Хвороба Меньєра: що це, причини, симптоми та лікування

Вперше цю хворобу в 1861 році докладно описав французький лікар Проспер Меньєр. Його робота розкрила основні клінічні ознаки недуги, що в подальшому дозволило науковцям та лікарям краще розуміти та лікувати захворювання внутрішнього вуха.

Що провокує слухову патологію, а також про діагностику та лікування хвороби Меньєра розповідає лікар-отоларинголог Ілля Рябінкін.

Що таке хвороба Меньєра

– Це негнійне захворювання внутрішнього вуха, що характеризується збільшенням обсягу лабіринтної рідини та підвищенням внутрішньолабіринтного тиску, внаслідок чого виникають напади прогресуючої глухоти, шуму у вухах, запаморочення та порушення рівноваги, а також вегетативні розлади (нудота, блювота), – пояснює лікар.

Причини хвороби Меньєра

Внутрішнє вухо, або вушний лабіринт, – це надскладна система слухового апарату, необхідна нам не тільки щоб ми чули звуки, які нас оточують.

Це також вестибулярна система, що дає змогу відчувати себе в просторі та ходити без запаморочень. Проте інколи виникають проблеми.

Існує декілька теорій, що пов’язують виникнення цього захворювання з реакцією внутрішнього вуха на різні ушкодження.

• Порушення водно-сольового обміну.
• Алергічні захворювання.
• Аутоімунні стани.
• Ендокринні захворювання.
• Судинні захворювання.
• Вірусні захворювання.
• Сифіліс.
• Порушення функції ендолімфатичної протоки та ендолімфатичного мішка.
• Деформація клапана Баста.
• Травми голови та скроневої кістки.
• Запальні процеси інфекційного або аутоімунного характеру внутрішнього вуха.
• Підвищення внутрішньочерепного тиску.
• Порушення функції нервових волокон внутрішнього вуха.

Симптоми хвороби Меньєра:

• нападоподібний перебіг (у міжприступний період ознаки захворювання зазвичай відсутні, за винятком зниження слуху);
• поступове зниження слуху, переважно низькочастотне на ранніх стадіях захворювання;
• періодичні погіршення та раптові покращення слуху;
• запаморочення – спонтанні напади тривалістю від 20 хвилин до кількох годин;
• шум у вухах;
• порушення рівноваги;
• нудота чи блювання під час нападів;
• спонтанний ністагм – мимовільні рухи зіниць під час нападів;
• підвищене виділення поту;
• стрибки артеріального тиску – зазвичай зниження, але в деяких хворих тиск може підвищуватися;
• неузгоджені скорочення м’язів;
• зниження температури тіла.

– Особливістю хвороби Меньєра є той факт, що однозначних прогнозів щодо перебігу цього захворювання дати неможливо. Багато що залежить від віку хворого, умов його життя та інших нюансів, – пояснює лікар.

Методи діагностики

– Діагноз встановлює ЛОР-лікар. Якщо є можливість звернутися до отоларинголога, який займається патологією вестибулярного апарату (вестибулолог), варто відвідати і його, – радить Ілля Рябінкін.

Крім того, обов’язковим є проведення ряду функціональних досліджень:

• вестибулометрія (дослідження функції вестибулярного апарату);
• тональна гранична аудіометрія (дослідження слухової функції);
• дегідратаційний тест (проведення аудіометрії, можливо, і отоакустичної емісії, до та після прийому діуретика);
• електрокохлеографія (реєстрація електричних потенціалів, що генеруються у внутрішньому вусі та слуховому нерві у відповідь на звукову стимуляцію);
• відеоністагмографія або електроністагмографія (дослідження вестибулярної функції шляхом дослідження ністагму);
• МРТ-контрастне дослідження мозку з прицільним дослідженням внутрішнього слухового проходу.

Також у процесі діагностики можуть проводитися додаткові методи дослідження, до яких долучаються інші фахівці: кардіологи, невропатологи, нутриціологи, ендокринологи та венерологи.

Лікування хвороби Меньєра

Медикаментозне лікування включає нейролептики, агоністи Н1-рецепторів, судинорозширювальні препарати, антигістамінні препарати, діуретичні засоби, спазмолітики, седативні препарати.

– У разі важкого перебігу хвороби з блювотою та значними втратами рідини показана госпіталізація, – каже Ілля Рябінкін.

Комплексне довгострокове лікування передбачає медикаментозну підтримку пацієнта та зміну способу життя і звичок.

З раціону мають бути виключені продукти, що містять надлишкову кількість солі (соління, ковбасні вироби, копченості тощо). Один-два рази на тиждень рекомендується безсольова дієта.

Крім того, слід відмовитися від алкоголю, кави та кофеїновмісних напоїв і продуктів, оскільки вони негативно впливають на нервову систему і можуть певною мірою провокувати напади запаморочення.

Показанням для хірургічного втручання є неефективність консервативного лікування (результати оцінюють через шість місяців), стрімке зниження слуху та погіршення якості життя пацієнта.

Варто зазначити, що для пацієнтів з хворобою Меньєра існують деякі обмеження у виборі роду діяльності.

Вони не можуть працювати в екстремальних умовах (підземні, підводні та висотні роботи), у зоні підвищеної небезпеки, наприклад, механізмів, що рухаються, та обслуговуванні будь-яких видів транспортних засобів.

Профілактика хвороби Меньєра

Заради зниження ймовірності розвитку цього захворювання слід використовувати золоті стандарти здоров’я:

• своєчасно лікуйте усі виявлені захворювання, а також регулярно проходьте профілактичні медичні огляди;
• алергія — один із найімовірніших чинників, які провокують хворобу Меньєра. Тому наявність алергічної реакції є вагомою причиною протестувати організм на алергени;
• скоригуйте раціон на користь здорової їжі;
• відмовтеся від шкідливих звичок;
• для поліпшення координації рухів та тренування вестибулярного апарату виконуйте спеціальні вправи.