Вони збиралися нас добивати – генерал-майор Нацгвардії Олег Сахон про оборону Харкова

Харків міг повторити долю Херсона – 24 лютого 2022 року вже о 9-й ранку ворожі війська були на кільцевій, в місті активізувалися так звані “сплячі групи” диверсантів, були спроби відсторонення і навіть ліквідації влади, прорив російських десантників у центр Харкова і запеклий бій у школі на Шевченка.

Харків був на волосинці, але росіяни прорахувались, каже генерал-майор Національної гвардії України, начальник Східного територіального управління Олег Сахон. До бою встали всі, хто міг стріляти, а хто не міг – колотив коктейлі Молотова. Ворога била досвідчена 92 бригада, прикордонники, новостворена ТРО і навіть курсанти.

На харківській кільцевій так званій другій армії світу завдавали жару молоді гвардійці, для яких цей бій був першим у житті, підбивали ворожі танки, БТРи, брали в полон окупантів – виявляли неймовірну силу духу й кмітливість.

Ця війна забере чимало мужніх воїнів і народить безліч героїв – коли на початку березня один із нацгвардійців підбив ворожий літак, який тероризував Харківщину, Сахон подарував йому особистий наручний годинник. Мине майже рік, і цей самий гвардієць підіб’є ще один літак – вже під Бахмутом.

За кілька днів до повномасштабного вторгнення в повітрі відчувалася напруга, згадує Олег Сахон. Досвідчений військовий – у 2017 році разом з СБУ та силами контрдиверсійної боротьби в районі Новозванівки і Троїцького брав участь у проведенні спецоперації із затримання 28 бойовиків.

Нині він командує Нацгвардією на сході України. Коли вранці 24 лютого почув перші вибухи, спершу не міг повірити, що Путін таки наважився на повномасштабну війну.

– Запах війни вже був. Це відчувалося в тому, що довкола Харкова відбувалося – затишшя певне, пересування транспортних засобів, тиша в прикордонні, документи, які надходили до нас щодо розвідки місцевості, уточнення координат, виходу підрозділів на бойові позиції, якщо буде потрібно, інших заходів, які стосувалися оперативної підготовки районів дислокації частин, а також посилення охорони й оборони об’єктів.

Для людини військової було багато ознак, що, напевно, до чогось готуються. Ніч проти 24 лютого, коли я перше почув вибухи і зрозумів, що війна таки починається – це певний стан такого невеликого шоку. Тому що ти не можеш – а я людина досвідчена, яка стільки років віддала армії, доросла вже, живе в ХХІ сторіччі – усідомити, що президент Росії наважився на таке, – згадує Сахон.

Вночі 24 лютого отримав перші таємні телеграми, де були розписані всі його дії й бойові завдання, згадує Сахон.

– Ми не відходили нікуди, тому що основною метою було – захистити Харків. Частини, які дислокувалися в Харкові – третя бригада оперативного призначення, п’ята бригада Слобожанська, яка дислокувалася в Харкові – вони всі розпочали виконання поставлених бойових завдань у межах міста. Третя бригада оперативного призначення мала більший військовий потенціал – потужний вогневий, і вона вийшла на межі кільцевої дороги. П’ята бригада одразу розпочала формування нашого резерву і мобілізацію особового складу, який був приписаний, – каже він.

Уже зранку до Нацгвардії прийшло чимало добровольців, які вимагали видати їм зброю, щоб захищати місто.

– Я прийняв таке рішення – ми роздавали зброю практично всім охочим – усім чоловікам, які приходили до нас. У цьому був певний сенс, розумієте? Справа оборони Харкова – це ж спільна справа не тільки військових, гвардійців, а й громадянина, який розуміє, що прийшли до нього в хату, – наголошує нацгвардієць.

Серед них був і Олег Громадський, полковник у відставці, який привів з собою близько п’яти десятків добровольців і сам став на захист міста. Тоді на кільцевій бився з ворогом і його син – лейтенант Нацгвардії Євген Громадський. Батько прикривав сина, коли той проривався з тил ворога, сам загинув, а син виконав бойове завдання.

