Вчився користуватись NLAW на відео в YouTube: як герої з Ірпеня зупинили ворога

Героїчно обороняв Ірпінь у перші місяці війни разом із воїнами ЗСУ і ТрО – “Той самий підрозділ”. Туди увійшли люди різних професій, і не завжди з військовим досвідом.

– Взяв NLAW 25 кг один, другий – і 10 км за танком біжить. Танк тікає, він за ним біжить. … Ми в бензовоза лупанули, і в “беху” лупанули, а танк начав тікать за церквою.

Володимир, із позивним Белаз- професійний військовий і один із найдосвідченіших серед цих добровольців. Але й сам багато чому навчився під час оборони Ірпеня – у групі швидкого реагування довелося стати “NLAW-щиком”. Короткий інструктаж провели бійці 80-ої бригади, решту вже пізніше дізнавався з Youtube, розповідає Володимир.

Частина бійців підрозділу були знайомі раніше і домовилися, якщо почнеться велика війна – будуть разом захищати Україну. Максим Роєнко, інженер з кібер-безпеки, без будь-якого військового досвіду. Після звільнення Київщини Максим повернувся до мирної професії, та готовий у будь-який момент знову взяти в руки автомат і згадати своє псевдо Мad Мах.

– Я розумію, що я не військова людина. Може десь там в якійсь мірі я був і тягарем для підрозділу. Але я робив те, що міг робити. Десь поїхати, десь провести, десь там іще щось. Я розумів, що у мене немає настільки тих навичок, щоб іти далі воювати.

Ще один Максим, з позивним Банзай, до 24 лютого був приватним підприємцем в Ірпені. Та чоловік мав досвід військової служби, активно займався спортом, записався у тероборону, а за день до початку повномасштабної війни купив мисливський нарізний карабін М-4. Він вивіз сім’ю на захід України, і попри вмовляння рідних залишитися – повернувся до побратимів.

– Потрібно, кажу, перше [захистити] Київ. Це їхня стратегічна ціль №1 на той момент…  Я знаю місцевість, [треба] зупинити їх в Ірпіні у вуличних боях. Якщо ні – відійти за річку Ірпінь. Там хороші позиції, радянські ще ДОТи залишилися. Можна там тримати оборону. 

Чоловік ледь не втратив око – від вибуху російської міни його врятували тактичні окуляри й дерево. Після звільнення Ірпеня вирішив залишитися на військовій службі і нині боронить Україну. 

– І саме така відвага і згуртованість наших простих людей дозволила вистояти і втримати ворога не лише поблизу столиці, але й у інших областях, – переконаний Павло Нетьосов з позивним Цитадель. Кожен щось таке робив, і воно склалося в єдину, знаєте, монолітну таку скалу, об яку рашисти зламали собі зуби. 

До 24 лютого він був співробітником Національного військово-історичного музею ЗСУ, а з 2014 року брав участь у пошуку тіл наших загиблих воїнів на тимчасово окупованих територіях і створював Стіну пам’яті. У нашій майбутній перемозі України Павло та усі його побратими не сумніваються ні на мить. Та шлях до неї буде важким, і нам вкрай необхідна ще більша допомога партнерів. 

– Вони підтримують нас грошима, вони підтримують нас зброєю, вони підтримують нас словами. І вони кажуть: боріться. Як ми можемо не перемогти? Це наш обов’язок. Ми повинні подолати це зло. Інакше Росія може взагалі поставити крапку на цьому світі.