«Вони здивувалися, почали бігати, усіх виганяли з кабінетів»: чому третій похід Сергія до ТЦК спричинив справжній переполох
Двічі Сергія відправляли додому з ТЦК та СП, але він не здавався. Зрештою потрапив до 128-ї бригади й пережив чотири доби евакуації пораненого побратима.
Історію бійця опублікували на Facebook-сторінці 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
До повномасштабного вторгнення Сергій працював майстром із ремонту мобільних телефонів, а згодом став будівельником-висотником. Він любить адреналін, і робота на висоті давала йому ті самі відчуття й емоції.
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Сергій без вагань пішов до ТЦК та СП, але отримав відмову.
Тоді він записався до «Варти Дніпра», безкоштовно ходив на чергування та допомагав будувати позиції навколо міста. Однак цього йому було замало.
У 2023 році Сергій знову прийшов до ТЦК та СП, але його знову відправили додому. Втретє він спробував долучитися до війська в січні 2026 року. Цього разу його візит викликав неабияке здивування.
«Я пішов у ТЦК та СП сам. Вони здивувалися, почали бігати. Я спочатку взагалі не зрозумів чому. Потім мене окремо повезли на ВЛК. Там усіх виганяли з кабінетів. Дивлюся й не можу збагнути, що це таке. Виявляється, це в них ексклюзивний випадок. Коли я все пройшов, сам військком вийшов і каже: „Давай, я тебе у 128-му“».
«Там був такий адреналін!»
Перший бойовий вихід Сергія розпочався 3 квітня. Дерева тоді ще стояли без листя. Його двійка йшла третьою, але дорогою до позицій бійці заблукали: старий смартфон Сергія, на який завантажили карту маршруту, завис.
На маршруті довелося ухилятися від дронів зі скидами, дронів-камікадзе та 120-мм мін. При цьому Сергій ніс рюкзак із боєкомплектом, батареями й раціями.
«Це такий спорт, коли за тобою женуться дрони зі скидами, дрони-камікадзе й 120-ті міни. А на мені рюкзак із БК, батареями та раціями — дорогоцінний вантаж, із яким довелося стрибати, падати. Вага кожного з нас була кілограмів 150 з усім спорядженням. А я навіть сальто один раз зробив, бо треба було ухилитися від дрона. Там був такий адреналін!»
Коли бійцям вдалося відірватися від переслідувачів, їх знайшла батальйонна «пташка» й повела далі. Дорога до позицій тривала дві доби. Коли адреналінова хвиля минула, сил майже не залишилося.
«Перші два тижні були найважчими, бо не було води. Ми молилися, щоб пішов дощ. І він пішов, а ми збирали дощову воду».
Кава під свист мін і постійні атаки
Позиція Сергія була в місці, яке ворог постійно обстрілював. Спочатку від безперервних вибухів у нього боліла голова. Згодом боєць звик до обстрілів настільки, що міг спокійно пити каву під свист і вибухи 120-мм мін.
«У нас було просте завдання: щоб жоден окупант біля нас не пройшов. І ми працювали цілодобово: спостереження, доповідь, спостереження».
Ситуація змінилася, коли побратими з іншого підрозділу не помітили дрона-ждуна, який атакував їх. Після цього почався мінометний обстріл.
«І одразу полетіли 120-тки. Вони їх кидають спеціально, щоб загнати у якусь руїну й добити потім дронами. Або побачили, що є „триста“, — і теж можуть чекати, поки хтось підійде. А потім не шкодують нічого. Дрони, крила — просто партіями летять».
Одного пораненого Сергій із напарником затягнули до себе, іншого витягли бійці із сусідньої позиції. Протягом п’яти діб військові доглядали пораненого, виконуючи вказівки медика, який передавав їх по рації.
Зрештою надійшла команда виводити побратима, поки той іще міг іти.
Чотири доби евакуації під обстрілами
Поранений тримався на характері. Військовим надіслали медикаменти, щоб підтримати його під час евакуації. На кожній зупинці вони перевіряли, чи не посилилася кровотеча.
«Він молодець. Нам надіслали купу медикаментів, щоб підтримати його. Але він ішов на характері, без знеболювального. На кожній зупинці ми перевіряли, що з кровотечею. Чотири доби так рухалися, а під кінець наш район накрила арта. Я вже думав: „Боже, ми ж стільки пройшли, що ж це таке?“ На щастя, по нас не влучило, і на ранок за нами приїхали».
Після пережитого Сергія запитали, чого він хоче найбільше. Боєць пожартував, що мріє про гарячу ванну та найкращий віскі. Насправді ж найбільшим задоволенням для нього стали звичайні речі.
«Насправді не було ніяких особливих бажань. Нормальний душ, звичайний салат олів’є, оселедець під шубою, свіжа зелень — таке задоволення. А коли доньку набрав, коли ти її чуєш і вона тебе чує… А потім їдеш додому, до своїх, бачиш рідних — це і є щастя».
Сергій мріє побудувати власний будинок. Завдяки досвіду будівельника він уміє робити все необхідне й розраховує впоратися самостійно, без помічників. Потрібно лише витримати до кінця війни — а далі, вірить він, буде легше.
Тим часом Сергій уже пройшов навчання за військовою спеціальністю та працює з багатоцільовим важким авіаційним комплексом.
Раніше АрміяInform розповідала історію стрільця-зенітника Романа, який першим бойовим пуском із ПЗРК «Ігла-1» збив російську «Герань», що летіла в напрямку Львова.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
