Володарка «дашки»: історія Крістіни Зосімової, яка з варти у виправній установі пішла на велику війну

Про цю українку ще зніматимуть фільми, адже її історія вже надихає митців, краєзнавців, філателістів…

Крістіна Зосімова стала першою жінкою-військовою з Кременчука на Полтавщині, котра загинула в російсько-українській війні. Значну частину свого короткого 33-річного життя вона присвятила службі — військовій та у виправній системі.

Про героїню, яка полягла на полі бою, здебільшого згадують як про особистість, до країв заряджену позитивом і людяністю, і наповнену глибокими змістами патріотку.

Проводила екскурсії в музеї, де згодом з’явився стенд її ж пам’яті

Крістіна народилася у Світловодську у військовій сім’ї. В неї батько та дід були офіцерами. Згодом родина переїхала до села Чечелеве в передмісті Кременчука, і дівчина продовжила шкільне навчання в кременчуцькій гімназії № 7. Ті часи були нелегкими в житті її сім’ї, адже батьки розлучилися, і їй із мамою довелося перебиратися на нове місце. Донька як могла підтримувала матір з учнівської пори й до своїх останніх днів, особливо дбаючи про її не вельми міцне здоров’я.

— Я була класним керівником Крістіни. Хорошим здоров’ям ця дівчинка спершу не могла похвалитися. Але вона наполегливо займалася спортом і перемагала цю слабкість, стаючи сильнішою фізично, впевненішою ментально. Це неабияк її гартувало на шляху до мети. Бувало, здається, що наступне коло на стадіоні вже не добіжить, але вона уперто казала, що не зупиниться, а дістанеться фінішу. Ще й приходила першою! Крістіна обожнювала легку атлетику та хокей. Її улюблена хокейна команда, звісно ж — «Кременчук». Вона відвідувала матчі і яскраво, емоційно вболівала, маючи серед гравців друзів, — розповідає керівник краєзнавчого музею 7-ї міської гімназії Тамара Вібла, яка свого часу викладала українську мову та літературу.

Також Тамара Іванівна згадує, що одна з її найкращих учениць чудово знала творчість наших великих мовників, істориків та звитяжців минулого і справді брала приклад з них. Зокрема, це постать знаного поета, прозаїка й публіциста Івана Багряного, чий внесок у формування української ідентичності доволі помітний. Крістіна буквально жила в образах, які вивчала, й потім, сидячи на останній парті, писала чудові твори на п’ять-шість аркушів. Педагог жалкує, що не збереглися її зошити.

— Твори писала унікально-патріотичні, кажу так не тому, що я вчителька української мови та літератури, а тому, що це справді було так! Крістіна в дописах і розповідях з гордістю зазначала: її батько військовий, і що вона обов’язково захищатиме Україну, як тільки виникне небезпека. На уроках з історії часто виступала з рефератами, розвідками як про чорні сторінки минувшини рідного народу, як-от Голодомор, так і про його надбання. Пам’ятаю, як вражена вона була подвигом української інтелігенції у 30–40 роках XX ст., як зі сльозами на очах читала уривки з творів поетів Розстріляного Відродження… — продовжує спогади пані Тамара, додаючи, що її учениця під час літніх канікул намагалася працювати, аби заробити кошти, зокрема на ліки для матері.

Зауважимо, що в серпні 2022-го, трохи більше як за місяць після загибелі на фронті Зосімової, у кременчуцькій гімназії № 7 відкрили пам’ятну дошку, присвячену її ратному подвигу. У закладі є стіна Героїв — частина краєзнавчого музею, розміщеного у спеціальній класній кімнаті, де є понад 20 тисяч експонатів, починаючи від кісток мамонтів до артефактів козацької доби й сучасності. Крістіна, коли тут вчилася, то проводила екскурсії в музеї, адже на цій цікавості до історії й виросла. Саме подібне захоплення і сформувало той пласт патріотів, які без зволікань пішли на захист держави. Тепер тут на чільному місці — іменний стенд самої Крістіни, а на фасаді навчального закладу — пам’ятний барельєф на її честь…

А в День Героїв України у травні 2025-го у приміщенні Головпоштампу Кременчука відбулося урочисте спецпогашення іменних конвертів з марками серії «Хвилина мовчання», присвячених пам’яті семи полеглих під час російсько-української війни воїнів-випускників згаданої гімназії. Серед філателістичних доробків — і конверт Крістіни Зосімової.

Напевне, характер, де водночас сплелися товариськість і жорстка націленість на результат, найкраще передає портрет Крістіни Зосімової з творчого проєкту офіцера ЗСУ та громадської діячки Олени Білозерської.

