Вони вижили і мусять жити на повну! Лікарі без кордонів – про те, якою має бути реабілітація наших героїв

Міжнародна незалежна організація Лікарі без кордонів (MSF) розпочала свою діяльність в Україні ще на початку війни. MSF бере участь в евакуації мирних мешканців з гарячих точок, надає медичну та психологічну допомогу всім, хто її потребує. З березня почав курсувати медичний потяг Лікарів без кордонів, переоснащений Укрзалізницею під мобільний госпіталь.

Нещодавно Лікарі без кордонів разом з МВС України розпочали пілотний проєкт ранньої реабілітації українських військовослужбовців.

Для молодих, сильних, розумних хлопців, що пішли захищати Україну і отримали важкі поранення, життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Витримати це, прийняти і навчитися жити по-новому їм допомагають фахівці: лікарі, психологи, фізичні терапевти. Проєкт MSF з ранньої реабілітації має стати ключовим у поверненні військових до мирного життя.

Що потрібно Україні, аби не втратити багатьох молодих людей, яких покалічила війна, Фактам ICTV розповів медичний координатор Лікарів без кордонів в Україні Танкред Стоіб.

– У чому полягає новий проєкт з реабілітації Лікарів без кордонів?

– У серпні Лікарі без кордонів розпочали пілотний проєкт ранньої реабілітації в лікарні у Києві, де для поранених призначено близько 300 ліжок.

Наші фізіотерапевти з України та з-за кордону проводять навчання для місцевих лікарів. У цьому є велика потреба, бо спеціалізація Фізіотерапія не поширена в Україні.

Більш загальні підходи до реабілітації погіршують шанси на раннє одужання і впливають на благополуччя пацієнта протягом усього його життя.

Ми намагаємося підтримувати відділення травматології та реабілітації лікарень в Україні, аби постраждалі від війни могли отримувати покращену реабілітаційну допомогу. Йдеться про різні медичні послуги, зокрема діагностику, лікування, фізіотерапію.

– З якими проблемами стикаються пацієнти після медичної реабілітації?

– Усе залежить від типу травм. Є пацієнти, життя яких докорінно змінюється. Їм потрібно навчитися ходити на милицях, користуватися протезами або пересуватися в інвалідному візку. Це потребує часу і хороших механізмів подолання труднощів. Також варто брати до уваги психосоціальну підтримку.

– Що потрібно для організації повної реабілітації в Україні?

– Лікарі без кордонів мають десятки років досвіду роботи з пацієнтами, які отримали поранення внаслідок війни. Для того, щоб поділитися цим досвідом з лікарями, а іноді й пацієнтами, потрібен час. Ми бачимо потребу у відповідних ресурсах, технічній підтримці, навчанні персоналу та моніторингу.

Після кількох сеансів користь для пацієнта буде помітною. Це заохочуватиме тих, хто бере участь у лікуванні, а також сприятиме змінам. Лікарі без кордонів вважають, що реабілітацію потрібно розгортати у великих масштабах.

– Скільки триває повна реабілітація? Чи потребують пацієнти підтримки психолога або інших спеціалістів? На якомусь етапі людина може самостійно долати труднощі (психологічні, фізичні)?

– Тривалість реабілітації залежить від травм та ускладнень, а також від здатності пацієнта впоратися з новими обставинами. Сучасні програми реабілітації мають довготривалий ефект. Дехто з поранених на війні може втратити обидві ноги. Навіть після того, як пройде час, їм важко усвідомити, що життя не буде таким, як раніше. Інші пацієнти мають депресію. Тому під час реабілітації є допомога психолога, а іноді й психіатра.

– Яке медичне обладнання є в Україні для реабілітації пацієнтів у межах проєкту Лікарі без кордонів? Чого ще не вистачає? Як ви думаєте, де можна дістати обладнання?

– Нині Лікарі без кордонів імпортують всі матеріали, необхідні для реабілітації у межах нашої програми, зі своїх власних логістичних центрів. Це дозволяє негайно розпочати роботу і водночас не скуповувати обладнання безпосередньо в Україні, адже воно вкрай необхідне місцевим лікарням.

– Скільки реабілітаційних центрів потрібно в Україні, на думку MSF? Де вони мають бути облаштовані? Скільки таких центрів ви плануєте запустити? Реабілітаційні центри потрібні лише у великих містах? Чи варто розвивати їхню мережу у кожному районі або обласному центрі?

– В ідеалі, ми розпочинаємо ранню реабілітацію кожного пацієнта. Ми вважаємо, що це має здійснюватися не у великих реабілітаційних центрах, а через роботу мобільних бригад, які працюють у кожній лікарні, де є поранені. На нашу думку, реабілітацію варто проводити в лікарнях України, а не будувати окремі реабілітаційні центри.

Ця концепція – нова. Тому ми бачимо, що знайти висококваліфікованих фізіотерапевтів важко. Разом із нашими колегами з-за кордону ми намагаємося проводити навчання для якомога більшої кількості спеціалістів з України. Аби змінити ситуацію, таких навчань потрібно більше.

– Як оцінюватиметься якість роботи реабілітаційних центрів?

– Якість догляду для нас є важливою. Успіх – це повна і рання реабілітація пацієнта. Ми відкриті для будь-якого виду внутрішньої та зовнішньої оцінки якості, бо Лікарі без кордонів завжди намагаються просувати безпечну, ефективну та своєчасну допомогу, орієнтовану на пацієнта.

– Хто та де готуватиме спеціалістів, які працюватимуть у цьому проєкті? Які знання, уміння та якості повинен мати реабілітолог?

– За нашими спостереженнями, це нова спеціалізація в Україні. Водночас потреби надзвичайно зростають, з огляду на величезну кількість поранених, які щодня надходять до лікарень. Тому потрібно більше спеціалізованих тренінгів. Лікарі без кордонів не можуть покривати витрати на навчання, яке триває кілька років. Потрібні вмотивовані кандидати, які бажають вивчати цю дисципліну, зокрема анатомію, фізіологію та реабілітацію.

– Як в Україні створити інфраструктуру, доступну для людей на милицях, протезах, інвалідних візках тощо? Ваше бачення і поради владі.

– На це питання важко відповісти, адже воно стосується всього суспільства. Як система впорається з усіма пораненими на війні, які після ампутації не зможуть повернутися до звичного життя? Оскільки серед поранених багато молодих людей, вони багато років житимуть з інвалідністю. Необхідно полегшити доступ до громадських будівель, поїздів, а також мати безпечні переходи на дорогах.

Ще складніше знайти пацієнтам нову роботу, яка приносить задоволення, щоб вони знову відчували себе частиною суспільства та могли бути залученими у багато речей, навіть якщо прикуті до інвалідного візка.

Як бачимо, Лікарі без кордонів готові допомагати нашим пораненим бійцям повернутися з війни в повному сенсі. Але головне – у нас, в нашому суспільстві. Ми маємо перейняти досвід розвинених країн – в плані цивілізованого ставлення до людей з інвалідністю, людей, що пройшли пекло війни.

Тільки за таких умов реабілітація наших воїнів буде повною та якісною.

Фото: Лікарі без кордонів (MSF)