Війна, театр і гроші: Євген Олійник про заробітки, бронь для артистів та хейт

Театр у час війни – це не просто мистецтво, а можливість хоча б на мить повернутися до життя без тривог і вибухів. У цьому впевнений Євген Олійник – актор, продюсер і людина, яка повністю занурилася у розвиток українського театру.

В ексклюзивному інтервʼю Life. Фактам ICTV він розповів про підготовку нових вистав та прийдешній тур Україною і Європою. Туди Олійник вирушить із затребуваними у глядача проєктами на кшталт спектаклю Наші Кайдаші, що зібрав зірковий акторський склад.

Євген розкрив нам, чому вирішив переключитися з акторства на продюсерство та чи побачимо ми його знову на екранах.

Євген Олійник занурився у театральне продюсерство

Євген Олійник про театр під час війни

– Наскільки затребуваний театр під час війни? Які теми найбільш популярні?

– Театр під час війни виявився дуже потрібним. На телеекранах довгий час, крім Єдиного телемарафону, нічого не було. А люди хотіли і хочуть мати можливість, хай навіть на кілька годин, але переключитися.

Так влаштована психіка людини – вона не може бути у напрузі 24 години на добу. Тому театр є ковтком свіжого повітря під час бурі та потрясінь.

Я не можу сказати, які теми є актуальними в українському театрі глобально. У мене вистави про кохання та життя. Я ставив завдання як продюсер змусити людей сміятися і вірити у добре, коли вони дивляться мої вистави. Для мене важливо нашою роботою давати надію та надихати.

– Ми знаємо про успіх вистави Конотопська відьма, про яку писали закордонні видання, і взагалі театр зараз позбувся образу нішевого дійства. Похід туди став таким же популярним, як у кіно чи на концерт. Люди полюють за квитками, на виставах солдаути. Що цьому сприяє?

– Як я вже сказав, людей підштовхують ходити до театру Єдиний телемарафон та події. Кіно та серіальне виробництво тільки починають зараз відновлюватися. І зараз цю нішу займає саме театр. Далеко не у всіх театрів і вистав солдаути та висока заповнюваність глядачами. Тут має збігатися багато чинників. Але глобально театр — це можливість пригадати життя до повномасштабного вторгнення. Напевно, це другий чинник, чому люди більше почали відвідувати театр.

– Ви занурилися у продюсерство настільки, що навіть відмовляєтесь від пропозиції знятися в кіно. Чому і які цілі ставите перед собою на цей рік?

– Робота продюсера справді займає весь мій час. До того ж я переніс за три роки пʼять операцій, зокрема операцію на хребті, і дві операції ще чекають (першу з них – на плечі – вже зробили, – Ред.). Актор має бути здоровим. Я поки – не дуже. А ось продюсер може іноді хворіти і лікуватися.

Мої вистави — одні з найуспішніших у країні. І досягти такого високого результату дуже складно. Для цього необхідно вкладати весь свій час. Планую робити нові постановки та гастролі за кордоном. Це дозволяє не лише заробляти, а й допомагати нашим захисникам. Власне, це була одна із причин створення театру.

Я пам’ятаю, як ми з Тарасом Цимбалюком робили нашу першу виставу Емігранти. Ніхто не вірив, що в нас щось вийде. Але нам вдалося не тільки заробляти, а й допомагати. Спочатку це були невеликі суми на ЗСУ. Через три роки війни сумарна допомога від театру становить вже близько 2 млн грн.

Євген Олійник з Тарасом Цимбалюком

– Яка б роль змусила вас повернутися до знімань? І чи взагалі ви розглядаєте повернення в акторство у майбутньому?

– Складне питання. Напевно, продовження Козаки: абсолютно брехлива історія змусило б мене повернутися до знімального процесу. Продовження планували знімати. Але… Так і не розпочали. Та для мене є й гостріше питання щодо знімань.

У нас є велика кількість акторів, які боронять або боронили Україну в ЗСУ. Насамперед зніматися в нашому кіно мають вони, а не я.

Доки йде війна, питання моєї кінокар’єри для мене не на першому місці.

Євген Олійник про заробітки під час війни

– Чи реально зараз заробляти у театрі? Як змінюються тенденції з часом? З війною?

– Так, заробляти у театрі реально, але дуже складно. Це дуже ризиковий бізнес. І я б їм не займався, якби мав вибір. Але я не вмію нічого іншого. Мені важко говорити про тенденції. Для цього необхідно провести ретельний аналіз ринку. А я його не робив. Можу сказати тільки щодо своїх вистав. Тенденція глядача: вірити в Любов і сміятися з гумору нашого Життя.

Євген Олійник в кіно

– Ви брали участь у багатьох проєктах, зокрема й у тих, де були задіяні російські актори. Хтось з них намагався поговорити з вами у лютому 2022 року? 

– Не пригадую такого. Я щільно почав зніматися та отримувати головні ролі буквально за два роки до повномасштабної війни й не встиг завести приятелів серед російських акторів. Тому ні, зі мною не зв’язувалися.

Я взагалі не прагну “дружити” з колегами на знімальному майданчику. Приїхав, відпрацював, поїхав. У мене і серед українських акторів майже немає друзів.

Євген Олійник про бронювання артистів

– Чимало діячів культури після 24 лютого 2022 року взяли до рук зброю, і війна вже безповоротно забрала у нас багатьох митців. Як ви ставитеся до бронювання артистів? 