Від зв’язківиці до другого номера на ДШК

Після закінчення гімназії дівчина деякий час перебувала в пошуках тієї стезі, де б почувалася щасливою і могла реалізувати власний потенціал. Робота в торгівлі не приносила такого відчуття. Тому влітку 2016-го Крістіна влаштовується на службу молодшим інспектором 2 категорії відділу режиму й охорони Курязької виховної колонії імені А. Макаренка на Харківщині. Ця діяльність видається дуже наближеною до ідеалу. Проте хотілося більше військового драйву. Тож наступного року долучається до армійських лав, підписавши трирічний контракт у 81-й аеромобільній бригаді, де після фахової підготовки у 179-му навчальному центрі опікувалася засекреченим зв’язком. Брала участь в АТО/ООС, отримала статус УБД. Після завершення контракту знову шукала себе в цивільному житті, і зрештою влітку 2021-го відновилася в системі Державної кримінально-виконавчої служби, влаштувавшись у Полтавську виправну колонію № 64.

Навіть перебуваючи в ЗСУ, дівчина мріяла про успішну кар’єру в кримінально-виконавчій системі, оскільки суміщала службу за контрактом і заочне навчання на магістратурі Академії державної пенітенціарної служби в Чернігові. Це була вже її друга вища освіта після закінчення Харківського національного університету імені В. Каразіна.

А напередодні повномасштабного російського вторгнення Крістіна — знову у війську, доволі круто й несподівано змінивши свій професійний профіль. Вона воювала у складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського в амплуа другого номера обслуги великокаліберного кулемета ДШК. Тут не кожен чоловік з такою роботою впорається!

На жаль, Крістіна загинула в запеклому бою 18 липня 2022 року поблизу Покровського Бахмутського району Донеччини.

— Крістіна Зосімова була дівчиною з яскраво вираженим внутрішнім «я», цікавим характером, завдяки якому дуже виділялася на тлі інших співробітниць в установі. Особливо звичками і сленгом, набутими за час перебування в ЗСУ та в бойових умовах. Зрозуміло, що три роки на війні її неабияк загартували. Військова служба наклала видимий відбиток навіть на стиль життя, який їй вочевидь подобався. Інакше вона своє військове надбання не використовувала б у повсякденні. Вважаю: такий досвід є неабияким позитивом і перевагою для людини, яка служить чи працює в нашій системі, — зазначив очільник відділу по роботі з персоналом Полтавської виправної колонії № 64 Станіслав Жигилій.

Загалом наразі в Силах оборони України з-поміж співробітників цієї установи проходять службу п’ятеро, двоє воїнів загинули.

«Мамо, починається обстріл, я пішла. Від нас до цих „тварин“ лише 500 метрів. Зовсім поруч…»

— Дочка була серйозною дівчинкою. Захоплювалася спортом, багато працювала над собою. Після школи вступила одразу до двох університетів — у Києві та Харкові, але обрала останній. Поїхала навчатися на престижний факультет мікробіології, згодом перевелася на фах управління персоналом. Університет імені Каразіна закінчила саме за цією спеціальністю. Крістіна завжди піклувалася про мене, навіть коли служила в ЗСУ. Привозила всілякі дарунки, хороші ліки та смаколики…

Від дочки лишився мобільний телефон, завдяки якому вдалося повідомити її друзів про трагедію, що з нею відбулася. Я змогла розблокувати його, хоч кілька спроб видалися невдалими. Здогадалася, яку саме спільну й знакову для нас обох дату вона поклала в основу пароля. І все запрацювало, — розповіла мама Геройки Катерина Василівна.

Також пані Катерина зауважила, що у професійному виборі доньки відіграли роль як приклади батька та діда — офіцерів, так і те, що ще в часи АТО багато її знайомих пішли воювати, а ще більше долучилося вже в процесі нового етапу війни, що розгорівся в лютому 2022-го.

Вона чекала цього моменту, адже повернулася у військо за кілька місяців до широкомасштабки, оскільки разом із побратимами розуміла: краще зараз стати у стрій, аніж потім гаяти час на формальності. Задовго до ночі 24 лютого все було зібрано — речі й документи спаковані в рюкзаках. І ось уранці пролунав тривожний та водночас мобілізуючий сигнал збору…

— Коли навесні ЗСУ вигнали окупанта із Сумщини, донька наказала: «Мамо, не дивись телевізор, не слухай радіо… Орки тут таке наробили». Моє дитя так багато бачила смертей і знущань з людей, що це важко передати існуючими словами… — веде далі Катерина Василівна.

