Від Маї Дерен до Джека Пеланса: українські емігранти, які змінили світове кіно

Жінка, яку називають матір’ю світового кіноавангарду, народилася у Києві. А в Тернопільській області на початку XX століття на світ з’явився легендарний засновник школи акторської майстерності, уроки в якого брали Мерилін Монро, Аль Пачіно та Марлон Брандо.

На початку XX століття в результаті складних перипетій історії України мільйони наших співвітчизників емігрували: хтось від переслідувань, а хтось – шукаючи кращого життя. Далеко за океаном їхні нащадки або вони самі проторювали собі шлях у різних сферах, зокрема й у кіно.

Факти ICTV до Дня Незалежності розповідають про п’ять знакових постатей з українським корінням або тих, що народилися на території сучасної України та залишили слід в історії Голлівуду і світового кіно.

Мая Дерен

Її називають матір’ю американського авангардного кіно, а кінокритики кажуть, що її роботами надихався Девід Лінч. Мая Дерен закохала у себе тодішній кінематограф, який нещадно критикувала.

— Кіно – це чудовий танець. У кіно я можу змусити світ танцювати.

Вона народилася 1917 року у Києві в єврейській родині акторки Марії Фідлер та психіатра Соломона Деренковського. Дівчинку назвали на честь італійської акторки Елеонори Дузе. Через п’ять років разом з батьками вона переїхала до США.

Кадр з фільму Полуденні тенета

Її головною працею стала 14-хвилинна стрічка Полуденні тенета. Цей фільм вважають віхою в історії артгаузного кіно у США. Бібліотека Конгресу додала його до свого кінореєстру, а у 2015 році BBC включив до сотні головних фільмів США. Кінознавець NYT Джеймс Габерман впевнений, що він вплинув на Девіда Лінча та дав відправну точку для формулювання режисером власного почерку.

Полуденні тенета відзначили у Каннах міжнародним призом за експериментальне кіно. Режисерські праці Дерен кінокритики визначали як “поетичну психодраму” та “кіно трансу”.

Вона зневажала комерційне масове кіно, яке було дорогим та гналося за касовими зборами. Дерен писала, що кіно має бути дешевим:

— Вдосконалюйте ваші фільми не за допомогою декорацій, а використовуючи на повну потужність те, що ви й так маєте. Ваш головний інструмент – ви самі: ваше мобільне тіло, наділений уявою розум, і ваша свобода використовувати їх.

Дерен померла на 45-му році життя (1961 рік) від геморагічного інсульту. За заповітом, її третій чоловік розвіяв її прах над рікою Фудзі на острові Хонсю у Японії.

Джек Пеланс

Народжений у сім’ї українських емігрантів з Тернопільщини та Львова Володимир Палагнюк (справжнє ім’я Джека Пеланса) ніколи не цурався свого походження.

Кадр з фільму Шейн, 1952 рік

Якось, у 2004 році його запросили на фестиваль Російських ночей у Лос-Анджелесі. Організатори хотіли вручити йому нагороду, але актор відмовився. Пеланс сказав, що він українець і не має нічого спільного з російським кіно.

— Я — українець, а не росіянин, мої батьки приїхали з України, і мені тут немає чого робити. Я перепрошую, але я ніби помилково зайшов не до тієї кімнати. Буде краще, якщо я та мої друзі звідси підемо, – сказав він і залишив подію разом з частиною присутніх.

Як актор Пеланс дебютував на Бродвеї у п’єсі Теннесі Вільямса Трамвай Бажання у 1947 році разом із Марлоном Брандо. Саме тоді він змінив своє українське ім’я Володимир на Волтер Джек Пеланс. Дебют в кіно відбувся через три роки у трилері Паніка на вулицях режисера Еліа Казана.

Більшість зіграних ним ролей були негативні та у жанрі вестерн. Він критикував свою роботу, називаючи більшість своїх фільмів сміттям, а режисерів – нездарами. Джеку завжди подобалася комедія, а понад усе він мріяв зіграти Тараса Бульбу, однак не судилося.

Перші дві номінації на Оскар він отримав у 50-х, а омріяну статуетку за роль другого плану у картині Міські піжони – аж у 1992-му.

Під час нагородження 72-річний актор приголомшив аудиторію своїми атлетичними здібностями, відтиснувшись на одній руці, чим викликав бурхливі оплески присутніх.

Майк Мазуркі

Американські кінокритики впевнені, що без Майка Мазуркі, можливо, знімальні майданчики ніколи б не заполонили типажі суворих чоловіків, таких як Сильвестр Сталлоне, Арнольд Шварценеггер та Дольф Лундгрен.