– Є в мирному житті цивільні люди і офіцери, які абсолютно нічим не відрізняються від широкого загалу і нічим видатним себе не проявляють. Але коли потрапляють у певні умови, коли потрібно приймати рішення, бути таким відчайдухою, мужнім, терплячим, вони розкриваються як особистість.

От Громадський, напевно, з тієї породи. Тому що таке, знаєте, молодецтво – вполювати противника, забрати трофеї, не датися самому, перемогти в бою, показати хто є хто – воно в певних очевидних речах робить свою справу. Йому передали особовий склад третьої бригади, і вони на підступах до Харкова дуже вдало розпочали ведення бойових дій. Його тато загинув, на жаль. Вся подальша історія його боїв, його звитяги виписана в рішенні Президента нагородити його Героєм України – званням високим і почесним, – розповідає Сахон.

Харків був як ніколи згуртованим, розповідає Сахон, головне завдання – не пустити ворога в Харків. І кожен робив все, що міг. Начальник артилерії Мукімбой Жумабєв, каже, разом з дивізіоном 3 бригади оперативного призначення знищив гаубицями чимало сили противника – як живої, так і техніки.

– Дуже страшна річ – артилерія, особливо якщо вона підготовлена. Я сьогодні хочу вклонитися всім матеріям солдатів-строковиків, які в складі того артилерійського дивізіону виконали так багато бойових завдань. Мами можуть ними пишатися, тому що вони справжні герої нашої України. Я не знаю, що мене підштовхнуло, але зі складів в Охтирці за місяць до війни я вивіз весь боєкомплект того дивізіону, і це нам дало змогу мати  вогневу перевагу на початках, в перші дні війни, – ділиться спогадами генерал-майор.

На початку війни відзначився й ще один нацгвардієць, який з ПЗРК (переносного зенітно-ракетного комплексу) Перун збив ворожий літак, що тероризував харків’ян, а російського льотчика Максима Криштопа тоді взяли в полон.

– Якась дивина просто! Ми сьогодні (Ред. – 14 лютого 2023 року) даємо інтерв’ю, а вчора він під Бахмутом збив Су-24, бомбардувальник. Зі своїм товаришем. Він майстер своєї справи! У дитини просто природне відчуття пошуку повітряної цілі, вибору дальності й правильного використання ПЗРК. Оці хлопчики, як я кажу – з дудкою на плечах, забирають у Росії мільйони.

Про льотчиків я не кажу, тому що це абсолютно безпринципні люди. Ми знаємо скільки жаху вони наробили у Харкові, я й сам був не раз під бомбуванням. Я знаю що таке бомба, яка розривається за 500 метрів від тебе, а що тоді казати про знищені житлові будинки, цілі квартали, урядовий, центр міста, який був розвалений на початку війни.

І найбільша наша трагедія – це 5 бригада Слобожанська, яка була знищена просто вщент двома авіаційними нальотами, бомбо-штурмовими ударами. Пункт постійної дислокації на сьогодні не відроджений, його не існує. Це одні з наших перших втрат, яких ми зазнали безпосередньо в місті, доки не дійшло до вуличних боїв, а таке теж було, – каже Сахон.

На початку повномасштабної війни в  Харкові попрокидалися так звані сплячі групи диверсантів, а 27 лютого колона російських військових прорвалася в місто – в телеграм-каналах поширювалися відео з росіянами в місті.  

– Я бачив техніку на Олексіївці, яка просувалася, і піші групи, які виходили з метро. Прорив груп десантників і російської піхоти, здається, то була російська національна гвардія. Ми їх просто розрізняли за формою. Ми бачили оті Тигри, вщент забиті щитами та палицями. Розумієте, вони вже готувалися до того, що втримають ситуацію навколо Обласної державної адміністрації, піднімуть прапор, ну, а далі вже справа, напевно, тих, хто добиватиме нас тут по місту, – розповідає начальник Східного територіального управління Нацгвардії.

На великій швидкості колона російських військових проривалася в центр Харкова, дорогою вели хаотичний вогонь і знищували все навколо, каже Сахон.

