Україна стає лідером у протезуванні: скільки коштують біоруки та чому вони найкращі

За вісім років війни Україна здобула величезний досвід протезування кінцівок. До останнього часу вважалось, що аби отримати якісне протезування, необхідно їхати за кордон, однак українці почали впроваджувати десятки закордонних технологій та розробляти власні.

Тепер наші бійці можуть отримати протези, що не тільки надають найвищий ступінь мобільності, а й дивують технологічністю, як-то біонічні руки. У цьому матеріалі ми зібрали кілька амбіційних стартапів у галузі протезування, які вже незабаром зроблять життя сотень українців абсолютно комфортним.

Влада бере пляшку біонічною рукою і робить ковток води. Вона вже майже звикла до того, що її рука сама розуміє, що вона збирається зробити, і обирає потрібний хват, адже її протез володіє інтуїтивним контролем.

Влада

– Хват номер один – це два пальці, коли я стискаю їх, я можу брати якісь дрібні деталі, всякі штучки, так само розтискати, ставити. Це три пальці, для більших предметів. Це – для пляшки, для того щоб брати пляшку або склянку, або пакет із соком, це дуже класний хват, він мені дуже подобається, один із моїх улюблених, – ділиться враженнями дівчина.

Основний спосіб керування біонічним протезом здійснюється за допомогою двох MIO біосенсорів, що розташовані в культеприймачі. Ці сенсори зчитують, як скорочуються м’язи культі, і виконують відповідний рух робопротеза.

– Наприклад, дві невеликі активації м’язів означають, що користувач хоче змінити хват. І хват буде змінено в якомусь напрямку. Або тривала активація м’язів означає, що користувач хоче розкрити хват. І таким чином користувач керує протезною рукою – різними активаціями різних м’язів, – розповідає Анна Белеванцева, операційна директорка та співзасновниця Esper Bionics.

Водночас роборука може керуватися за допомогою додатку, де можна задавати будь-які налаштування – від схем управління протезом до регулювання хватів, їхнього порядку тощо. Вчитися керувати такою рукою треба близько 2-3 тижнів, і наразі вироби Esper Bionics тестують дев’ять волонтерів – як в Україні, так і в Сполучених Штатах.

– Основною причиною, чому користувач хоче користуватися протезом, є проблема соціалізації. Людина хоче бути впевненою в собі. Вона не хоче ловити цей погляд незнайомих людей, на вулиці чи в метро, – пояснює Анна Белеванцева.

Співзасновниця Esper Bionics каже: коли, наприклад, в автобусі людина хоче схопити якийсь предмет, притримати себе, то прагне зробити це легко, щоб це було дуже природно. І тому контроль дуже-дуже важливий.

Так, у вас є якийсь зовнішній пристрій, який ви носите весь час, але ви відчуваєте, що можете контролювати його. І це не те що бентежить вас, це як чудовий інструмент, який покращує вас як людину, та дає додаткові здібності.

– Коли я ходила з косметичною рукою чи без неї, це морально тиснуло, бо всі дивилися, обговорювали якось, питали. А тепер я просто ходжу з високо піднятою головою, з піднятою вгору рукою, бо всі, хто дивляться, такі: Вау, залізна людина! Це чудово – помічати ці погляди, і не просити допомоги в якихось моментах, а просто робити все самій, – ділиться Влада.

Esper Bionics – американський стартап з українськими коренями. Команда починала у Києві з трьох співзасновників: Анни Белевнцевої, Дмитра Газди та Ігоря Ільченко. І тепер, перебуваючи у Нью-Йорку, стартап розширився до 23 фахівців – як з України, так і з США.

Дмитро Газда, Анна Белевнцева та Ігор Ільченко

Цього року їхня роборука стала відомою на весь світ, адже команда виграла нагороду одного з найбільших конкурсів дизайну у світі – Red Dot.