Маркіян Мазуркевич, або Майк Мазуркі, який народився у Тернопільській області, став першим бійцем, який зробив кінокар’єру. Спершу він підкорив спортивну галузь: як борець-професіонал важкої ваги провів понад 4 тис. поєдинків. А пізніше у кіно зіграв у 125 голлівудських картинах.

Кадр з фільму Алея жахіть 1947 року

За свою кар’єру він не отримав власного Оскара, Золотого глобуса чи Пальмової гілки, але фільми за участю актора українського походження увійшли до золотої скарбниці класики Голлівуду: Самсон та Даліла (1949), Ніч і місто (1950), Навколо світу за 80 днів (1956), Повна кишеня чудес (1961), Осінь шаєнів (1964) тощо.

Майка знали і шанували в Українському культурному осередку в Лос-Анджелесі. Він часто відвідував Шевченкові читання та фестиваль писанок. Як свідчили його друзі, він до самої смерті мріяв хоча б раз повернутися в Україну, але омріяне втілити в життя не вдалося.

— Раз-у-раз казали мені режисери співати чи танцювати по-російськи або по-польськи, а я однаково співав по-своєму, бо тієї мови навчила мене мати. Як чую українську пісню, або бачу наш танок – то плачу.

Спілкуючись з українськими журналістами, одного разу Мазуркі поскаржився, що рідну мову він знає тепер, на жаль, не найкраще, але українські пісні співав без акценту. І ще – переконував, що пишається своїм українським походженням і завжди цікавиться українським життям по обидва боки Атлантики.

Лі Страсберг

Мало хто знає, але творець акторської школи, яка стала Меккою для Голлівуду, народився на початку XX століття на Тернопільщині у єврейській родині.

Вищу акторську школу у Нью-Йорку, яку створив Лі Страсберг, у різні роки закінчили багато американських легенд екрана. Серед випускників Страсберга: Джеймс Дін, Марлон Брандо, Пол Ньюман, Сідні Пуатьє, Аль Пачіно, Роберт Де Ніро, Дастін Гоффман, Стів Бушемі, Елай Воллак, Мерилін Монро, Джейн Фонда та багато інших.

Фото: Getty Images

За підрахунками кінознавців, 128 вихованців майстра отримали номінації на премії Оскар, Тоні та Еммі.

– Я не вчу вас грати. Я вчу прожити на сцені або перед камерою життя персонажа, упаковане в сценарій.

Він знав, що таке сучасний театр, і звідки приходить захоплення публіки. Його учні дуже рідко називали його по імені, частіше зверталися шанобливо раббі, рабин, а то й зовсім скромно: мій боже.

Лі Страсберг і сам отримав номінацію на премії Оскар та Золотий глобус за роль другого плану у другій частині картини Хрещений батько Френсіса Форда Копполи. На той час Страсбергу виповнилося 73 роки, але свою роль майстер виконав яскраво та незабутньо. Щоправда, Оскар за роль другого плану тоді дістався одному з його вихованців – Роберту Де Ніро за роль молодого Віто Корлеоне у Хрещеному батьку 2.

Валентина Саніна-Шлее

Вона не створювала кіно та не грала в ньому, але без неї голлівудські зірки 1930-х не сяяли б так яскраво. Валентина народилася у Києві у 1899 році та згодом, після революції 1917 року емігрувала до США.

У Нью-Йорку Саніна-Шлее спершу працювала манекенницею, а потім почала створювати власні моделі. Вона відвідувала вечірки у кіно- та театральних колах у сукнях власного виробництва, привертаючи увагу акторок, які ставали її клієнтками.

У 1928 році Валентина відкрила власний магазин і здобула славу диктаторки моди. Модельєрка не переймалася бажаннями клієнток, а нав’язувала той фасон, який найбільше пасував. Вона ніколи не слідувала трендам, і намагалася створювати такі моделі, які можна було б носити роками.

З 30-х до 50-х років Саніна-Шлее стала однією з найвідоміших і найуспішніших модельєрів США та була власницею модного дому Valentina. Вона запровадила моду на сіточки для волосся, капелюшки-кулі, пояси-обі, туфлі без підборів та багато іншого. Її модний диктат терпіли зірки екрана: Кетрін Хепберн, Глорія Свенсон, Полетт Годдар, Клодет Кольбер та Грета Гарбо.

Індустрію моди Саніна-Шлее залишила 1954 року. Останні свої роки проводила досить скромно, але прожила довге життя — 90 років. Сьогодні речі від Valentina продаються на аукціонах, зберігаються в приватних колекціях та виставляються в Музеї мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку.