Вдома, у школі та на вулиці: як українці за 20-40 років зможуть повністю перейти на державну мову

Широкомасштабна війна Росії проти України спровокувала великий прогрес у знанні та визнанні української мови як рідної. Багато російськомовних українців перейшли на українську. Чимало великих компаній та брендів публічно відмовилися від російської в обслуговуванні, на своїх сайтах і додатках. Та все ж досі є чимало ситуацій, коли українці вперто не відходять від мови агресора.

Чи настав у суспільстві поворотний момент для українізації та як відповідати на закид, що “на передовой нас тоже защищают русскоговорящие”, Факти ICTV запитали у відомого вчителя, популяризатора української мови, письменника Олександра Авраменка.

Він переконаний, що значний поступ на шляху до української мови пов’язаний більше з ідентифікацією себе українцем, аніж з небажанням ідентифікувати себе з ворожою мовою.

Що каже соціологія

Тарас Шевченко писав про так звану приспану волю, і його творчість була присвячена насамперед тому, щоб пробудити національну гідність і свідомість. І погляньте, скільки відбулося подій: Помаранчева революція, Революція Гідності, окупація частини Донбасу, анексія Криму в 2014 році, і щоразу аудиторія українськомовних людей збільшувалася.

І от сьогодні навіть, коли пройшло понад 8 місяців (після повномасштабного вторгнення), статистика підтверджує це зростання. Якщо до широкомасштабного вторгнення в Україні (це дані соціологічних опитувань) вдома українською розмовляло 48% українців, то зараз уже 51%.

Хтось скаже, що 3% – це мало. Але насправді 3% в межах країни – це понад 1 млн людей. Це не мало. І Україна постійно приростає українськомовними людьми.

Про державну мову

Фото: Dreamstime

Є ж люди російськомовні, які легко переходять на українську, які двома мовами спілкуються і в побуті, і на роботі, і в них суто міцна українська позиція. І тут показники теж ідуть на користь української мови. Якщо до повномасштабного вторгнення 82% вважали, що в Україні має бути одна державна мова, то зараз уже 86%, і тільки 10% вважають, що російська може  в окремих регіонах мати статус регіональної.

Тому, звичайно, в будь-якому суспільстві залишаються люди з дуже оригінальною позицією, навіть коли вони бачать, що росіяни убивають, ґвалтують, нищать, мародерять.

Бізнес не боїться втрачати російськомовних клієнтів

Справді, дуже багато важить, яка позиція у керівника, яку діяльність і політику він веде, але також залежить і від людей, від громадянської позиції.

Я хочу вам сказати про таке моє спостереження. От 9 листопада – День української писемності, мови. І щороку мене запрошують проводити майстер-класи різні компанії, не тільки освітні установи, а навіть тютюнові компанії. До речі, дуже багато запрошують айтівців. І от цього року запрошень більше не на 20-30%, а в рази.

Куди вже боятися, якщо ринок, на якому вони, бізнесмени, заробляють гроші, просто бомблять і знищують, тому, звичайно, добре, що активізувалися всі абсолютно, люди в різних галузях життя.

Мовний етикет у школі

Приватне життя на те воно й приватне. Часто кажуть: “Я живу за своїми законами в родині. Розмовляю материною мовою – російською. І не хочу мову своєї матері зраджувати”. І це абсолютно нормальна практика в багатьох країнах світу: коли вдома спілкуються не тією мовою, якою спілкується суспільство.

А коли виходять у світ, переходять на державну мову. І ось тут важливо не забороняти використовувати рідну мову в приватному житті, а виховати, і особливо нові покоління, з почуттям толерантного ставлення до державної мови передусім, що це обов’язок – знати кожному державну мову.

Я в шкільну програму ввів би обов’язково мовний етикет, тобто українська мова як державна й етикет, пов’язаний із цим. Давати поведінкові ситуації в підручнику. От, наприклад, коли людина приходить у кав’ярню і звертається, скажімо, російською мовою, і тут всі переходять на українську. Щоб на підсвідомому рівні в усіх дітей формувалося таке ставлення до державної мови.

Мова за межами дому

Фото: Ruletkka | Dreamstime.com

Раніше, якою б мовою ви не говорили вдома, виходите в місто і починаєте говорити російською. Це відома практика була. У мене сусідка, яка розмовляла смачною полтавською говіркою, я завжди чув, як вона голосно на дітей чи на чоловіка гримала, а виходить до ліфта біля мене “Здравствуйте”. Тобто вона автоматично переходила. Це сформований стереотип ще з радянських часів і навіть раніше.

У нас сумна 300-літня історія опору Росії і її впливам, її примусу. То ось зараз має бути якраз навпаки. Ти виходиш і починаєш говорити державною мовою, українською. Тобто виховувати ось таке ставлення. Бо ж справді є українськомовні люди, суржикомовні, які кажуть “та це ж не росіяни бомблять, це ж українці обстрілюють нас” або “та уже б здалися, не було б ніякої війни”. Це ж українськомовні люди кажуть, я сам чув такі речі.

Тобто мова, без сумніву – це ідентифікатор національної належності, належності до певної держави, культури, історії, соціуму. Але вона не завжди визначалась ось в таких моментах, особливо політичних. Тобто людина може вдома говорити будь-якою мовою, але в неї має бути толерантне ставлення до державної.