– Зараз основні гравці нашого ринку зосереджуються на апаратних функціях, головним чином на тому, щоб цей виріб був водонепроникним або дуже міцним, або щось про зовнішній вигляд. А ми зосереджуємося на програмному забезпеченні. Водночас наша рука має анатомічний вигляд, тобто схожа на природню руку, – зауважує Анна Белеванцева.

Сьогодні стартап співпрацює з чотирма протезними клініками у США і перебуває у постійному контакті з кількома клініками в Україні. Як тільки їхній протез буде представлений на ринку, команда планує поставляти свою продукцію і в Україну.

– Ми дуже хочемо допомогти українцям нашою продукцією, і можемо це зробити, тому що, на жаль, зараз в Україні є великий попит на нашу продукцію, – констатує співзасновниця Esper Bionics.

За словами Анни Белеванцевої, ціна на їхню руку дуже висока для українського ринку, де вони поки що не мають жодного страхового покриття та державної підтримки.

І тому компанія знижує ціну на руку, бо вони не хочуть робити бізнес в Україні, а хочуть допомагати. Вартість руки буде близько $ 7 тис., це фактично собівартість.

– Ми не хочемо на цьому заробляти, і це ціна, яку ми пропонуємо ортопедичним клінікам з різними ініціативами для роботи. Мені здається, що порівняно з ціною на аналогічні апарати за кордоном, це приблизно вдвічі або в кілька разів нижче. Для ринку США це становитиме від $17 тис. до 25 тис., залежно від системи керування, буде вона у нашій руці чи ні, – пояснює Анна Белеванцева.

В Україні зараз працюють два потужних підприємства з виготовлення біонічних рук, на зразок Esper Bionics. Водночас держава впровадила програми зі встановлення біонічних протезів, якими українські військові користуються ще з 2015 року.

– Держава каже: ми вас забезпечуємо на перший рік, у вас будуть механічні та косметичні протези. А через рік ви подаєте заявку в комісію про доцільність встановлення MIO біоруки, – розповідає Андрій Овчаренко, директор центру протезування, ортезування та реабілітації Без обмежень.

Андрій Овчаренко зазначає: на рік, тому що йде стабілізація антропометричних даних кукси – післяопераційний набряк зникає, за рік вона стабілізується і має сенс туди встановлювати датчики.

Утім, роборука Esper Bionics – це лише перший крок на шляху цієї прогресивної команди. Вже наступного року стартап планує розпочати розробку біонічної ноги. Вдосконалення технології протезів нижніх кінцівок не відстає від розробки роботизованих рук.

Уродженець Індії, який більше 30 років проживає в Україні, Нагендер Парашар проводить екскурсію заводом, на якому виготовляють деталі до сучасних протезів, і показує готовий продукт – особистий предмет гордості.

– Це колінний суглоб, який ми повністю робимо на нашому заводі, він розроблений тут мною, і ось машини, де ми виготовляємо цей колінний суглоб, – показує Нагендер Парашар.

Колінний суглоб

Його історія почалася у 2008 році, тоді знайомий запропонував Нагендеру зайнятися доставкою комплектування для протезів із Гонконга. Пізніше він замислився про налагодження власного виробництва.

– Спочатку я стикався з проблемами якості, і мені було дуже соромно за те, що я привожу. Тому я сказав: досить! Я сказав собі: я буду робити це в Україні, і якість буде залежати від мене. Я взяв машину в оренду і найняв людину, яка вміє працювати на цих машинах. А потім ми почали робити кілька простих адаптерів, – згадує Нагендер Парашар.

За 14 років Нагендер пройшов шлях від однієї машини до цілої фабрики. Сьогодні в його розпорядженні найкращі машини для виробництва і тестування деталей.

– Тож зараз ми маємо сертифікат виробника медичних приладів. У нас є випробувальне обладнання. Тестування протезів дуже дороге. Ми повинні перевірити ногу. Це ступня, це п’ята, а це носок, тому ми повинні перевірити 3 млн разів так і 3 млн разів так, – розповідає Нагендер Парашар.

