Вивезли 2,8 млн людей. Навіщо РФ депортує українців та як вдається їх знаходити

Голова правління КримSOS Олексій Тільненко розповів про зникнення людей і фейкові суди на півострові.

Олексій Тільненко добре знає, що таке – намагатися не потрапляти на очі росіянам. У Херсоні він очолював регіональний офіс КримSOS, громадської організації, яка з 2014-го займається питаннями порушень прав людини та злочинів Росії у окупованому Криму. У квітні минулого року, коли Херсон був місяць під окупацією і на громадських активістів повсюди чатувала небезпека, він був змушений виїхати до Києва. Із серпня він – голова правління КримSOS.

Олексій Тільненко розповів Фактам ICTV, як Росія фабрикує справи проти українських патріотів на окупованих територіях і чому досі не відомо, скільки людей викрали і вивезли до Криму та Росії.

– Наскільки масово Росія викрадає українських активістів на тимчасово окупованих територіях? Кого саме везуть до Криму і чому так часто про цих людей немає жодної інформації?

– Зникнення українців нині носить масовий характер. Наша гаряча телефонна лінія зафіксувала понад понад 1200 звернень щодо людей, які у полоні і яких викрали. Якщо говорити про Херсонщину, ми зафіксували щонайменше 600 таких випадків. Як правило, до окупованого Криму людей вивозять із окупованих Херсонської та Запорізької областей. Декого перед тим тримають у СІЗО, відділках поліції чи СБУ протягом трьох днів, тижнів, деяких там тримають і катують місяцями. Усе залежить і від людини, і від обставин, за яких сталося це насильницьке зникнення і викрадення.

– Як саме росіяни викрадають людей?

– Часто це відбувається у рамках фільтраційних заходів. Тобто, або на територіях окупованих населених пунктів, або коли люди намагалися звідти виїхати, приміром, через Крим на території інших країн. Деяких людей затримують на блокпостах. Надалі їх перевозять або на тимчасово окупований півострів, або безпосередньо на територію Російської Федерації. Більшість цих людей – цивільні. Вони стають, фактично, заручниками, і їх місцезнаходження не повідомляють ані рідним, ані українській державі, ані правоохоронним чи іншими державним органами України

– Тобто, людина зникла, і де вона – ніхто не знає?

– Із різних джерел ми дізнаємося, наприклад, що деякого відвозять до СІЗО Симферополі, або до нового СІЗО на 450 місць, яке у цьому ж місті відкрили всередині минулого року. Саме туди переводили багатьох людей, яких викрали на території Херсонщини. Але проблема у тому, що офіційного процесуального статусу у них жодного нема. Іноді рідні винаймають приватного адвоката у Криму, той пише запити до різних установ, намагаючись з’ясувати, де перебуває людина. То максимум, що відповідає Росія – що такої людини немає. А насправді, вона там часто є.

– А навіщо Росії приховувати місце перебування українських громадян?

– По-перше, ви ж розумієте, наскільки багато наших громадян там утримують. Фабрикація кримінальних справ потребує певного часу. У росіян немає цієї міфічної, величезної кількості ФСБшників у слідчому комітеті, які б вдень і вночі фабрикували би ці кримінальні справи. Наскільки ми розуміємо, усе відбувається у порядку черги, і коли, наприклад, є якийсь інтерес до якихось конкретних людей, ці випадки можуть обробити у першу чергу. Так чи інакше, росіяни використовують викрадення та ув’язнення як інструменти залякування  і посилення власного режиму.

– Тобто, саме тому родичі почали про частіше говорити про зниклих цивільних? Раніше ж ніби були поради більше мовчати про ці історії …

– Існує певна специфіка. Якщо йдеться про військовополонених, то такі обміни  відбуваються вкрай тихо. Зазвичай прізвища людей, які були звільнені, ми дізнаємося, коли військових уже повернули на територію України. А от обмінів цивільними у нас не буває. Їх просто можуть додати до списків у процесі військового обміну. Приміром, 10% від загальної кількості людей. Тобто, 100 людей поміняли на 100, і, можливо, 10 цивільних додадуть іще, у кращому випадку, до наших українських військових.

