Україна і світ

”Виросту і стану снайпером, щоб стріляти рашистів”. Що кажуть діти психологу після окупації Київщини

З Катериною Троценко ми знайомимось в укритті ліцею №1 Гостомеля. На початку вересня цей заклад був єдиним, якому дозволили розпочинати навчальний рік.

Ліцей, як і мешканці містечка, постраждав від окупації, тут усі поверхи займали росіяни, а у підвалі від обстрілів ховалися місцеві.

В укритті малят зустрічають набори Лего та яскраві килимки. Та й бомбосховищем підвальне приміщення називати не можна. Психолог особисто працювала над тим, аби нинішні реалії якомога менше ранили дітей, які пережили окупацію, втратили близьких або житло. Адже вселити надію таким малюкам – особливо важливо.

ліцей Гостомель

Нині психологиня Катерина Троценко працює не лише із ними, а із усією родиною, і розповіла Фактам ICTV, чому це важливо.

– У нас в школі є діти, які пережили окупацію, є діти, які тікали від обстрілів, є діти, які втратили когось із батьків, – каже Катерина.

Один з підопічних Катерини – хлопчик, який перейшов у 5 клас. І він каже: “Катерино Миколаївно, ви мене питали, ким я хочу бути – я буду снайпером. Я хочу розстріляти рашистів. Я бачив, як вони розстріляли жіночок, які просто йшли вулицею. Вони просто йшли – і їх розстріляли. Я бачив, які вони лежали”.

Коли звучить повітряна тривога, діти, які пережили окупацію, нервують трохи більше. Вони питають: “До нас знову прийдуть рашисти? Вони будуть у нас стріляти? А скажіть, будь-ласка, ліцей завалиться? А ми виживемо? А батьки нас знайдуть?”.

Катерина Троценко радить заспокоювати таких дітей своїм прикладом. Адже багато залежить від налаштування самих батьків

Катерина Троценко

Катерина Троценко

– Я їм кажу: “Усе буде добре. Нас захищають, ми з вами зараз разом. Ми маємо надію”. Я їм не обіцяю нічого, бо ніхто не знає, коли закінчиться війна. Але ми маємо дітям вселяти надію, що все буде добре, – каже психолог.

Не діти – наше майбутнє, а ми – майбутнє наших дітей. Багато залежить від того, як ми їх підтримаємо, від того, як ми допоможемо їм пережити те, що вони зараз бачать. Адже ми з вами у дитинстві не бачили ані зброї, ані танків на вулицях у такій кількості, більшість із нас не знали, що таке – втратити житло.

Катерина розповідає, що ті, хто втратив житло, часто сумують за своїми улюбленими іграшками. А ті, хто має у сім’ї загиблих, часто провину беруть на себе. Розкриваються такі діти не одразу, а через деякий час від початку спілкування.

– Часто вони кажуть: “Мені треба було зателефонувати тату і сказати: “Не йди туди”. Або: “Якби я була поруч, я би йому допомогла, він би не помер”. Звичайно, я їм пояснюю, що вони не винні, однак, для усвідомлення потрібен час, – каже Катерина.

Усе залежить від дитини, від її стану, від налаштування у родині. Тому психолог часто працює і з мамами та іншими рідними.

Катерина каже, що українці зараз перестали боятися психологів і все частіше звертаються по допомогу, причому тема війни нині – одна із основних. А психологічна допомога із часом може знадобитися навіть тим, хто зараз цього й не усвідомлює.

Фото автора

ліцей Гостомель
Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-09-23 18:54:41

Back to top button