За словами Нагендера, якщо встановити цикл раз на секунду, це займе 35 днів без зупинки. Якщо працювати лише в робочий час, можна проводити тестування місяцями. А якщо є лише одна машина, то  тестуватимете кілька місяців. А в протезі є система блокування, яку ви тестували мільйон разів – це приблизно 11 місяців.

Нагендер Парашар

За весь цей час Нагендер навчився робити колінні вузли міжнародного рівня, які вже широко застосовуються в Україні. Однак, як це не дивно, але в умовах суто українського ринку такому підприємству складно втриматись на плаву.

– Ми не можемо вижити виключно в Україні. Але ми почали в Україні, і цей колінний суглоб виробляють лише дві країни світу – Японія та Німеччина, і ми треті, – наголошує Парашар.

За словами Нагендера, зараз вони нічого не експортують, оскільки ці продукти дуже нові. Але згодом, потім, познайомлять їх зі світом і Україною. Ними вже користуються люди, і вони задоволені.

Ці дві історії – фабрики Нагендера і Esper Bionics – яскраво демонструють, що в Україні є необхідні таланти для створення протезувального бізнесу найвищого рівня.

Довгий час люди з ампутаціями, аби отримати належну якість обслуговування, обирали для себе варіант поїхати за кордон: або в Німеччину, або до Сполучених Штатів. Однак з 2014 року – з моменту першої агресії Росії до незалежної України – якість протезування зросла настільки, що в чомусь якість українських протезів навіть перевершує іноземні.

– У 2015 році ми встановили протези хлопцям, і вони поїхали в Австрію. Австрійці не могли повірити, що це вироблено в Україні. Рівень виготовлення виробництва і якості в Україні постійно зростає. Потенціал у нас дуже великий. Компанії заходять з технологіями, і фахівці підвищують кваліфікації, – підсумовує Олександр Стеценко, інженер-протезист, директор ТОВ Ортотех-Сервіс.

Фото: Артем Куля, Esper Bionics

За вісім років війни Україна здобула величезний досвід протезування кінцівок. До останнього часу вважалось, що аби отримати якісне протезування, необхідно їхати за кордон, однак українці почали впроваджувати десятки закордонних технологій та розробляти власні.

Тепер наші бійці можуть отримати протези, що не тільки надають найвищий ступінь мобільності, а й дивують технологічністю, як-то біонічні руки. У цьому матеріалі ми зібрали кілька амбіційних стартапів у галузі протезування, які вже незабаром зроблять життя сотень українців абсолютно комфортним.

Влада бере пляшку біонічною рукою і робить ковток води. Вона вже майже звикла до того, що її рука сама розуміє, що вона збирається зробити, і обирає потрібний хват, адже її протез володіє інтуїтивним контролем.

Влада

– Хват номер один – це два пальці, коли я стискаю їх, я можу брати якісь дрібні деталі, всякі штучки, так само розтискати, ставити. Це три пальці, для більших предметів. Це – для пляшки, для того щоб брати пляшку або склянку, або пакет із соком, це дуже класний хват, він мені дуже подобається, один із моїх улюблених, – ділиться враженнями дівчина.

Основний спосіб керування біонічним протезом здійснюється за допомогою двох MIO біосенсорів, що розташовані в культеприймачі. Ці сенсори зчитують, як скорочуються м’язи культі, і виконують відповідний рух робопротеза.

– Наприклад, дві невеликі активації м’язів означають, що користувач хоче змінити хват. І хват буде змінено в якомусь напрямку. Або тривала активація м’язів означає, що користувач хоче розкрити хват. І таким чином користувач керує протезною рукою – різними активаціями різних м’язів, – розповідає Анна Белеванцева, операційна директорка та співзасновниця Esper Bionics.