Іноді питання навіть не в мові, а в культурі людини

Ви ідете і чуєте, як розмовляють з дитиною російською мовою. Тобто нам виховують нове покоління російськомовних, які потім будуть говорити: “Путін, ввєді войска, защіщайтє наш русскій язик і так далєє, ущємляют, прищємляют”. Є таке. Але тут ще треба говорити про внутрішню культуру людини як таку.

Ось вам конкретний приклад. Я їду в ліфті. Стоїть жінка молода із хлопчиком, і він своїм бульдозером іграшковим б’є по стінах ліфта – а в нас новобудова, новий ліфт – і обдирає, залишаються подряпини. І я роблю зауваження не дитині, я мамі кажу: “А ви не могли б зробити зауваження синові?”. В у відповідь: “Рот закрой”. Тут національний, не національний момент, мовний – не мовний, дитина виростає в такому вихованні, що мама захистить завжди, і він таким виросте.

Тому тут передусім має бути виховання. Виховання і батьків, але їх вже важче перевиховати. Але особливо виховувати дітей змалку, в дитячому садку, школі. Тому ми іноді такими зауваженнями можемо викликати спротив.

Закон і мова

Ми надто толерантні завжди були. А нам треба ввести таку практику, як у багатьох європейських країнах. Заперечення війни Росії з Україною – стаття, відповідальність адміністративна, кримінальна. Яка – там уже визначить Верховна Рада.

Наруга над державними символами і символікою (мова, герб, прапор) – відповідальність, не просто притягнути до відповідальності, а штраф, може бути термін певний.

Так теж треба виховувати людей. Люди ж сплачують штраф, якщо вони переходять дорогу не в тому місці, порушують закон. Все, є закон. В нас мають бути такі закони. “Какая разніца” уже не проходить.

Якісний контент має значення

Частину російськомовної аудиторії, яка поки що не сприймає українську, треба виховувати ще й високою якістю. От, наприклад, книжка українською мовою – чи кулінарна, чи fashion-тематика, чи художня література. Щоб це був крафтовий папір, гарне оформлення, ілюстрування, подання матеріалу, професійні шоу.

До речі, в кінотеатрах уже наскільки професійні переклади, вже звикли, що фільми йдуть українською мовою, хоча я пригадую, скільки було нарікань раніше.

Про мовну стійкість

Дуже важливе поняття мовної стійкості. Не переходити на російську, ти в себе вдома, говори українською. І якщо буде мовна стійкість, якісний продукт українськомовний, працюватимуть закони і публічні люди (а цей процес уже пішов), демонструватимуть перехід на українську мову, я думаю, що поступово, крок за кроком відбудуться зміни на краще. І вони вже відбуваються.

Контраргумент на фразу “на фронте тоже есть русскоговорящие”

Вони хоч і говорять російською, але захищають Україну, а не Росію і не “совок”, тобто їм важливі українські цінності. А те, що в нас історично так склалося, ми ситуацію виправляємо.

Звичайно, в екстремальних умовах перейти на українську…я впевнений, що вони хотіли б, але це важко, бо мова на рефлексах. Ми думаємо і одразу відтворюємо, тому що якщо людина звикла думати російською, особливо в екстремальних умовах на фронті, вона ж не буде в цей момент перекладати. Вона в цей момент емоційний моментально викидає інформацію. Бо там від мілісекунди залежить, ти вцілієш чи ні, чи уразиш ворога. Тому цей аргумент легко розбивається об те, що вони захищають українську землю, а не російську, і цього щонайменше достатньо.

За 20-40 років буде лише українська

Чехи спілкувалися німецькою мовою ще 100 років тому, понад 90%. Подібна ситуація в Центрі чи на Сході України в містах, не в селах. В селах і досі спілкуються українською, суржиком чи діалектною мовою – і вони змогли, перебороли. Відповідна велася політика.

Те саме відбувається зараз і в Україні. І я не те що сподіваюся на це, я знаю, що цей процес уже запущено і так буде. Науковці кажуть, що це від 20 до 40 років. Тобто це може бути через 20-30-40 років, коли українська стане не просто мовою-домінантом, а буде основною мовою. З усвідомленням цього вже народжуватимуться нові покоління із зовсім іншим розумінням ролі, функцій державної мови.

Молоді треба більше українського в YouTube і TikTok

Фото: Pixabay

Соціологія показує, що наша молодь і досі масово дивиться російський контент в YouTube, TikTok, в інших соціальних мережах. Так, менше, ніж до повномасштабного вторгнення, але все одно більше, ніж український.

Тому державі треба вкладати кошти, заохочувати або створювати умови для українськомовних блогерів, артистів, спортсменів, публічних людей, лідерів думок, щоб вони створювали українськомовний продукт і відтягували аудиторію, переманювали до себе.

Про граблі, “большую дружбу” і велику кров

Ми, українці, впродовж історії наступаємо на ті самі граблі. Пройде рік-два після війни, почнеться зразу “большая дружба с русскім братом” – що вони не розуміли, їх примусили. Я цього дуже боюся.

Пам’ятаєте, як було “Єдиная страна – два языка” після 2014 року – ні в якому разі. Інші країни розривають дипломатичні відносини тільки від одного слова, а в нас захопили Крим, зайшли на Донбас, убивають, а в нас “єдіная страна”. Про що мова?

Я уявляю, як росіяни й Путін сміялися з українців, що вони приходять, відбирають, крадуть, убивають, а українці толерують і далі собі. Цього робити не можна в жодному разі. Я сподіваюся, що це вже незворотний процес щодо державності, українізації та пробудження національної свідомості, про яку писав Тарас Шевченко у своїй творчості.