– Навіщо Росія їх тримає? Чи вона намагається їх використовувати для, приміром, фабрикування якихось процесів?

– Передусім, це фактор тиску на Україну. Їх утримують не тільки ж  на території тимчасово окупованих Криму та Донбасу. Станом на жовтень минулого року, за даними ООН, на територію Росії депортували 2,8 млн українців. Це, наприклад, і ті діти, яких вивезли із тимчасово окупованих Херсонщини і Харківщини до таборів у Росії і не повернули, і багато інших. Оцю надзвичайно велику кількість людей Росія може використовувати для того, щоб тиснути на нашу країну, тиснути на політичне керівництво, тиснути аби заробляти собі якісь вигоди. По-друге, це інструмент залякування та придушення спротиву населення окупованих територій.

– Із тих, кого крадуть під час фільтрації і вивозять до Криму, який відсоток людей зникає? Зрозуміло, що точних цифр не існує, але ідеться  про сотні чи про тисячі людей?

– Фактично, усіх, кого викрала Росія, вважають такими, що зникли безвісти, допоки  про них не з’являється певна інформація. Та дуже часто інформації жодної нема. Вона є лише по тих, щодо кого були сфабриковані кримінальні справи. У цих випадках, відбувається умовне, як вони це називають, “слідство”, хоча, звичайно, жодного слідства нема. І що характерно для періоду після повномасштабного вторгнення, по деяких справах таке «слідство» майже миттєво відбувається, суди, які переважно проходять у окупованому Криму, одразу виносять вироки. Це було дуже показово видно на кейсах так званого батальйону імені Номана Челебіджехана. Людей хапали у  Генічеському районі Херсонської області, катували, потім перевозили у Крим, і по багатьох уже є навіть вироки. Наших громадян уже направили для відбування покарання у різні установи Криму та Російської Федерації.

– Яку саме статтю ім інкримінують?

– Тероризм. Міжнародний тероризм, шпигунство. А у розмовах, зазвичай, звинувачують у коригуванні вогню, або “знаходять” у них вибухові чи інші речовини. Це ж зрозуміло, що коли територія контролюється іноземними військами, там можна знати усе, що завгодно.

– А як відрізняються умови утримання у Росії та на окупованих територіях?

– Умови утримання у Криму особливо жахливі, адже люди часто перебувають там у статусі інкомунікадо. Тобто, взагалі незрозуміло, де вони і що із ними відбувається. Нещодавно ми дізналися, приміром, що Мар’яно Гарсіа Калатаюд – це іспанський волонтер, якого на початку вторгнення викрали із Херсону, у СІЗО переніс серцевий напад. У цих СІЗО не надають належної медичної допомоги. І слід зрозуміти, що кримські ізолятори – це вже остання ланка. До того людей тримають в управліннях поліції, главках СБУ та інших адмінстративних закладах, які були облаштовані на окупованих територіях.

Вони там сидять, а далі їх переміщують, і коли звертаються родичі до окупаційної комендатури, питаючи, що сталося із їхніми рідними, де вони поділися, то відповідь одна: “Ми не знаємо, їх кудись увезли, ми не знаємо”.

– Як вдається про цих викрадених людей знаходити інформацію? І скількох уже звідти випустили?

– Інформацію шукати складно, а на волю потрапляють одиниці. Пошук інформації кропітка робота. Це й запити адвокатів до різних інстанцій, й опитування свідків чи випадкове згадування про схожу особу, людей, яким все ж таки вдалося опинитись на волі. Наприклад, відомо тільки ім’я і вік людини, а ще – із якого населеного пункту цю людину викрали. Часто полонені не можуть нічого про себе повідомити, тому що вони не говорять через сильні катування. Жодного обміну цивільними із Росією зараз не відбувається. Тому що цивільних заборонено брати у полон. Тобто, фактично, і обміну ніякого бути не може. Вони мають просто повернути цих цивільних. У процеси мають надактивно включитися міжнародні організації, які мають мандат на роботу із цивільним населенням. Тому що військовополонених повертають, а цивільні, яких у Росії та на окупованих територіях дуже багато, часто до звільнення не доживають.

Фото: Сергій Гайдай