Водночас роборука може керуватися за допомогою додатку, де можна задавати будь-які налаштування – від схем управління протезом до регулювання хватів, їхнього порядку тощо. Вчитися керувати такою рукою треба близько 2-3 тижнів, і наразі вироби Esper Bionics тестують дев’ять волонтерів – як в Україні, так і в Сполучених Штатах.

– Основною причиною, чому користувач хоче користуватися протезом, є проблема соціалізації. Людина хоче бути впевненою в собі. Вона не хоче ловити цей погляд незнайомих людей, на вулиці чи в метро, – пояснює Анна Белеванцева.

Співзасновниця Esper Bionics каже: коли, наприклад, в автобусі людина хоче схопити якийсь предмет, притримати себе, то прагне зробити це легко, щоб це було дуже природно. І тому контроль дуже-дуже важливий.

Так, у вас є якийсь зовнішній пристрій, який ви носите весь час, але ви відчуваєте, що можете контролювати його. І це не те що бентежить вас, це як чудовий інструмент, який покращує вас як людину, та дає додаткові здібності.

– Коли я ходила з косметичною рукою чи без неї, це морально тиснуло, бо всі дивилися, обговорювали якось, питали. А тепер я просто ходжу з високо піднятою головою, з піднятою вгору рукою, бо всі, хто дивляться, такі: Вау, залізна людина! Це чудово – помічати ці погляди, і не просити допомоги в якихось моментах, а просто робити все самій, – ділиться Влада.

Esper Bionics – американський стартап з українськими коренями. Команда починала у Києві з трьох співзасновників: Анни Белевнцевої, Дмитра Газди та Ігоря Ільченко. І тепер, перебуваючи у Нью-Йорку, стартап розширився до 23 фахівців – як з України, так і з США.

Дмитро Газда, Анна Белевнцева та Ігор Ільченко

Цього року їхня роборука стала відомою на весь світ, адже команда виграла нагороду одного з найбільших конкурсів дизайну у світі – Red Dot.

– Зараз основні гравці нашого ринку зосереджуються на апаратних функціях, головним чином на тому, щоб цей виріб був водонепроникним або дуже міцним, або щось про зовнішній вигляд. А ми зосереджуємося на програмному забезпеченні. Водночас наша рука має анатомічний вигляд, тобто схожа на природню руку, – зауважує Анна Белеванцева.

Сьогодні стартап співпрацює з чотирма протезними клініками у США і перебуває у постійному контакті з кількома клініками в Україні. Як тільки їхній протез буде представлений на ринку, команда планує поставляти свою продукцію і в Україну.

– Ми дуже хочемо допомогти українцям нашою продукцією, і можемо це зробити, тому що, на жаль, зараз в Україні є великий попит на нашу продукцію, – констатує співзасновниця Esper Bionics.

За словами Анни Белеванцевої, ціна на їхню руку дуже висока для українського ринку, де вони поки що не мають жодного страхового покриття та державної підтримки.

І тому компанія знижує ціну на руку, бо вони не хочуть робити бізнес в Україні, а хочуть допомагати. Вартість руки буде близько $ 7 тис., це фактично собівартість.

– Ми не хочемо на цьому заробляти, і це ціна, яку ми пропонуємо ортопедичним клінікам з різними ініціативами для роботи. Мені здається, що порівняно з ціною на аналогічні апарати за кордоном, це приблизно вдвічі або в кілька разів нижче. Для ринку США це становитиме від $17 тис. до 25 тис., залежно від системи керування, буде вона у нашій руці чи ні, – пояснює Анна Белеванцева.

В Україні зараз працюють два потужних підприємства з виготовлення біонічних рук, на зразок Esper Bionics. Водночас держава впровадила програми зі встановлення біонічних протезів, якими українські військові користуються ще з 2015 року.

– Держава каже: ми вас забезпечуємо на перший рік, у вас будуть механічні та косметичні протези. А через рік ви подаєте заявку в комісію про доцільність встановлення MIO біоруки, – розповідає Андрій Овчаренко, директор центру протезування, ортезування та реабілітації Без обмежень.

