Україна і світ

Хліб у дров’яній печі: як Хатинка Пекаря вціліла після окупації Бучі та в чому секрет закладу

Ярослав Бурківський – професійний кухар. Та пекарем він став кілька років тому. Тоді у країні вирував карантин через коронавірус, а ресторан, де він був шеф-кухарем, не працював.

Тож чоловік вирішив повчитися пекти хліб у дров’яній печі. Опанувавши навички у маленькій пекарні у Горенці, Ярослав, разом зі своїм учителем Сергієм, збудував мазанку у Бучі. Заклад назвали Майстерня Птах.

На той час чоловіки змогли довести і собі, й іншим: для успіху передусім потрібна мрія, а вже далі – гроші.

– Наша пекарня є явним доказом того, що її можна зробити недорого. У нас було дуже велике бажання будувати. Іноді ми із партнером пекли в іншій пекарні хліб, везли його на пилораму і вимінювали на дошки, – розповів Ярослав.

Згодом шляхи партнерів розійшлися, і своє дітище Ярослав перейменував на Хатинку Пекаря. Тут кожна річ нагадує про якусь волонтерську допомогу.

Пофарбувала хатинку художниця із Донбасу, табличку зробив художник, який нині на фронті, а годинник подарував відвідувач, який на початку діяльності пекарні довго не міг дочекатися випічки.


Під час окупації Бучі частина росіян стояла прямо на будівельному ринку, до якого притулилася пекарня. Ймовірно, у Хатинці вони і жили, тому усе й понищили.

Вкрали “буржуйку”, щось постраждало через обстріли Градами, адже снаряди падали навколо. Здіймалися пожежі, вилітали вікна.

Ярослав був переконаний, що його заклад не вцілів. Тому в одну ніч вирішив іти у добробат – пекти хліб для вояків.

– Коли мені сказали, що, найімовірніше, пекарня зруйнована, я вирішив, що треба кудись іти, якось себе задіювати. І щойно я про це подумав, вночі мені зателефонувала знайома. Вона працювала медиком у добровільному батальйоні і запросила туди пекарем. Насправді я не так хвилювався, ціла пекарня чи ні. Мене непокоїла моя бездіяльність. Та коли я пішов у батальйон, то почав працювати на максималках, використовуючи кожну можливість, – згадав чоловік.

hatynk

Вже у квітні з’ясувалось, що пекарня вціліла. У ній повибивало вікна, та ремонту усе підлягало. Ярослав відпросився на декілька днів і прийшов на розвідку. Мін навколо не виявилося, хіба декілька – у лісі.

Відтоді пекарі майже не полишали приміщення, адже у Бучі вони були вкрай необхідні. Жоден магазин у місті не працював, усе трималося на волонтерах.

Борошно хлопцям завезли із Польщі – тут деякий час допомагав із хлібом пекар із Познані Яцек Полевський.

Хтось добровільно вставив вікна, адже хлопці самі не мали на це часу. Їхня робота стартувала іще перед комендантською годиною і не закінчувалася із її завершенням. Причому людей, аж до вересня, вони годували або за пожертву, або взагалі безкоштовно.

– Ми вирішили, що з квітня до вересня працюватимемо безкоштовно. Тобто якщо у людини немає можливості, то вона може взяти хліб безкоштовно. Якщо є можливість – може баночку огірочків принести, мішечок дров притягнути, це була така система обміну. Якщо у людини тяжка ситуація, вона знала, що тут можна взяти хліб і бути ситою, – сказав Ярослав.

hatyk

Чоловік погоджується із висловом, що хліб – усьому голова. Адже жити можна лише на ньому й воді.

Водночас, він вважає, що найкращий хліб – саме у дров’яній печі. Взагалі про піч він розповідає, ніби про улюблену жінку.

– Ми печемо так, аби використовувати максимально енергію, яку дають нам дрова і піч. Вона ж всотує усе, а потім віддає. І їй дуже сумно, коли ми це не використовуємо. Тому що піч стільки страждань переживає, коли у ній горить вогонь. А потім вона радіє, що у ній щось печеться. Тобто йдеться про служіння печі, адже вона жива. Піч жива, тісто живе, дрова живі, і з кожним із цих елементів треба вибудовувати взаємини, – каже Ярослав.

Нині застосування природних технологій – це іще й додатковий бонус. Коли нема електрики, їхня пічка пече, коли виють тривоги, пекарі продовжують працювати. Адже вони знають, що дуже потрібні людям.

palyanyczi

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-11-13 18:05:15