Втратив ногу під Соледаром: у Львові готують до протезу бійця, який мріє повернутися до ЗСУ

У Національному реабілітаційному центрі Незламні 29-річний Максим готується до протезування. Він тут уже два місяці.

– Я настільки сильного духом, мотивованого та активного чоловіка ще не зустрічав. Його показники за вісім тижнів чудові, – розповідає керівник Центру Незламні Олег Білянський.

Максим швидко опановує нові вправи з координації. Якщо в травні утримував рівновагу на одній нозі з закритими очима 6 секунд, то сьогодні стоїть цілих 60 секунд!

Максиму Марченку – 29. Він із селища Гостомель, що під Києвом. У мирному житті працював слюсарем на авіабудівному заводі “Антонов”. Обслуговував літаки. Зокрема, і найбільший у світі – українську “Мрію”, знищену росіянами.

До того, як окупанти захопили Гостомель, встиг вивезти доньку та маму. А сам повернувся назад. Бачив, як розстрілювали мирних мешканців. Кілька тижнів переховувався у підвалі. Вижив, каже, хіба що дивом.

Сповнений люті Максим добровольцем приєднався до 93-ої механізованої бригади. Воював на Донеччині. Важке поранення отримав 23 серпня 2022 року в Соледарі.

– Вийшли на бойове завдання. Піхота працювала, ми – вогнева підтримка. Я уважно контролював кожен свій крок, бо знав – навколо міни. Ступаю на чисту землю і… вибух, – згадує боєць.

Виявляється, міна була засипана землею, тому й не помітив.

Першу допомогу важкопораненому надали бойові товариші, вони й доправили до стабілізаційного пункту. Потім були лікарні у Дніпрі, Києві…

І ось він у Львові.

З дня на день Максим отримає свій перший тимчасовий протез. На ньому вчитиметься ходити. А потому вже стане на постійний.

Мріє після завершення реабілітації допомагати ЗСУ та якнайшвидше повернутися до своєї 7-річної донечки.

– Я пішов на війну заради майбутнього наших дітей, аби вони не бачили того, що бачив я, – говорить Максим Марченко.

Джерело і фото: Перше медичне об’єднання Львова