Андрій Овчаренко зазначає: на рік, тому що йде стабілізація антропометричних даних кукси – післяопераційний набряк зникає, за рік вона стабілізується і має сенс туди встановлювати датчики.

Утім, роборука Esper Bionics – це лише перший крок на шляху цієї прогресивної команди. Вже наступного року стартап планує розпочати розробку біонічної ноги. Вдосконалення технології протезів нижніх кінцівок не відстає від розробки роботизованих рук.

Уродженець Індії, який більше 30 років проживає в Україні, Нагендер Парашар проводить екскурсію заводом, на якому виготовляють деталі до сучасних протезів, і показує готовий продукт – особистий предмет гордості.

– Це колінний суглоб, який ми повністю робимо на нашому заводі, він розроблений тут мною, і ось машини, де ми виготовляємо цей колінний суглоб, – показує Нагендер Парашар.

Колінний суглоб

Його історія почалася у 2008 році, тоді знайомий запропонував Нагендеру зайнятися доставкою комплектування для протезів із Гонконга. Пізніше він замислився про налагодження власного виробництва.

– Спочатку я стикався з проблемами якості, і мені було дуже соромно за те, що я привожу. Тому я сказав: досить! Я сказав собі: я буду робити це в Україні, і якість буде залежати від мене. Я взяв машину в оренду і найняв людину, яка вміє працювати на цих машинах. А потім ми почали робити кілька простих адаптерів, – згадує Нагендер Парашар.

За 14 років Нагендер пройшов шлях від однієї машини до цілої фабрики. Сьогодні в його розпорядженні найкращі машини для виробництва і тестування деталей.

– Тож зараз ми маємо сертифікат виробника медичних приладів. У нас є випробувальне обладнання. Тестування протезів дуже дороге. Ми повинні перевірити ногу. Це ступня, це п’ята, а це носок, тому ми повинні перевірити 3 млн разів так і 3 млн разів так, – розповідає Нагендер Парашар.

За словами Нагендера, якщо встановити цикл раз на секунду, це займе 35 днів без зупинки. Якщо працювати лише в робочий час, можна проводити тестування місяцями. А якщо є лише одна машина, то  тестуватимете кілька місяців. А в протезі є система блокування, яку ви тестували мільйон разів – це приблизно 11 місяців.

Нагендер Парашар

За весь цей час Нагендер навчився робити колінні вузли міжнародного рівня, які вже широко застосовуються в Україні. Однак, як це не дивно, але в умовах суто українського ринку такому підприємству складно втриматись на плаву.

– Ми не можемо вижити виключно в Україні. Але ми почали в Україні, і цей колінний суглоб виробляють лише дві країни світу – Японія та Німеччина, і ми треті, – наголошує Парашар.

За словами Нагендера, зараз вони нічого не експортують, оскільки ці продукти дуже нові. Але згодом, потім, познайомлять їх зі світом і Україною. Ними вже користуються люди, і вони задоволені.

Ці дві історії – фабрики Нагендера і Esper Bionics – яскраво демонструють, що в Україні є необхідні таланти для створення протезувального бізнесу найвищого рівня.

Довгий час люди з ампутаціями, аби отримати належну якість обслуговування, обирали для себе варіант поїхати за кордон: або в Німеччину, або до Сполучених Штатів. Однак з 2014 року – з моменту першої агресії Росії до незалежної України – якість протезування зросла настільки, що в чомусь якість українських протезів навіть перевершує іноземні.

– У 2015 році ми встановили протези хлопцям, і вони поїхали в Австрію. Австрійці не могли повірити, що це вироблено в Україні. Рівень виготовлення виробництва і якості в Україні постійно зростає. Потенціал у нас дуже великий. Компанії заходять з технологіями, і фахівці підвищують кваліфікації, – підсумовує Олександр Стеценко, інженер-протезист, директор ТОВ Ортотех-Сервіс.

Фото: Артем Куля, Esper Bionics