«Втікати від війни нікуди, потрібно захищати своє» — українські захисниці звернулися до європейців на Форумі в Бухаресті

«Наші діти бачать війну, відчувають її подих. Тож попри поранення, я повернулася до війська»…

«У моєму підпорядкуванні лише чоловіки. Та гендерне питання на війні давно не має значення»…

«Немає якоїсь роботи, яка може бути суто жіночою чи чоловічою. Якщо можеш – ти її просто робиш»…

Це лише декілька меседжів з історій українських захисниць, які сьогодні почула вся Європа. Мужні, сміливі, рішучі, відважні — звичайні українські дівчата, які на рівні з чоловіками служать у ЗСУ та стоять на захисті своєї рідної землі, дехто просто зараз — на передовій. Вони розповіли свої історії війни і захисту рідної домівки від російських загарбників на міжнародному Форумі «Жінки в обороні та безпеці» в румунській столиці в місті Бухарест.

Символічно, що саме їхнє відеозвернення: «Меседж з України» відкрило основну програму Міжнародного форуму  після вітальних слів організаторів: Посла Великої Британії Ендрю Нобла та Держсекретаря Міністерства національної оборони Румунії Сімони Кожокару.

Форум «Жінки в обороні та безпеці» організований відділом з питань оборони Посольства Великої Британії в Бухаресті у співпраці з Міністерством національної оборони Румунії. Як зазначили організатори: «Цей форум став продовженням надзвичайно успішних заходів “Жінки, мир і безпека”, які відбувалися в Бухаресті 2022 року і були організовані за сприяння низки національних і міжнародних інституцій».

Форум приурочений до національного румунського свята Мерцішор (святкується 1 березня), що символізує перемогу весни над зимою, світла над темрявою, добра над злом.

Водій БМП, військовий медик, операторка БПЛА…Представниці чи не усіх військових професій, не у вишуканих сукнях, а в однострої, не в дизайнерських туфлях на підборах, а у берцях, розповіли, чому для них важливо перебувати в українському війську і чому вони, ламаючи стереотипи, вирішили нести службу навіть на тих посадах, які раніше були недоступні для жінок.

Операторка БПЛА на псевдо «Лейла» розповіла, що вдягнути однострій її змусила широкомасштабна війна.

— Мене звати «Лейла». У ЗСУ я з вересня 2022 року. Моя мотивація іти служити зрозуміла – почалася широкомасштабна війна, і я зрозуміла, що моє місце тут. Я оператор дрона. Моя робота – розвідка: я виявляю піхоту та засоби артилерії ворога. На мою думку, немає якоїсь роботи, яка може бути суто жіночою чи чоловічою. Якщо можеш робити роботу – ти її просто робиш, – переконана вона.

Навідниця БМП Марія – нині, коли відбувається форум, вона разом із підрозділом виконує бойові завдання на Донеччині.

— Служити у війську –  була моя мрія, тож я дуже швидко потрапила в бригаду, в батальйон. Через два тижні ми поїхали на навчання до Львова і після навчання одразу на ротацію, — розповіла Марія.

Командир розрахунку СПГ на псевдо «Лагерта» знає, що таке війна з 2014 року. Дівчина родом з Алчевська, що на Донеччині. На початку агресії рф була вимушена залишити свій дім. З початком широкомасштабного вторгнення рф в Україну зрозуміла: більше втікати від війни нікуди, потрібно захищати своє. Нині дівчина – командир розрахунку СПГ.

— На початку агресії рф я багато чого не розуміла, але безпосередньо на «нулі» ти досить швидко приходиш до тями. Мозок одразу починає досить  швидко працювати, тому що ти розумієш: або ти зараз увімкнешся, або просто помреш. Тому весь досвід здобувався на практиці, — розповідає «Лагерта».

Головний сержант взводу на псевдо «Лілу» має у підпорядкуванні лише чоловіків. Та гендерне питання, за її словами, давно не має значення. Бо ти або професіонал своєї справи, або ні.

— Моя посада – головний сержант взводу. Нині моя основна роль —  контролювати особовий склад, але якщо потрібно виїхати постріляти по повітряних цілях, або по піхоті, коли хлопці виїжджають, працюють, — то це без питань, — каже «Лілу».

Бойова медик окремого розвідувального батальйону Аніта на війні з 2014 року. Продовжує служити у війську навіть після осколкового поранення, яке дістала, рятуючи побратимів.

— Наші діти бачать війну, відчувають її подих. І я не могла собі цього дозволити. Я розумію: якщо я можу щось зробити своїми руками і можу бути корисною для своєї країни та своєї родини, то я не можу шкодувати про свій вибір, — каже Аніта.

Усі ці дівчата, жінки  – українські захисниці, які просто боронять свою землю, просто служать у війську і не задумуються над гендерними питаннями, адже мають єдину, спільну мету — звільнити свою рідну землю від окупанта, захистити свою домівку і своїх рідних від ворога.

І попри те, що ще і досі залишаються ті, хто вважають, що армія — це не жіноча справа. Українські дівчата доводять – це далеко не так і просто ідуть до війська, і з кожним роком їхня кількість лише зростає.

В українській армії жінки становлять 22% — це один із найбільших показників серед країн-членів НАТО. Нині у ЗСУ – понад 50 тисяч жінок. Близько 5 тисяч з них несуть  службу безпосередньо на передовій лінії фронту.