Від бензину до нафтових танкерів: як українські удари послаблюють паливну систему та нафтові доходи рф

Українські удари по російській нафтовій інфраструктурі створюють ефект, який виходить далеко за межі окремих пожеж на НПЗ.

Росія втрачає переробні потужності, стикається з перебоями на внутрішньому ринку та змушена захищати ключові маршрути експорту енергоресурсів.

Наприкінці жовтня — у листопаді 2026 року Україна помітно активізувала кампанію далекобійних ударів по нафтовій інфраструктурі Росії. Під ураженням опинилися великі нафтопереробні заводи, сховища, насосні станції та експортні термінали. І дедалі очевидніше, що йдеться не про окремі тактичні епізоди, а про послідовний тиск на цілий виробничо-логістичний ланцюг.

За даними Reuters від 10 листопада, протягом одного тижня українські атаки порушили роботу дев’яти з 35 найбільших російських НПЗ. Галузеві джерела видання оцінювали скорочення фактичної переробки нафти приблизно на 30% — до 200 тисяч тонн на добу.

Це суттєвий показник для країни, економіка якої значною мірою залежить від експорту енергоресурсів, а нафтопродукти необхідні не лише цивільному ринку, а й військовій логістиці.

Від зупинки заводів до дефіциту бензину

Перші відчутні наслідки кампанії проявляються всередині самої Росії.

9 листопада стало відомо про повернення обмежень на продаж пального на заправках «Роснефти». У низці регіонів покупцям дозволяли придбати не більше ніж 30 літрів бензину в містах та 50 літрів на трасах. Також обмежували продаж пального в каністри.

Про подібні проблеми повідомляли в Карелії, Бурятії, Забайкальському краї, Красноярському краї, Новосибірській, Архангельській та Пензенській областях.

Показово, що попередні обмеження почали скасовувати лише наприкінці жовтня. Отже, російський паливний ринок не встиг повноцінно стабілізуватися, перш ніж нова хвиля атак знову загострила ситуацію.

Проблема полягає в тому, що наявність власної нафти не гарантує Росії достатньої кількості готового бензину чи дизеля. Для цього необхідні справні нафтопереробні установки, сховища, транспортна інфраструктура та стабільні маршрути постачання.

За оцінками Financial Times від 10 листопада, поза роботою могли перебувати 20–35% російських потужностей із переробки нафти. Видання також повідомляло, що Росія почала імпортувати бензин морем, зокрема з Туреччини, Марокко та Єгипту.

Для одного з найбільших світових виробників нафти це показовий симптом: країна змушена шукати за кордоном готове пальне, щоб підтримувати власний внутрішній ринок.

Чому наслідки ударів накопичуються

Важливо не лише те, скільки заводів опинилися під ударом, а й те, які саме технологічні вузли пошкоджені.

Нафтопереробний завод — складний комплекс, у якому первинна переробка нафти є лише початковим етапом. Для виробництва товарного бензину, дизеля та авіаційного пального потрібні установки вторинної переробки: каталітичного крекінгу, гідрокрекінгу, риформінгу та гідроочищення.

За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, незначні пошкодження установок первинної переробки можна усунути за один-два тижні. Натомість ремонт складного обладнання вторинної переробки може тривати в середньому шість-вісім місяців.

Це означає, що навіть після ліквідації пожежі завод не обов’язково повертається до попередніх обсягів виробництва. А якщо одночасно пошкоджено декілька підприємств, навантаження переходить на ті потужності, що залишилися в роботі.

Прикладом такого тиску став і Волгоград. У ніч проти 13 листопада в південній промисловій зоні міста виникли пожежі після атаки безпілотників. Там розташований один із найбільших російських НПЗ — «ЛУКОЙЛ-Волгограднефтепереработка», потужність якого становить близько 14 млн тонн нафти на рік, або приблизно 5% загальної російської нафтопереробки.

Водночас на момент публікації Reuters не мало офіційного підтвердження, що цього разу було уражено саме завод. Тому цю обставину важливо відокремлювати від підтверджених фактів атаки та пожежі в промисловій зоні.

Удар не лише по виробництву, а й по нафтових доходах

Інший важливий напрям української кампанії — інфраструктура, через яку Росія продає енергоресурси за кордон.

У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по порту Усть-Луга в Ленінградській області. За попередньою інформацією Генерального штабу ЗСУ, пошкоджено п’ять резервуарів із нафтопродуктами загальним об’ємом 150 тисяч кубометрів, установку гідрокрекінгу, насосну станцію та причал для завантаження танкерів.

СБУ також повідомила про ураження інфраструктури кількох підприємств і залізничної станції Лужська.

Стратегічне значення Усть-Луги полягає в тому, що це не просто порт для відправлення вантажів. Тут поєднані зберігання, переробка та перевалка енергоресурсів. За оцінками, наведеними New Voice of Ukraine з посиланням на дані нафтового ринку, у 2025 році через цей порт проходило близько 1,15 млн барелів нафти й нафтопродуктів на добу — приблизно 20% російського морського нафтового експорту.

Разом із Приморськом та Новоросійськом Усть-Луга формує основу морської експортної інфраструктури Росії.

Тому пошкодження резервуарів — лише частина проблеми. Якщо порушена робота насосного обладнання, залізничних підходів або причалів, Росії складніше доставити продукцію до танкерів і виконати заплановані експортні поставки. Водночас фактичні обсяги втрачених нафтопродуктів і тривалість порушень роботи термінала потребують окремого підтвердження.

Системний ефект замість одного епізоду

Росія має резерви, альтернативні нафтопереробні підприємства, трубопроводи та можливість перерозподіляти виробництво між регіонами. Тому було б некоректно стверджувати, що удари автоматично зупиняють постачання пального російській армії або позбавляють Кремль нафтових доходів.

Однак кожне пошкодження великого підприємства збільшує навантаження на решту системи. Додаткові маршрути постачання, ремонт обладнання, імпорт готового пального та перебудова експортної логістики потребують часу й грошей.

У цьому й полягає головний ефект української кампанії: одночасний тиск на виробництво, внутрішнє постачання та експорт. Якщо окремий завод можна відновити, а певний обсяг продукції — перенаправити, то сукупність таких проблем значно складніше компенсувати.

Бензинові ліміти на російських АЗС, скорочення нафтопереробки та пошкодження експортної інфраструктури — різні прояви однієї проблеми. Україна послідовно створює для Росії додаткові витрати на підтримання нафтової галузі, від якої залежить фінансування її економіки та війни.

І головне — наслідки цих ударів не обов’язково завершуються разом із пожежею. Частина з них може накопичуватися місяцями.