“Врятувати рядового Раяна” по-українськи: в Києві відбувся допрем’єрний показ фільму “Кіллхаус”

Новий український тактичний екшн «Кіллхаус» від режисера Любомира Левицького в кінотеатрах уже від 23 квітня. А першими мали нагоду побачити стрічку та поспілкуватися з командою та акторами журналісти.

В основі сюжету історія реальної операції порятунку цивільних дронами, яку проводять спецпризначенці ГУР, центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України та Третьої окремої штурмової бригади.

З сірої зони потрібно евакуювати жінку й чоловіка, що потрапили під обстріл ворога. Вони їхали на окуповану територію, щоб викупити у росіян свою доньку.

Операція набуває світового розголосу через прямий ефір американської журналістки Одрі МакАлпін, яка грає в фільмі саму себе. Їй доводиться зробити вибір: евакуюватися з загоном ЦРУ, що приїхав її забрати ― чи залишитися.

Режисер фільму Любомир Левицький, відомий за культовими стрічками «Ми були рекрутами», «Тіні незабутих предків», «Штольня» та ін., розповів кореспонденту АрміяInform про те, як народилася ідея «Кіллхаусу»:

— Матеріал знятий з реальної операції, яку ви бачите на початку фільму. Цю операцію зробили два командира — Сід і Сова, українського підрозділу. Коли я вперше побачив це відео з дрона — я не повірив своїм очам, не повірив що це реальність. Ми зробили про це 30-хвилинний документальний фільм, який називається «Йди за мною», він є в Інтернеті. Це 30 хвилин повноцінного документального трилеру, — розповів режисер фільму Любомир Левицький. — Цю історію побачили журналісти CNN, приїхали сюди, зробили додатковий репортаж і запустили в прайм-тайм. Це зірвало там взагалі дах, відео набрало 2 мільйони переглядів і сотні тисяч коментарів. Я зрозумів, що ця історія про дрони — це взагалі щось нове в кіно, вона зачіпає, є зрозумілою людям, і я вирішив, що цю історію необхідно екранізувати. Єдине, що в тій історії цивільна пара їхала за своїми батьками. А я вирішив, що треба підсилити цю лінію і дати тему, яка болить сьогодні українцям. Це викрадені росіянами діти, адже в нас дуже багато таких дітей.

У «Кіллхаус» вперше в світовому художньому кінематографі використано справжні FPV-дрони. Разом із ними — броньовану техніку, гелікоптери Black Hawk, системи зв’язку та спостереження, що дає безпрецедентне уявлення, як і чим насправді воюють українські розвідники, спецпризначенці, штурмовики.

Наша зброя вперше показана на великому екрані такою, як вона є. 80% учасників зйомок — військові Третьої штурмової бригади, ГУР, СБУ. Їхні рухи, команди, взаємопідтримка — це те, як насправді працюють підрозділи на фронті.

Головний меседж фільму — це єдність, точка єднання. Три крутих підрозділи єднаються в одній місії, роз’єднана сім’я зрештою знову разом. Ворог дуже сильно боїться, коли українці разом. Це факт.

Представник Міжнародного легіону ГУР МО на позивний «Продюсер» розповів про важливість таких фільмів, як «Кіллхаус», для майбутнього України:

— Я в першу чергу думаю про історію. Свого часу я прийняв рішення подаватися в Головне управління розвідки після фільмів, які дивився, коли був маленький, наприклад, «Падіння „Чорного яструба“». Подібних українських фільмів тоді не було. І через 5-10 років, коли ми вже всі будемо зовсім іншими людьми, про ці часи та нас знатимуть з таких фільмів, як «Кіллхаус», ті маленькі українці, які зараз навіть не дуже розуміють, що відбувається. Але вони будуть дивитись цей фільм, і він буде впливати на їхню позицію потім. Також є ще один ефект. Ніхто нічого не знає про Шотландію, але всі знають фільм «Хоробре серце». І весь світ, який, будемо відверті, не зовсім розуміє, що відбувається в Україні, якщо побачить цей фільм, то буде сприймати Україну такою. І я особисто, як розвідник, задоволений тим, як вони будуть сприймати нашу країну, — наголосив «Продюсер».

Після перегляду склалася чітка асоціація з фільмом «Врятувати рядового Раяна».

Ці фільми показують війну через призму конкретної рятувальної місії і цінності людського життя.

Якщо стрічка Стівена Спілберга фокусується на моральній дилемі: «Чи варто жертвувати багатьма заради одного?» в умовах Другої світової війни, то «Кіллхаус» Любомира Левицького переносить цей самий нерв у сучасну українську реальність, додаючи новітні технології.

В обох фільмах невелика група військових стає носієм ширшої ідеї: у «Раяні» — це обов’язок і жертва, у «Кіллхаусі» — єдність і взаємодія. Таким чином, обидві стрічки, кожна у своєму контексті, показують не лише драматичну історію порятунку, а й образ воїнів, які впливатимуть на суспільну пам’ять і сприйняття країни у світі.