Востаннє мама і доня спілкувалися увечері 18 липня, буквально за кілька годин до фатального бою. Вона матері так і сказала: «Мамо, починається обстріл, я пішла. Від нас до цих „тварин“ лише 500 метрів. Зовсім поруч…». Але вона вірила, що Донбас якимось містичним способом її оберігає, адже за три роки перебування в АТО/ООС на цій землі з нею не відбулося нічого надто злого. Крістіна навіть полюбляла повторювати, що Донбас її любить і захищає. От і цього разу вірила, що все минеться, як завжди…

Пані Катерина запевняє, що підрозділ доні мали за два тижні виводити на ротацію. Але доля розпорядилася інакше й надто несправедливо…

Потрапити до «Чорних Запорожців» завадив… укус собаки

— Мені у 2018-му запропонували службу в ЗСУ за контрактом у військкоматі, а наступного року стартував практичний етап їхнього реформування у структури ТЦК та СП. Зокрема, почали організовувати групи рекрутингу. І мене направили на навчання у Львів цієї нової спеціалізації. Там познайомився з Крістіною, яка на той час служила контрактником у 81-й аеромобільній бригаді й теж приїхала на курси. Заняття були насичені, інформативні, за участі представників НАТО. Під час тематичних виступів я відрекомендувався, що сам з Кременчука, й до мене підійшла дівчина — військова, яка сказала, що є землячкою. Опісля повернувся у військкомат рекрутером, а Крістіну планували призначати в рекрутинговий центр в її частині, — розповів Анатолій Мусіян, який з часом прийняв командування танковим взводом у 153-й окремій механізованій бригаді.

Офіцер згадує: перед великою війною відчувалася значна потреба у професійних військових, і тоді Крістіна за кілька місяців до широкомаштабки знову відновлюється в армійській родині. У цьому процесі брав участь і її товариш Анатолій, який тоді ще служив у ТЦК та СП.

— Ми її в листопаді 2021-го планували направити у 72-гу бригаду, але напередодні виїзду, коли вже оформили особову справу, у вольєрі з якоїсь причини до значної рани господарку покусав за руку пес. Згідно з медичними протоколами, Крістіна мала певний час побути вдома й дотримуватися рекомендацій лікарів. Така прикрість з її собакою трапилася вперше…

А коли десь за місяць після цього інциденту вона знову до нас прийшла, ця вакансія «згоріла» і її вже оформляли в іншу частину — 58-му бригаду. І коли у складі цього з’єднання вона нюхнула пороху під Бахмутом, її влітку на кілька днів відпустили додому. Тоді ми востаннє бачилися. Крістіна дуже змінилася. У розмові відчувалося тривожне передчуття — це часто у військових буває. Навіть упевнено казала, що дуже ймовірно — це наша остання зустріч. Звісно, її заспокоював, але усвідомлював: це передчуття ґрунтується на реально гарячій бойовій ситуації в зоні відповідальності бригади, — згадує події кінця 2021-го — першої половини 2022 року Анатолій Мусіян.

У селі Чечелеве вулицю Чкалова перейменували на вулицю Крістіни Зосімової

Інший наш співрозмовник — майор запасу Юрій Сергєєв, служив донедавна у Кременчуцькому РТЦК та СП, мав позивний «Художник». Він займався певними бюрократичними моментами в історії Крістіни Зосімової, зокрема забирав її тіло з моргу і брав участь у поховальній церемонії.

— Я її особисто не знав, тільки ховав. Але вже зараз можу сказати, що це була смілива дівчина, котра намагалась весь час перебувати на війні. Можливо, у неї це від батька й діда, хтозна. Вона була реально бойовою і загинула як воїн, не покинувши позицію з ДШК під ворожим вогнем. Знаю, що мала нареченого-військового, який не зміг приїхати попрощатися з коханою, бо виконував у той час на передовій важливі бойові завдання, і його не відпустили б… Крістіна дістала поранення у ключицю, вона стікала кров’ю, але поруч нікого не було, хто би допоміг їй скинути із себе бронежилет і зупинити кровотечу. Я бачив у морзі цю її рану… Жаль, що там все так відбулося, — розповів Юрій Сергєєв.

Подейкують, що напередодні загибелі Крістіна Зосімова збиралася взяти шлюб зі своїм нареченим, що вони планували удочерити дочку загиблого побратима…

Поховали полеглу захисницю на Алеї Героїв Свіштовського кладовища з усіма військовими почестями. А в селі Чечелеве вулицю Чкалова перейменували на вулицю Крістіни Зосімової. Саме тут вона жила з мамою.

Геннадій Карпюк для АрміяInform