– Я вважаю, що бронювання артистів, яке всіляко обговорюється і подається як чи не головна проблема, — це відведення уваги народу від серйозніших проблем. Таких, як величезна корупція (якої нібито у нас немає), розкрадання гуманітарної допомоги…

Про це говорять наші західні партнери, від яких ми повністю залежимо. Але натомість роздмухується “важливе” питання: бронювати чи не бронювати одну-дві тисячі акторів.

Люди справді вважають, що саме відправлення півтори тисячі акторів (у нас їх всього, мабуть, дві тисячі на всю країну) на фронт змінить перебіг війни на нашу користь, а не боротьба з корупцією, наприклад?

Євген Олійник

Але це моя суб’єктивна думка і заснована вона не на вивченні всіх фактів і всієї інформації про втрати на фронті та мобілізацію (до якої я не маю доступу, бо я не військовий). Вона побудована на моїх власних припущеннях.

Є план мобілізації, є її реальний перебіг та результативність. Існують втрати на фронті, які засекречені. Існує верховне військове командування, яке має доступ до всієї інформації й, виходячи з цього, ухвалює рішення. Як я, актор, а не військовий, не маючи всієї інформації, можу робити висновки, чи потрібно бронювати артистів, чи ні?

– З іншого боку, можна почути від суспільства закиди – мовляв, он який накачаний та великий, хай йде служити. Що ви про це думаєте?

— Нас ще чекає час, коли ще більше звучатимуть гнівні звинувачення один до одного, звучатимуть емоційні суб’єктивні аргументи, хто більше герой і патріот і хто більше зробив для Перемоги. Це вже є.

Причому навіть представників ЗСУ звинувачують: “Мабуть, у тилу відсиджувався”, “А якщо не в тилу, а на нулі був, чому не поранений”, “А коли був поранений, а чи не сам себе поранив, щоб списали”. Та головне при цьому не зупинятися і продовжувати робити свою справу.

Євген Олійник з колегами

– Чи важко виїжджати на гастролі за кордон, маючи в акторському складі чоловіків?

– Так! До моменту перетину кордону ти не знаєш, чи перетнуть її чоловіки-актори. Чи відбудуться гастролі, чи будуть зірвані. Це все складно, але водночас зрозуміло. Бо такий час і триває війна.

– Особисто ви оновлювали дані у ТЦК?

– Дані оновив дуже давно. І в ТЦК ще в червні 2024 року. І потім в Резерв+, в Оберіг. Завдяки цьому дуже швидко зробив восени новий закордонний паспорт.

Євген Олійник про зірок та друзів серед акторів

– У виставі Основний інстинкт у вас грає Злата Огнєвіч. Є ідеї поповнити акторський склад іншими зірками шоубізнесу? 

– Так. Але зірки дуже часто мають свої гастролі та свою діяльність. Тому складно узгодити графіки. Також незрозуміло, яким актором на сцені буде умовний співак чи телеведучий. Злата Огнєвіч виявилася талановитою актрисою, а не тільки співачкою. Подивимося, як буде з іншими представниками нашого шоубізнесу. Поки що це на стадії переговорів.

А поки ж ми готуємось до туру Україною з виставою Основний інстинкт: 7 лютого – Вінниця, 8 лютого зустрічайте нашу команду в Шепетівці, 9 лютого – Чернівці, 10 лютого – Хмельницький, 11 лютого – Луцьк, 12 лютого – Львів, 13 лютого – Тернопіль,  14 лютого – Рівне, 15 та 16 лютого – Київ.

Євген Олійник вирушає в тур

– Ви вже згадували, що майже не маєте друзів серед акторів, але вони все ж є?

– Їх можна порахувати на пальцях однієї руки, і то – один-два пальці будуть не зайняті. Справжня дружба серед акторів трапляється рідше, ніж святість у борделі.

– Як ви поставилися до хейту в бік Тараса Цимбалюка, коли зʼявилося відео його відпочинку під російські пісні?

– Я вже говорив – кожен може помилитися. Тарас, не бажаючи цього,  помилився і одразу вибачився. Я взагалі вважаю, що він випадково опинився не в тому місці та не в тій компанії. Так буває.

Але мене здивувала велика кількість хейту. У нас, мабуть, країна безгрішних та ідеальних людей. При цьому ще більше здивувала “вибірковість” народної ненависті.

Пам’ятаю, коли пролунав черговий корупційний скандал, я запитав кількох людей, які хейтили Тараса: “Чому ти не пишеш про цю справу, в якій викрали кілька мільйонів доларів? Вкрали на святому – на армії?!”. На що отримав чесну відповідь: “Ти що ідіот? Щоб  завтра до мене “прийшли в гості”? Я що дурень, про таких людей з такими чинами щось писати?”.

Розумієте, найлегше цькувати акторів, музикантів, бабусь якихось… У нас зі 100% корупційних скандалів переходить до кримінальних справ менш як 1%. А до обвинувачувальних вироків взагалі майже ніколи не доходить… Але винен досі Цимбалюк у всьому… Розумієте?

– Те, що ми за останні три роки різко почали дистанціюватися та відмовлятися від усього російського, різко змінило ситуацію у багатьох культурних сферах – артисти співають українською, кіно знімають українською, блоги ведуть українською. Як змінився театр?

– Відсутність російської культури дала відродження українській. Це факт. Легендарна вже вистава Конотопська відьма тільки чого варта! Тепер головне — не згаяти цей момент!

Український театр отримав нове життя. Сподіваюся, отримає й українське кіно.

Почнуть зніматися і фільми, і серіали не за принципом “дешево, швидко, абияк, пофіг – глядач нікуди не дінеться, головне бабла зрубати”, а за принципом “давайте зробимо круте Кіно! Щоби потім був світовий прокат і було не соромно!”. Сподіваюся на це.

Фото: Євген Олійник