, у яких людину все ще доводиться багато годин нести руками.

Якщо пораненого не можна доставити до медика — медицина рухається до пораненого

Затримка евакуації змусила розвивати телемедицину.

У підрозділі використовують радіозв’язок і відеозв’язок через Starlink. Медик може побачити поранення, оцінити стан людини й підказати, що робити тим, хто поруч.

Іноді допомогу надає не медик.

Дарина згадує пораненого з ампутацією та геморагічним шоком. Через велику крововтрату він уже починав втрачати свідомість. Швидко евакуювати його не могли. На позицію вирішили доставити плазму.

Поруч був водій без медичної освіти.

«Йому на пальцях пояснили, як ставити катетер. Він сказав: якщо не вийде перший раз, спробую другий, спробую третій. Але в нього все вийшло з першого разу».

Ця історія добре показує, наскільки далеко від класичної схеми «поранений — машина — стабпункт» відійшла сучасна бойова медицина.

Дрон тепер може не лише поранити, а й доставити допомогу

Якщо пораненого неможливо евакуювати, на позицію можуть регулярно доставляти ліки.

«Якщо ми маємо пораненого на позиції і не можемо його евакуювати, йому на кожен день скидаються ліки. Це антибіотики, знеболювальне. Залежно від поранення можуть бути й додаткові препарати».

У складних випадках так само доставляють компоненти крові.

Так безпілотники стали не лише загрозою, а й частиною медичної логістики.

Перша допомога перетворюється на тривалий догляд

Якщо евакуація може тривати днями, недостатньо просто зупинити кровотечу й чекати.

Потрібно контролювати стан пораненого, перев’язувати та промивати рани, стежити за турнікетами, вчасно помічати погіршення.

Для цього медики навчають prolonged field care — пролонгованого догляду.

Дарина наводить дуже приземлений приклад: влітку правильний догляд за раною може визначити, чи отримає людина тяжкі інфекційні ускладнення.

«Ми бачили різницю між пораненими, яким на позиції робили перев’язки, промивали рани, і тими, де цього не робили. Це зовсім інший стан рани».

Змінився і характер поранень

Кульові поранення, які досі є одним із найстійкіших цивільних образів війни, у практиці Дарини стали рідкістю.

«За рік кульові поранення я можу перерахувати на одній руці. Це менше п’яти випадків».

Натомість домінують поранення від дронів, скидів та інших безпілотних систем.

Окрема проблема — опіки після застосування FPV із термобаричними боєприпасами.

«Це дуже складне поранення. Воно погано піддається лікуванню і реабілітації. А опікові поранення теж треба евакуйовувати дуже швидко».

Особливо небезпечні опіки обличчя й дихальних шляхів: через набряк людина може втратити можливість дихати.

Турнікет: рятує життя, але вимагає знань

Довга евакуація зробила особливо важливим правильне використання турнікетів.

Дарина каже, що медики й досі бачать турнікети, накладені занадто високо, або ситуації, коли люди не знають, як і коли його переміщувати.

При евакуації, що триває кілька годин, це проблема. Коли йдеться про добу чи кілька діб — наслідки можуть бути значно тяжчими.

Вона згадує пораненого із травмою передпліччя. Турнікет йому наклали високо на плечі. Побратим, який це зробив, загинув. Сам військовий боявся щось змінювати: якщо послабити турнікет, чи зможе він сам знову зупинити кровотечу?

До медиків він потрапив лише через три доби.

Дарина не використовує цю історію як привід звинувачувати пораненого.

«Ми не можемо поставити себе на місце бійця і повністю відтворити, що там відбувається».

Саме тому відповідь — не критика, а підготовка.

Але ця зміна ставить наступне питання: що робити, якщо медик не може швидко дістатися до пораненого? Відповідь уже виходить за межі самої евакуації. Вона стосується підготовки кожного військового, телемедицини, зв’язку і того, яким стає сам військовий медик. Про це — у другій частині матеріалу «Коли медик далеко».

Фото — медичної служби Ульф 108-го батальйону «Вовків Да Вінчі», Тараса Тимчука.