«Вони приїхали забирати танк — а ми спалили їм тягач»: як гармаші 40-ї артбригади знищили російський евакуатор і відбили атаку 11 дронів

Артилеристи пошкодили російський танк, знищили тягач, який приїхав його забирати, а в іншому бою захистили свою гармату від атаки 11 ворожих FPV-дронів.

Згадуючи Харківський контрнаступ осені 2022 року, «Карбон» розповідає, як артилеристи після влучання в російський танк дочекалися ворожої евакуаційної техніки й знищили тягач.

А нещодавно артилеристам довелося захищати вже власну гармату, коли російські FPV атакували її приблизно через кожні 10–15 хвилин. Тоді Олександр із побратимами знищив десять дронів, а ще один підбили й згодом передали волонтерам. Жоден із 11 ворожих безпілотників у гармату не влучив.

Про ці та інші яскраві епізоди бойової роботи українських гармашів розповів АрміяInform боєць 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта Олександр на позивний «Карбон».

«Через тиждень я вже став артилеристом»

41-річний Олександр з Олександрії із позивним «Карбон» — номер обслуги гармати 40-ї артилерійської бригади. До повномасштабного вторгнення він був підприємцем, займався роздрібною торгівлею, а гармати бачив хіба що по телевізору. Однак уже 25 лютого 2022 року чоловік був у військовій частині, а з 1 березня став на оборону Харкова.

Щоправда, певний військовий досвід Олександр уже мав, адже відслужив строкову службу у 2003–2005 роках. Тоді на центральному складі боєприпасів він працював із ремонтом та обслуговуванням снарядів і мін. «Карбон» припускає, що саме цей досвід міг вплинути на рішення направити його в артилерію.

— 24-го лютого розпочалося, а 25-го ми вже були в частині. Зранку я приїхав у військкомат, надвечір — автобус, й автобусом нас доставили в частину. Й уже з 1 березня 2022 року ми з колегами вже стояли на захисті Харкова.

Старші колеги були бойові й усе розказали, все показали. Складного немає нічого, головне, щоб колектив був дружний і працювали всі як швейцарський механізм.

Працювали спочатку з «Гіацинта». Для мене це була нова гармата. Я ці гармати бачив тільки по телебаченню, я з ними не працював. А мій командир гармати каже: «Робіть те, що хлопці».

Спочатку було трошки незвично, бо тиждень тому був цивільним, а за тиждень я вже став артилеристом. Ну і як піднести снаряд, як його заряджати, як там працювати. Вуха треба закривати, бо активних навушників на той час у нас не було, — згадує «Карбон».

«Зорієнтували гармату, луп-луп — і втекли»

У травні 2022 року, після Великодня, бригада отримала перші гаубиці M777, які артилеристи називають «сімками» або «трьома сокирами». З ними бійці вирушили на Ізюмський напрямок.

Під час Слобжанської наступальної операції восени 2022 року підрозділ «Карбона» просунувся аж до Осколу. Свою ділянку артилеристи тримали у визначеному секторі відповідальності, узгоджуючи роботу із сусідами.

— Ми виїхали в район цілі, відпрацювали, швиденько — раз-два, згорнулися, втекли. Відпрацювали — втекли. Ми міняли позиції, не стояли на одному місці. Напевно, завдяки цьому нас не могли вирахувати.

Виїхали, розклалися, відпрацювали, склалися, причепили гармату до автомобіля — поїхали. На все про все виходило максимум 30 хвилин. У нас був уже район цілі: виїхали, виставилися, зорієнтували гармату, луп-луп — і втекли.

Один-два пристрілювальні, до п’яти максимум. Але навіть з першого вже могли уразити або пошкодити ціль. Це були і бліндажі, була й техніка їхня. Якщо не зраджує мені пам’ять, навіть по танках працювали, були влучання.

Одного разу було влучання в танк і ми чекали, поки росіяни приїдуть евакуювати. Вони приїхали забирати танк — а ми спалили їм тягач. Оп — і танк той пошкодили, і плюс тягача, який його тягнув, знищили. І все — і ми задоволені, і піхота дякує.

Колектив у нас був класний — розрахунок, який не мінявся. Нових людей нам не давали, старих не забирали. Ми тоді дев’ять місяців одним розрахунком відпрацювали і один одного з пів слова розуміли. Очима зиркнув, подивився — й усе зрозуміло: той підносить снаряд, той — заряд. Зарядили, закрили, відстріляли. Склали, причепили, поїхали.

Плюс водій у нас був від Бога, що тільки під’їхав — одразу раз на фаркоп і виїхав, — розповідає артилерист.

«Б’є „Богдана“ так само влучно»

Згодом Олександр перейшов у розрахунок «Богдани». У навчальному центрі артилеристи опановували новий механізм: розбирання, обслуговування та особливості роботи, після чого повернулися виконувати бойові завдання.

— Якщо порівнювати «сімку» і «Богдану», то із «сімкою», звісно, легше працювати завдяки її вазі. А так немає нічого складного перейти, бо снаряди такі самі. Порохи, снаряди, заряди теж ті самі. Та і б’є «Богдана» так само влучно.

