Військовий медик: “22-річний хлопець запитує, що з його ногою. А я бачу, що її немає…”

Військові медики цілодобово працюють недалеко від лінії фронту в медичних стабілізаційних пунктах. Саме тут вони творять дива і повертають життя нашим захисникам. Часто за день їм доводиться приймати сотні поранених бійців.

– Надходять важкі хлопці. Буває чотири ампутації одночасно, коли відірвало ноги, руки. У одного хлопця взагалі не було одного боку тулуба, – розповідає лікар-інтерн, кардіолог Першого добровольчого мобільного госпіталю ім. Пирогова Олена Шкільна.

У медичному стабілізаційному пункті Олена вже більше місяця. Сюди приїхала, як волонтер. У столиці теж лікувала військових. Але вирішила, що у лінії фронту буде потрібніше.

Подібні стабпункти розкидані по всій лінії фронту. Щодня в середньому сюди привозять 60-100 поранених бійців. Але все залежить від інтенсивності боїв. Як тільки українські захисники йдуть у наступ, кількість поранених зростає.

У них сорок хвилин, щоб надати першу медичну допомогу бійцям, стабілізувати їх і відправити в госпіталі. Хоча робота ця не для людей зі слабкими нервами, зізнаються медики.

– Є важкі випадки, коли пошкоджуються магістральні судини і турнікет там вже більше чотирьох годин. І ти розумієш, якщо кінцівка ще є, то швидше за все її не буде, – каже лікар Першого добровольчого мобільного госпіталю ім. Пирогова Антон Кучеренко.

За словами Олени Шкільної, неможливо забути, коли у двохсотого дзвонить телефон і це виявляється його дочка. Неможливо забути і того 22-річного хлопця, який запитував, що з його ногою, не розуміючи, що цієї ноги у нього більше немає…

Але за життя кожного захисника вони борються до останнього. Навіть, якщо навколо все вибухає, їхній конвеєр боротьби за життя не повинен зупинятися.

Військові медики цілодобово працюють недалеко від лінії фронту в медичних стабілізаційних пунктах. Саме тут вони творять дива і повертають життя нашим захисникам. Часто за день їм доводиться приймати сотні поранених бійців.

– Надходять важкі хлопці. Буває чотири ампутації одночасно, коли відірвало ноги, руки. У одного хлопця взагалі не було одного боку тулуба, – розповідає лікар-інтерн, кардіолог Першого добровольчого мобільного госпіталю ім. Пирогова Олена Шкільна.

У медичному стабілізаційному пункті Олена вже більше місяця. Сюди приїхала, як волонтер. У столиці теж лікувала військових. Але вирішила, що у лінії фронту буде потрібніше.

Подібні стабпункти розкидані по всій лінії фронту. Щодня в середньому сюди привозять 60-100 поранених бійців. Але все залежить від інтенсивності боїв. Як тільки українські захисники йдуть у наступ, кількість поранених зростає.

У них сорок хвилин, щоб надати першу медичну допомогу бійцям, стабілізувати їх і відправити в госпіталі. Хоча робота ця не для людей зі слабкими нервами, зізнаються медики.

– Є важкі випадки, коли пошкоджуються магістральні судини і турнікет там вже більше чотирьох годин. І ти розумієш, якщо кінцівка ще є, то швидше за все її не буде, – каже лікар Першого добровольчого мобільного госпіталю ім. Пирогова Антон Кучеренко.

За словами Олени Шкільної, неможливо забути, коли у двохсотого дзвонить телефон і це виявляється його дочка. Неможливо забути і того 22-річного хлопця, який запитував, що з його ногою, не розуміючи, що цієї ноги у нього більше немає…

Але за життя кожного захисника вони борються до останнього. Навіть, якщо навколо все вибухає, їхній конвеєр боротьби за життя не повинен зупинятися.