Ви ж чуєте, що бахкає! Як Червоний Хрест евакуює дітей з-під Куп’янська

Село Кіндрашівка розташоване між Куп’янськом і Дворічною, що на Харківщині. До лінії фронту з десяток кілометрів.

Ворог постійно намагається прорвати оборону українських захисників на Куп’янському напрямку і б’є по будинках мирних людей з усієї можливої зброї. Куп’янськ і прилеглі села щоденно у зведеннях Генштабу.

Два тижні тому військова адміністрація оголосила обов’язкову евакуацію дітей та маломобільних людей Куп’янської громади – це літні, люди з інвалідністю, вагітні.

Як проходить евакуація людей, розповідають журналісти Фактів ICTV.

Станом на понеділок у волонтерів Червоного Хреста з’явилася заявка на евакуацію всього сімох людей.

В Кіндрашівці час від часу чути вибухи.

– Це Гради. Дворічна! – каже, не задумуючись Євген Кириченко, волонтер Червоного Хреста.

– А ви вже розрізняєте обстріли? — питаю.

– Так, і Гради, й міномети, – сказав Євген Кириченко.

Євген за кермом евакуаційного бусу, здається, його не хвилюють ні вибухи, ні розбиті дороги: Якщо водій спокійний, то і люди, яких евакуюєш, теж спокійні. Тому якщо не буде прикладу, то буде горе.

В Кіндрашівці до війни мешкало близько тисячі людей, нині лишилася чверть з них, каже пані Неля. Жінка хапається за сумки, як тільки евакуаційний бус під’їжджає до її будинку. Вона проводжає доньку, сина і двох онуків, сама не їде.

– Страшно, в погребі ховаємось, але я тут народилася, я тут прожила вже скільки років! Мені 49. Тут поховані мої рідні. Я звідси нікуди не хочу їхати, це моя земля! А ще півні, кози, собаки, коти, їх також треба годувати, вони до нас звикли, – каже Неля Книш, жителька Кіндрашівки.

Цілує на прощання онуків Олексія та Олександра, сама собі приказує не плакати: Погана прикмета в дорогу.

Саме заради дітей і наважилася виїжджати, каже мама цих двох школярів – в селі ні зв’язку, ні інтернету, самотужки виїжджати боялася, власного транспорту нема, та й куди їхати – не знала.

– Нестерпно, бо дуже часто по підвалах, дітям вчитися треба! Самі погодились, самі подзвонили, щоб виїхати, – говорить Тетяна Устіч, жителька Кіндрашівки.

На сусідній вулиці волонтери забирають родичів Тетяни. Яна Воронченко виїжджає разом із донькою. Коли згадує про чоловіка – плаче – він під Бахмутом.

– У нас на вулиці є й підлітки, й дітки, ще не всі виїхали, ми ж сподівалися, що їх не пропустять сюди, а воно суне й суне! Ви ж чуєте, що бахкає! – каже Яна Воронченко, жителька Кіндрашівки.

В Кіндрашівці ще лишається близько 30 дітей, каже Яна. Сьогодні виїжджає лише троє. Ігор Клименко, командир евакуаційного загону, каже, що це за межею розуміння. Люди буває відмовляються їхати навіть коли їхнє (евакуаційне) авто вже під воротами.

– Люди відмовляються поки не припече. А як припече, дзвонять, благають – приїдьте, заберіть нас! – говорить волонтер Червоного Хреста в Харківській області, командир загону евакуації Ігор Клименко.

На балконі двоповерхівки сушаться пелюшки, з вікна виглядає молода дівчина – проводжає сусідів в евакуацію. В самої двоє дітей – одному шість місяців, другому два роки. Виїжджати поки не збирається, хоч нещодавно прилетіло просто до їхнього будинку.

– У нас тут поблизу будинку впало, по сусідському балкону, по вікнах, після цього більше шансів задуматися щодо евакуації, бо є діти. Так ми б до ванної заскочили, але не факт що допомогло б. Поки сидимо у квартирі, бо в підвалі сиро, мокро, брудно, страшно спускатися, щоб не захворіли, – каже Юлія, жителька Кіндрашівки.

Ігор з Червоного Хреста ще раз пропонує Юлії евакуюватися, але вона вкотре відмовляється. Волонтер лишає телефон і просить обов’язково набрати, як тільки надумає виїжджати.

– Це лихо, ви ж чуєте, каже, що прилітало, і Гради фосфорні, тут дуже часто С-300 прилітає! Не виїжджає, але в першу чергу вона нарікає (на небезпеку) дітей! – сказав Ігор Клименко.

Керівник Куп’янської районної військової адміністрації Андрій Канашевич наголошує, що інтенсивність обстрілів зростає, росіяни б’ють хаотично, безпечних місць немає, але тих, хто хоче виїхати, небагато. Евакуація обов’язкова, але люди пишуть відмови.

– Це злить! Я не розумію навіщо наражати на небезпеку дітей! Що їх мотивує залишатися?! У нас є погані приклади у Дворічанській громаді, де так само люди лишалися, але після того, як інтенсивність обстрілів зросла суттєво, коли у Дворічній зараз неможливо знайти вцілілий будинок, то люди починають виїжджати.

На жаль, їх мотивує, коли прилетіло ліворуч, праворуч і до тебе в город. З моменту оголошення у нас евакуювалося до 10 маломобільних людей. І дали згоду на евакуацію сім родин із дітьми. На жаль, є така тенденція, що близько 350 батьків – це родини, де проживає майже 500 дітей – відмовились на сьогодні від евакуації. Але ми сподіваємось – зараз вийшла постанова Кабміну, де більш-менш розписаний механізм яким чином можна зробити примусову евакуацію дітей разом із батьками, – розповідає Андрій Канашевич.

Він переконує, що ті, хто евакуюється зараз, і ті, хто виїжджатиме надалі, матимуть житло та їжу.

Фото: Ігор Тамбієв, Факти ICTV