На мою думку, робота з гарматою залежить від таких головних чинників. Це і навідник, і правильно посортовані снаряди, заряди — кожен за партіями. Якщо все виставлено як треба, то і працює все чітко: перший — пристрілювальний, другий і максимум третій — і ціль або пошкоджена, або уражена. Замаскувалися й розбіглися.

Тому снаряди і заряди ми сортували за ваговими категоріями, за партіями. Пару разів пристрілялися: якщо влучаємо — значить, усе нормально. Якщо ні — то шукаємо десь нюанс. Можливо, порох старий був. Може недоліт бути, може переліт.

Якщо на «контрбатарейку» — там інші треба снаряди, касетні. Якщо скупчення живої сили, якщо потрібно замінувати територію — працюєш іншими. Якщо йде контрнаступ, чи наші йдуть, чи окупанти полізли, то потрібно використовувати вже інші. Залежно від цілі використовуємо той чи інший снаряд.

Якщо переліт, то беремо менший заряд. Також навідник піднаводиться, бо йому дають вказівки, а він їх виконує. А поки він піднаводиться, ми теж уже знаємо, які треба принести снаряд і заряд.

Дали команду зарядити — зарядили. Влучили — молодці. Не влучили — шукаємо, десь щось, може, знову не так, збилися. Де присутній людський чинник, завжди є право на помилку, — пояснює «Карбон».

«Жоден дрон тоді не влучив у гармату»

У березні 2022 року під час оборони Харкова капонірів для гармат не облаштовували. Тоді бракувало часу, був сильний холод. Згодом M777 ховали в кущах і накривали маскувальними сітками. Найбільшими загрозами тоді Олександр називає ствольну артилерію та касетні боєприпаси.

Приблизно із середини — другої половини 2024 року вимоги до позицій змінила поява ударних дронів. На Донецькому напрямку артилеристи вже вручну копали капоніри, бо гармати й місця зберігання боєприпасів довелося заглиблювати в землю.

— Капонір, погрібки стали обов’язковими. Все робимо під землею. Максимально маскуємо — закидаємо землею, гілками, зеленню. Усе, що можна, накриваємо. Бо розвіддрон пролетить, сфотографує — і все. І направить до нас сюди безпілотника якогось.

Тому кожен день ми оновлюємо маскування, бо чим краще ти позицію замаскуєш, тим більше шансів у тебе вижити. Бо якщо розкрили, то вони вже використовують усе, починаючи від «стволки» і закінчуючи FPV — все летить по нас.

Одного разу вони якимось чином вирахували нашу гармату й почали до нас відправляти ударні FPV-дрони. Інтенсивність — десь 10–15 хвилин, і прилітає. Поки одного збили, магазини позаряджали — уже наступний летить.

Ми виставили вогневі точки так, щоб бути в полі зору один в одного, щоб один одному в спину не стріляти, і чітко працювали. Жоден дрон тоді не влучив у гармату. Усі одинадцять ми зупинили — десять знищили, одного підбили й передали волонтерам. А вони нам генератор подарували.

Працювали тоді «помповиками» — помповими рушницями — і «калашами». Раз — він у сітці заплутався, ми його луп — збили. А одного зняли і побачили, що на ньому немає бойового заряду. Як він відпав — не знаю. Забрали, передали волонтерам. Кажу: «Нехай буде в них як трофей від Збройних Сил», — згадує Олександр.

«Вдивляєшся в екран і розумієш, що це твоя робота, і є результат»

Цілевказання артилеристи отримують як від аеророзвідників свого підрозділу, так і від суміжників. Інформацію про виявлені цілі передають через керівництво. У визначеному квадраті це може бути скупчення піхоти або поява техніки.

Так, на Бахмутському напрямку у 2023 році аеророзвідка повідомила про рух ворожої колони. Машини супроводу втекли, а гусеничну техніку вдалося, діючи спільно із суміжниками, спалити.

— Від того, як нам дають ціль, до того моменту, як ми маємо стріляти, хвилин п’ять-шість має минути. Уже поки ми йдемо до гармати, нам кажуть, який має бути снаряд, який заряд. Й у нас уже все готове.

Ми вже на ходу знаємо, що один розмасковує, один піднімає ствол, один порохи дістає, той уже несе заряд, снаряд — усе швидко. Дали команду заряджати — зарядили, відпрацювали. Замаскувалися, і треба тікати, щоб не було відповідних дій у наш бік.

А потім нам присилають, скидають відео нашої роботи хлопці, які сидять там на пункті, що нам можна подивитися. Я кажу: «Ну покажіть, ми влучили чи не влучили?» — «Та влучили». — «Покажіть». — «Ну, потім».

А коли скидають відео, то йдемо в бліндажик і як бокс дивимося чи той футбол. На емоціях, бо особовий склад свій зберегли, техніку зберегли, а ворога знищили. Усе це — найкраща мотивація.

Відео невеликі, короткі, на 20–30 секунд. Вдивляєшся в той екран і розумієш, що це твоя робота, і є результат. Окупанта знищено, піхота жива-здорова й теж нам дякує. Це найкраща мотивація.

Я впевнений, що це не тільки для мене, це й для всіх побратимів також хороша мотивація. Техніка ціла, ми живі-здорові, окупант знищений. Значить, день прожив не дарма, — переконаний «Карбон».