– На нас вискочила група на вулиці Гіршмана, ми тоді змінили місце дислокації основного командного пункту  і зустрілися з ними лоб у лоб. Таким був мій перший бій у Харкові, ми їм завдали вогневого ураження. У нас теж було двоє поранених. На жаль, один загинув, а один вижив, незважаючи на три кулі, які в нього влучили, – описує зіткнення Сахон.

Військовим російської армії вдалося закріпитися в школі на Шевченка, бій тривав цілий день, значну кількість окупантів ліквідували, кількох взяли в полон, решта згоріла під час пожежі в школі.

– Ці перші дні були доволі напруженими. Оперативна обстановка настільки швидко змінювалася, що треба було бути дуже обережними. Ми із начальником поліції Тимошко (начальник Головного управління Нацполіції в Харківській області Володимир Тимошко)  наче були поруч, сусідами, в одному кварталі повзали по асфальту. Але по нас стріляли з усіх боків, і ніхто не міг зрозуміти – хто є хто. Зараз ми пригадуємо це як два побратими – що нас об’єднали кулі, коли ми повзали на пузі по вулиці Жон Мироносиць, – додає він.

У перші дні війни в обороні Харкова величезну роль відіграли механізовані бригади, які взяли на себе перший удар, каже Сахон.

– 93 (Ред. – бригада) – великі молодці, вони зараз, до речі, наші сусіди по Бахмуту. Разом з нами боронять східний напрямок і дуже багато зробили корисного. 92 (бригада) – взагалі просто великі молодці. Слобожанщина пишатиметься ще довго і командиром цієї частини, і тими хлопцями, які полягли на підступах і які дали нам змогу, по-перше, втриматися, а потім своєю вогневою підтримкою, міццю, своїм бойовим потенціалом нас підтримали, взяли на себе велику роботу щодо втримання позицій, – зазначає Сахон.

Під час блискучого контрнаступу, коли була звільнена майже вся Харківщина, Нацгвардія йшла другим ешелоном й зачищала міста від окупантів.

– Ударно-штурмовий ешелон наступу – це частина з’єднання Збройних сил. Ми в другому ешелоні зачищали звільнену територію, добивали ворога, що залишався в тилу, і виставляли після цього блокпости, опорні пункти, які забезпечували роботу переднього краю, – каже генерал-майор.

Нацгвардія, створена для забезпечення громадського порядку, нині виконує бойові завдання пліч-о-пліч зі Збройними силами України, розповідає Сахон. Гвардійці нині воюють і на Харківщині, і на Луганщині, і на Донеччині.

– Так просто склалося, що Східне територіальне управління від Сум до Маріуполя мало свої частини Національної гвардії України, які виконували свої специфічні функції. Але коли прийшла війна, ми тепер вже не маємо розподілу, як-от хтось охороняє громадський порядок, а хтось возить спецконтингент на суди.

Зараз вони в нас всі воїни, всі беруть участь в оборонних і наступальних штурмових діях, вони просто воюють, вони знають що таке бій, як тяжко дається перемога в траншеї, в окопі. На сьогодні воюють абсолютно всі частини Східного територіального управління, окрім 12 бригади оперативного призначення. Тієї, яка на жаль, була в Маріуполі і яка зараз має пройти відновлення боєздатності. Вона формується зовсім в іншому місці і буде називатися бригада “Азов”.

Тому що загін спеціального призначення “Азов” входив саме в штат 12- бригади Національної гвардії України Східного територіального управління. Я вважаю, що все у нас вийде. Люди, які вийшли з полону, зараз надзвичайно мотивовані, хочуть стати до лав цієї частини. Основою цієї бригади стануть бійці “Азову”, а Азов у нас – сталь! Я думаю, що ми ще не раз почуємо про наших побратимів, – зазначає Сахон.

Щодо можливого повторного наступу окупантів на Харківщину Олег Сахон впевнений, що українське військо має достатньо сил, щоб відбити всі атаки ворога.

– Вважаю, що у нас достатній потенціал для того, щоб відбити будь-який наступ або створити умови для того, щоб зменшити його ударну силу. Повірте, не буде ніяких прогулянок, як це було, наприклад, на початку минулого року, коли вони так швидко доїхали, куди їм було треба. Ми звідси нікуди не підемо, – наголошує генерал-майор Нацгвардії.