Вони полюють у темряві — як наші зенітники борються проти «шахедів»

Зенітники 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша вночі полюють на російські «шахеди», а вдень збивають розвідувальні «крила» та інші дрони ворога.

Про свою бойову роботу хлопці розповіли прямо на власній вогневій позиції.

Подих війни

Їдемо до зенітників з Дніпра. На дорозі багато машин, працюють заправки та майстерні, війна майже не відчувається, якщо не звертати уваги на кількість військових машин та наслідки російських прильотів. Але чим далі, тим цивільних машин стає все менше, заправки зникають, блокпостів більшає. Остаточно про наближення до лінії фронту говорить те, що мобільний зв’язок зникає, а на узбіччі з’являються остови згорілих машин. Ну і, багато покинутих хат, біля частини з яких стоять пікапи на «бляхах». Вся придорожня торгівля ведеться з причепів чи вагончиків, щоб при наближенні фронту швидко знятися та переїхати далі у тил.

Ми чекаємо єгерських десантників в призначеному ними місці. Сутеніє, ми чекаємо темряви, бо так заїжджати на позиції безпечніше. Нарешті з’являється бусик, водій показує їхати за ним і ми вирушаємо. Нічні прифронтові дороги живуть бурхливим життям, бо саме вночі оживає наша логістика. Дороги, путівці, їдемо полем. Показують, де можна залишити машину, далі пішки. У темряві добре чутно потужну канонаду. Фронт вночі теж не спить.

З підземелля і до неба

Як розповідають зенітники, нас вони запросили на більш безпечну позицію, а не на ту, над якою постійно висять ворожі FPV-дрони. Їхати туди — великий ризик, то бійців там зміняють нечасто. Але і тут бійці дотримуються маскування. Бачимо кулемет, схований у кущах, вхід під землю теж помітиш не одразу. Якраз пройшли перші осінні дощі, то сходи слизькі, а на берці налипає багно у пару пальців завтовшки. Спускаємося вниз і бачимо під землею ціле мереживо коридорів та кімнат. Зенітники пояснюють, що зайняли опорний пункт одної з тилових ліній оборони. Тут в них і місця для сну і невеличка кухня і штаб.

Вміння чекати

Один з зенітників, на ім’я Тарас розповідає нам про особливості своєї бойової роботи.

— Кожного разу «шахеди» летять по різному, — каже Тарас. — Бувало, що вже о восьмій вечора починали, але частіше десь з півночі й аж до ранку. Нещодавно працювали о 5.30, вже бачили їх не в нічний приціл, а очима. Летять здебільшого «шахеди», бувають «гербери», вдень же здебільшого розвідувальні «крила». На озброєнні у нас кулемет Browning, куля якого може летіти до чотирьох кілометрів, але прицільна дальність — приблизно два кілометри. На кулеметі встановлений електронний приціл з тепловізором, який дозволяє наводитися на ціль в темряві.

Але в небі поки спокійно. Питаємо, як опинився в армії. Виявляється, що Тарас ще у 2019 році підписав контракт, з перших днів широкомасштабного вторгнення вже був у строю.

Вогнева трійка

На позиції хлопці працюють трійками. Один сидить під землею і спостерігає за ситуацією на планшеті, куди надходить інформація про всі виявлені повітряні ціли. Ще один чергує біля кулемета, щоб за необхідності швидко прицілитися і відкрити вогонь. Третій відпочиває. За дві години змінюють один одного. Помічаю серед автоматів гвинтівку. Виявляється, вона призначена для ураження FPV-дронів ворога і мається у кожному зенітному розрахунку.

— Так, один «шахед» повернув в наш бік!

Боєць, що чергує нагорі, прибирає гілки від кулемета і готує зброю до роботи. Поступово стає чутно деренчання «шахеда», ще далеке. Але поступово воно наближається. Боєць вмикає приціл і починає ним сканувати нічне небо.

— Треба бути дуже уважним, — розповідає боєць Тарас. — На таких відстанях «шахед» у прицілі виглядає, як маленька цяточка, яку легко не помітити.

— Хлопці, наближається! — кричить з-під землі боєць Артем.

— Дивимося!

Тарас водить кулеметом по небу, але жадана цяточка на прицілі так і не з’являється, хоча «шахед» все ближче, вже майже у нас над головами.

— Ми чуємо звук, але поки він до нас дійшов, «шахед» вже багато пролетів, то треба дивитися на випередження. Але нічого не видно. Іде вище хмар.

Тарас шукає ціль, вогонь не відкриває. Без візуального спостереження це буде марна витрата набоїв.

— Все, пролетів, — констатує Тарас, але позицію не полишає, бо бувають випадки, коли «шахеди» починають літати колами і можуть повернутися. Але не цього разу. — Бачите, інші вогневі групи теж не стріляють. Бо вище хмар, не бачать.

І дійсно, жодної черги з сусідніх позицій. «шахед» пролетів, тепер його спробують зупинити у тилу. Бійці чекають далі, бо зазвичай ворожі БПЛА ідуть чередою. І дійсно, за деякий час Артем кричить, що летить ще один «Шахед», а невдовзі його стає чутно. Тарас знову біля кулемета і сканує небо прицілом. Бридке деренчання ворожого БПЛА все ближче. Але і цього разу помітити його за хмарами не вдається. Жодної цятки на прицілі, «шахед» неквапливо пролітає далі.

Мисливці за «мопедами»

— Сьогодні нетипова ніч, бо зазвичай ми б вже працювали, — пояснює Артем. — Для нас ті «шахеди» не страшні, бо ми під землею. А от для мирних міст це велика небезпека. Дуже шкода, що не вдалося його збити. Але росіяни хитрі. Часто посилають вперед один «шахед», який літає над позиціями й виявляє наші вогневі групи. А наступні «шахеди» вже запускають в обхід. Ну і, літати вони стали вище, щоб нам важче було їх діставати.

Невдовзі летить третій «шахед». Кулемет знову дивиться у небо, але і цього разу хмари приховують небезпечну зброю росіян. Хлопці кажуть, що давно вже не було таких ночей, щоб не відкривали вогонь. Нам всім просто не пощастило.

Прощаємося, бажаємо, щоб до ранку хмари розійшлися. Десь опівночі проїздимо Павлоград і бачимо кілька потужних прильотів. Спалахи, потім звуки вибухів. Кожен «шахед», який не збили на лінії бойового зіткнення або в тилу, несе велику небезпеку. Саме тому бригади виділяють значні людські та технічні ресурси, щоби намагатися перервати політ «мопедів» якомога раніше. На жаль, не завжди це вдається, але страшно уявити на скільки більше було б прильотів в тилу, якби не щонічна робота наших зенітників.

Фото автора